2.3. Будівельне зонування і розміщення закладів обслуговування

При розміщенні житлового будівництва важливого значення набуває вирішення питання будівельного зонування. Будівельне зонування - це розподіл сельбищної території на частини з забудовою житловими будинками однакової поверховості і типу (рис. 3, 4).

В сільських населених пунктах передбачаються три будівельні зони: з садибною, блокованою і секційною забудовою. Кожній будівельній зоні відповідає свій рівень благоустрою. Більш забезпеченою різними видами інженерного обладнання є зона секційної підвищеної поверховості.

Загальний принцип будівельного зонування сіл полягає в розміщенні зони підвищеної поверховості в центральній частині населеного пункту, а малоповерхової - на периферії. Житлові багатоповерхові будинки розміщаються також і вздовж головних вулиць.

Межі будівельних зон можуть проходити як по вулицях, так і всередині кварталів. В першому випадку створюється художня нерівномірність в забудові вулиці, в другому - створюються квартали змішаної забудови,

В невеликих сільських населених пунктах передбачаються дві будівельні зони : двоповерхова і садибна забудови одноповерховими житловими будинками.

В окремих випадках будівельне зонування житлової забудови підпорядковується місцевим умовам : пересіченому рельєфу, водним просторам, пам'ятникам архітектури і т.д.

Компактне розміщення будівельних зон і житлової забудови в цілому є головною умовою раціонального планування населеного пункту, що створює передумови для більш економного вирішення питань благоустрою (водопостачання, каналізації, теплопостачання).

Разом з тим розміщення будівельних зон в загальній структурі населеного пункту створює відповідний архітектурно-художній акцент у формуванні громадського центру, як ядра архітектурно-планувальної композиції.

Громадський центр сільського населеного пункту є найважливішим структурним елементом, де концентруються органи управління, установи культурно-побутового призначення, упорядковується майдан для проведення масових громадських заходів (рис. 5, 6, 7, 8).

У значному населеному пункті, в громадському центрі якого розташовані будівлі культурно-побутових установ, що мають не тільки внутріселищне, але й міжселищне значення, установи повсякденного обслуговування розміщуються у підцентрах на шляху пішохідного руху до виробничої зони і громадського центру. При цьому обов'язково треба дотримуватись нормативних радіусів обслуговування.

При організації сельбищної зони населеного пункту треба забезпечити максимум зручностей для проживання в ньому населення, створити найкращі умови для користування закладами культурно-побутового призначення, спортивними спорудами, зеленими зонами відпочинку тощо.

А зручність культурно-побутового обслуговування залежить від того, де і на якій віддалі від житла розміщатимуться відповідні заклади.

Розміщення громадських закладів в складі житлової зони проводиться з врахуванням їх призначення, періодичності обслуговування, розмірів і конфігурації території села.

Перелік об'єктів культурно-побутового призначення подано в планувально-проектних розрахунках (п. 1.2.2) і проведено підбір типових

проектів за будівельними каталогами і альбомами, розробленими проектними інститутами.

На генеральній схемі планування населеного пункту при вирішенні загальної територіально-планувальної структури, де відображено розміщення будівельних зон і громадського центру, чітко визначаються місця розташування закладів обслуговування і земельні ділянки за формами власності.