12.2. Загальні положення проектування, складання та редагування карт

Проектування карт - це розроблення проекту для створення або модернізації існуючої карти.

Мета проектування - розроблення документів й додатків до них, що необхідні для організації та виконання всіх робіт зі створення або мо­дернізації карт й атласів і забезпечення на їх базі цілеспрямованого редагу­вання, складання й підготовлення їх до видання.

Задачі проектування такі:

- підготовлення спільно з замовником технічного завдання (ТЗ) до карти;

- розроблення математичної основи карти (масштабу, проекції, компо­новки й формату);

- розроблення змісту карти, умовних знаків, образнотворчих засобів;

- створення експериментальних зразків й авторських макетів;

- розроблення найбільш раціональної й економічної технології робіт;

- розроблення організаційних заходів зі створення карти та складанню техніко-економічного обґрунтування проекту.

Технічне завдання містить пояснювальну записку, в якій визначають назву карти, тип, територію картографування, формат, об’єм й можливі джерела вихідних матеріалів для складання. Додаються відомості про ма­сштаб, проекції, наявність тексту й ілюстрації.

Науково-технічне проектування карти включає такі етапи:

- уточнення цільового призначення карти й розкриття її теми та спис­ку карт атласу;

- розроблення математичної основи;

- виготовлення макету компонування;

- складання списку основних картографічних й інших джерел;

- розроблення змісту карти, умовних знаків, варіантів художнього оформлення, зразків оформлення карти;

- написання програми карти;

- складання технології по окремих процесах;

- розрахунок вартості й складання графіка робіт по окремих процесах.

Розроблення математичної основи карти передбачає: вибирання кар­тографічних проекцій та визначення густини картографічної сітки для створюваної карти; проектування масштабу карти; проектування формату, компонування й розграфлення карти.

При вибиранні проекції враховують розміри й географічне положен­ня території, призначення карти, величину лінійних, кутових й площинних спотворень та розподіл їх в різних частинах карти, вид картографічної сіт­ки й масштаб.

Масштаб залежить від розмірів території, призначення карти, харак­теру її використання, значимості території, яка зображується, необхідного й можливого ступеня навантаження карти, можливості читати карти. Ос­новна вимога - забезпечити точність карти, що складається.

Формат карти визначають її масштабом, охопленням території, що картографується, особливостями проекцій, умовами користування, техні- ко-економічними й поліграфічними факторами.

Проектування компонування карти передбачає визначення положен­ня, яке зображується на карті території відносно рамок карти, розміщення назви карти, її легенди, додаткових карт, графіків й тестів та схеми розгра­флення карти, тобто поділу її на аркуші.

Густина картографічної сітки вибирається за умови визначення ко­ординат шляхом лінійної інтерполяції а також забезпечення швидкого визначення знаходження точок Земної поверхні за її координатами.

Основні види робіт зі збирання й систематизації вихідних картогра­фічних матеріалів такі:

- збирання, систематизація, збереження й видача картографічних ма­теріалів та джерел для виробничого використання;

- анотування, рецензування карт й атласів і підготовлення картографі­чних та додаткових посібників, що мають значення загальноредакційних;

- збереження, облік та видача документації й матеріалів, що вивчені та відібрані, формулярів, редакційних планів, штрихових й фарбових проб, мікрофішів, дублікатів постійного зберігання, екземплярів минулорічних відбитків карт.

При збиранні, аналізі і оцінюванні звертають увагу на:

- достовірність й повноту показу на джерелах всіх об’єктів, що їх не­обхідно відобразити на карті, яка проектується;

- точність нанесення об’єктів й характер генералізації змісту картогра­фічних матеріалів;

- якість оформлення картографічного матеріалу;

- суть та відповідність відображення об’ єктів певній даті;

- відсутність в змісті картографічних матеріалів кон’юнктурних, випа­дкових та неперевірених відомостей.

Для складання тематичних карт, на відміну від загальногеографіч- них, додатково використовують літературні та статистичні джерела. На­приклад, для складання карт природи використовують матеріали польових досліджень, спеціальних знімань з геології, ґрунтів, рослинності тощо. Для складання гідрологічних, кліматичних й екологічних карт використовують опрацьовані результати спостережень, що отримані на стаціонарних та пе­ресувних постах. Сільськогосподарські карти складають з використанням землевпорядкувальних знімань, матеріалів меліоративних робіт, схем зем- лекористувань й статистичних матеріалів. Повнота змісту картографічного матеріалу оцінюється за наявністю об’єктів й явищ, які необхідно відобра­зити на карті, що проектується.

Виявлені картографічні матеріали для складання тематичних карт повинні бути однорідними за використаними показниками, класифікацією об’єктів та масштабом. Повнота змісту картографічних матеріалів оціню­ється наявними об’єктами та явищами, які необхідно зобразити на карті, що проектується. Оцінювання вихідних матеріалів для картографування необхідно виконувати за участю спеціалістів з відповідної галузі знань.

Складання карт передбачає визначення їх змісту, вибір умовних знаків й способів картографічного зображення. Зміст карти, що проектується, ви­значається її призначенням, тематикою, масштабом та вимогами основних користувачів. Проектування змісту карти включає розроблення відповідно до вимог науково-технічного проекту, переліку елементів й об’єктів, їх кла­сифікацію, а також розроблення легенди карти й вибирання образотворчих засобів. Способи картографічного зображення повинні передавати всю різноманітність території, що картографується, її стан на даний відрізок часу, кількісні й якісні характеристики, розміщення об’ єктів та явищ, що карто­графуються, а також зв’язки між ними й динаміку їх розвитку.

При проектуванні образотворчих засобів та умовних знаків необхід­но врахувати:

- традиційність зображення окремих об’ єктів й елементів;

- послідовність умовних знаків за видом й формою від топографічних й дрібномасштабних загальногеографічним й тематичним картам;

- простоту, наочність зображення об’ єктів змісту;

- добру розпізнаваність знаків як в межах однієї класифікаційної гру­пи, так і між групами;

- відповідність розмірів знаків масштабу й призначенню карти;

- відповідність розмірів й форми знаків значенню об’єктів, що карто­графуються;

- дотримання багатоплановості зображення на карті;

- виділення головних й другорядних елементів та об’єктів, контрастне зображення головних з них;

- використання з найбільшою наочністю й повнотою образотворчих засобів, які відображують суть об’єктів та явищ, що картографуються;

- взаємна узгодженість, єдність, цілісність й гармонійність образо­творчих засобів;

- врахування технічних можливостей відтворення засобів, які проек­туються.

Легенда є органічною частиною карти й дозволяє розкрити її зміст. Легенди бувають елементарні, комплексні, типологічні й синтетичні. Тип легенди визначається тематикою й об’ ємом змісту карти, тобто кількістю об’єктів, явищ, що відображуються, й складністю їх поняття. Елементарні легенди відображають вузьку тематику з односторонньою характеристи­кою окремих об’єктів карти. Для різносторонньої характеристики викорис­товують комплексні легенди, зміст яких містить декілька показників, що зображуються на картах, тобто одна загальна легенда пояснює зміст декі­лькох вузькотематичних карт, що взаємозв’язані за змістом. Типологічні легенди розробляються на базі наукових класифікацій, що забезпечують повну характеристику явищ з виділенням різних за ієрархією груп. Синте­тичні легенди характеризують природні умови, екологічні об’єкти, що по­казані на картах в цілому або по групах і в яких є висновки про зв’язки між компонентами.

Для упорядкування розміщення й об’єднання в групи багаточисель- них позначень використовують такі прийоми графічної побудови легенд:

- виділення основних розділів легенди крупними заголовками;

- класифікація розграфлення легенди, що відображує таксономічний поділ різних рангів системою розділювальних ліній;

- легенди-графіки, що дозволяють характеризувати кожне позначення одночасно за двома ознаками - по вертикальній й горизонтальній осях графіка;

- розміщення позначень в послідовності класифікаційного поділу, але без об’ єднання в групи;

- легенди-ключі, коли замість умовних позначень використовують системи індексів, а в легенді пояснюють індекси й прийоми їх комбінацій.

Особливе значення має узгодження легенд для серії карт або карт ат­ласів, яке полягає в однотипності класифікації явищ, об’єктів змісту та ло­гічній послідовності.

Авторські роботи зі створення тематичних карт виконуються в такій послідовності:

- зародження ідеї карти та розроблення загальної концепції її змісту;

- складання попередньої програми й вивчення джерел;

- попереднє розроблення легенди та вибирання показників й шкал;

- складання попередніх ескізів;

- обробка матеріалів вихідних джерел та складання допоміжних схем й графіків;

- розроблення повної легенди карти;

- складання авторського макета або оригінала.

Редагування карт - це розроблення редакційних документів зі складання карти й науково-технічного керівництва на всіх етапах її створення. Редагування передбачає: редакційно-підготовчі роботи,

редакційне керівництво й контроль якості робіт в процесі складання, підготовлення до видання й видання карти; редакційно-контрольну перевірку й приймання авторських й видавничих оригіналів, штрихових та кольорових проб; редакційний аналіз виданих карт.

Редагування в процесі складання карти забезпечує:

- правильність побудови математичної й геодезичної основи карти та точність монтажу основних картографічних матеріалів;

- повноту й правильність використання картографічних матеріалів;

- дотримання необхідної точності при зображенні на карті елементів й об’ єктів місцевості;

- достовірність й правильність передавання на карті назв географічних об’ єктів й пояснювальних підписів;

- правильність відбирання й узагальнення об’єктів і явищ, що зобра­жені на картографічному матеріалі, наочність зображення характеру й осо­бливостей території та правильність використання умовних знаків;

- узгодження змісту створеної карти з однотипними раніше виданими картами;

- правильність використання джерел, що заново надходять..

Завершується редагування контрольним оглядом оригінала карти, що складається.