Рельєф земної поверхні, його значення в народному господарстві
Під рельєфом розуміють сукупність нерівностей поверхні Землі. Рельєф земної поверхні утворюється під дією тектонічних сейсмічних і вулканічних сил. Завдяки цим силам у земній корі утворюються складки, розриви і тріщини. Ці сили називаються ендогенними (внутрішніми).
На утворений ендогенними силами рельєф діють екзогенні сили (зовнішні) - повітря, вода і температура. Під дією цих сил відбувається вивітрювання гірських порід, яке призводить до зміни рельєфу.
Значний вплив на рельєф справляє діяльність людини. Будівництво великих ГЕС, штучних морів, каналів, зрошення в посушливих районах, осушення боліт, вирубування лісів, залісення ярів і пісків впливають на мікроклімат і в кінцевому підсумку на рельєф.
Щорічний обробіток землі сільськогосподарськими машинами також призводить до змін рельєфу. Неправильний обробіток, зокрема оранка вздовж схилів, призводить до ерозії грунту під дією води атмосферних опадів, а на рівнинах - під дією вітру. Вітчизняні вчені- грунтознавці В. В. Докучаєв, П. А. Костичев та інші довели, що рельєф відіграє важливу роль у грунтоутворенні, в ерозії грунтів, а також в їх родючості. Так, було встановлено, що на верхніх частинах схилів грунти бідні на поживні речовини, які вимиваються водою до підніжжя схилів.
Особливості рельєфу треба враховувати при будівництві населених пунктів і промислових підприємств, доріг, каналів, при проведенні меліоративних робіт. Проте найбільший вплив рельєф має на сільськогосподарське виробництво. З ним пов'язана агротехніка обробітку грунту і вирощування сільськогосподарських культур, розміщення їх на різних елементах рельєфу і т. д. Особливо важливу роль відіграє рельєф при створенні полезахисних лісосмуг, проведенні різних меліоративних робіт. Щоб найкраще використати рельєф у сільськогосподарському виробництві, треба добре вивчити його особливості в даному господарстві, для чого треба мати плани і карти з докладним відображенням рельєфу.
Вся різноманітність рельєфу може бути зведена до п'яти основних форм, які в сукупності і утворюють рельєф.
1. Гора. Це височина конічної або куполоподібної форми висотою більше 200 м з ясно вираженими і порівняно стрімкими схилами. Характеризується вона тим, що вода при атмосферних опадах і таненні снігу стікає по поверхні в усі боки. Найвищу точку гори називають вершиною. Схили гори у нижній частині закінчуються підошвою. Невелика височина, що не перевищує 200 м, з пологими схилами називається горбом.
2. Котловина, або улоговина. Це заглиблення конічної або чашоподібної форми. Характеризується вона тим, що вода з усіх боків стікає всередину котловини і не має виходу. Найнижча точка котловини - дно. Схили котловини у верхній частині закінчуються бровкою.
3. Лощина - це витягнуте в одному напрямку заглиблення з дном, що поступово знижується. Характеризується вона тим, що вода стікає з трьох сторін всередину лощини і з однієї (четвертої) має вихід. Лінія, що сполучає найнижчі точки по дну лощини, називається водотоком, або тальвегом. Широкі лощини з пологими схилами називаються долинами, а з крутими кам'янистими - ущелинами. Лощини у вигляді глибоких промоїн з крутими схилами, які утворили потоки води атмосферних опадів, називають ярами. Круті схили яру поступово обвалюються, стають пологими і покриваються травою, чагарником, лісом. Зарослі яри називають балками.
4. Хребет - витягнуте в одному напрямку підвищення з двома схилами в різні сторони. Лінія, яка сполучає найвищі точки по хребту, називають вододілом.
5. Сідловина. Це понижена частина вододілу, розміщеного між двома суміжними вершинами і між двома лощинами, що розходяться в протилежні сторони. У горах через сідловини проходять дороги і стежки, тому їх називають перевалами.
Вершина гори, дно котловини і найнижча точка сідловини є характерними точками, а вододіл і водоток - характерними лініями рельєфу.