Комплекс екологоорієнтованих засобів щодо захисту навколишнього середовища охоплює заходи, спрямовані на охорону і раціональне використання природних ре^рсів, і заходи, які забезпечують нормативні санітарно-гігієнічні параметри середовища міських і сільських поселень. Соціально необхідні охоронні заходи поділяються на організаційні, економічні і містобудівні.

Організаційнізаходи забезпечують на законодавчомурівні використання територій, форми власності, правовий захист територій, створення системи адміністративно-господарсько- го управління територіями та спеціальної екологічної служби 'їх охорони.

Економічні заходи забезпечують впровадження ресур- созберігаючих технологій, введення штрафних санкцій за порушення норм природокористування, визначення платежів і податків за використання територій, надання пільгових кредитів виробникам екологічно чистої продукції тощо.

Містобудівні заходи забезпечують охорону природного середовища за рахунок раціонального функціонального зо­нування території, створення санітарно-захисних зон, визна­чення територій природно-заповідного фонду, забезпечення екологічного балансу природно-ландшафтних та урбанізова- них територій. Основні принципи екологічного захисту нав­колишнього середовища такі:

• збереження та раціональне використання цінних при­родних ресурсів;

• дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на природне середовище та санітарних нормативів в місцях забудови;

• виділення природно-заповідних, ландшафтних, ку- рортно-рекреаційних, історико-культурних зон з від­повідним режимом їх охорони;

• встановлення санітарно-захисних зон для охорони водойм, джерел водопостачання і мінеральних вод, покладів лікувальних грязей, морських пляжів тощо.

Для захисту найбільш цінних елементів території нав­колишнього середовища вживаються заходи, спрямовані на заборону в їх межах, не властивої для них, містобудівної діяльності (крім будівництва об’єктів, що пов’язані з функціо­нальною експлуатацією цих територій]. Це стосується при­родних заповідників, заказників, природних національних парків, водоохоронних зон, зелених зон міст, зон санітарної охорони курортів.

Не допускається містобудівна діяльність на площах заляган­ня корисних копалин (до погодження з органами державного гірничого нагляду], в районах розміщення породних відвалів вугільних шахт (ближче 200-500 м залежно від характеристик терикону], на земельних ділянках, забруднених органічними і радіоактивними відходами, у небезпечних зонах зсувів, селе­вих потоків і снігових лавин, у зонах можливого затоплення, у сейсмічних районах тощо.

Для охорони навколишнього середовища міських і сільських поселень у межах приміських зон на землях лісового фонду формуються «зелені зони» у складі лісопаркової та лісогоспо­дарської частин, місць відпочинку, заповідних об’єктів.

Навколо міських і сільських поселень, які розташовані у безлісих районах, створюються вітрозахисні і берегоукріплю­вальні лісові смуги завширшки 500 м (для найзначніших і значних міст], 100 м (для великих і середніх міст] і 50 м (для малих міст і сільських поселень].

Історичне середовище з пам’ятками історії та культури зберігається і захищається на засадах створення спеціальних зон, які охоплюють місця концентрації пам’яток, зони регу­лювання забудови, які прилягають до охоронних зон, зони ландшафту, що охороняється, заповідні зони.

Конкретні заходи щодо захисту навколишнього середо­вища вживаються відповідно до специфіки окремих джерел забруднення.