4.3. Роль держави в утвердженні європейських цінностей та стандартів в Україні
Духовне державотворення України - це перехід до домінування громадянських, політичних і духовних цінностей, інтересів людини і суспільства, принципів моральної, відкритої та відповідальної політики, високого професіоналізму й відданості, всього того, що можна назвати служінням народу і Батьківщині. Духовне відродження, як державна ідеологія, як національна ідея, на практиці має означати послідовну виважену й відкриту політику, чесні, стабільні й прозорі правила в бізнесі, повну свободу слова і гарантований судовий захист конституційних прав людини і громадянина, соціальну справедливість і захищеність особи, всі необхідні умови для саморозвитку та самореалізації людини.
Саме людина, громадянин має стати в центрі державної політики. Той самий «пересічний українець» має бути усвідомленим як головна цінність, найбільше багатство країни. Максимально повне розкриття та використання її потенціалу, досягнення кожною людиною сили, досконалості та щастя повинно стати основною метою діяльності органів державної влади.
Серед найголовніших суспільних цінностей духовного відродження України можна назвати повне очищення від корупції, створення таких «правил гри» у вигляді стабільної законодавчої бази, що сприяє детінізації та швидкому розвитку виробництва. Серед таких цінностей - підкріплене дієвими механізмами право простої людини на захист від адміністративної сваволі та маніпулювання, практична реалізація гасла «Закон один для всіх!». Адже, як зауважив американський президент Р. Рейган, «Людина не може бути вільною, якщо надмірно вільний уряд».
Недостатня імплементованість демократичних цінностей у суспільній свідомості українського суспільства є загрозою розбудови конституційно проголошеної демократії європейського ґатунку.
Згадаємо вдале визначення Поль Валері, який бачив «півострів Азії» як сукупність максимумів: «Всюди, де домінує європейський дух, ми бачимо максимум потреб, максимум праці, максимум капіталу, максимум прибутку, максимум честолюбства, максимум влади, максимум змін зовнішньої природи, максимум зв’язків і обміну. Цей ансамбль і є «Європа, або картина Європи». Європа - це специфічні цінності: демократії, свободи, верховенства права, активної реалізації своїх прав і відповідальності за свої вчинки.
Але чи готова політична система нашої держави до європейського способу життя? Чи формальне приєднання до ЄС перетворить одразу Україну на демократичну державу? Ми маємо зрозуміти, що нашій інтеграції до Європейської спільноти заважають не стільки політичні чинники, скільки чинники ментальні. Європейці не хочуть бачити в своєму союзі тих, хто не поділяє їх цінностей, насамперед у правовому полі, адже висока правосвідомість індивідів та уособлення себе як відповідального громадянина є наріжним каменем демократичної теорії та практики.
Що в таких умовах має робити відповідальна політико - управлінська еліта? Сформувати державну програму демократичної просвіти та формування європейських демократичних цінностей в українському суспільстві, оскільки ще Г. Алмонд і С. Верба визначали запровадження світоглядно-ідеологічних цінностей демократії в суспільну свідомість як необхідну передумову політичної трансформації країн, що стали на шлях розбудови демократичних суспільств. Чи усвідомлюють це наші керманичі? Так. Чи хочуть вони це робити? Радше ні, бо політична кон’юнктура диктує їм вимогу отримувати сьогоденні результати і зумовлює їх небажання працювати на перспективу. Адже виховати демократичні орієнтації громадян значно важче (і значно довше в часі), аніж вивести їх на майдани боротися зі штучно сформованим «образом ворога». При цьому політичні лідери, що на словах сповідують демократію, забувають, що демократію неможливо нав’язати, вона носить консенсусний характер і виникає за столами переговорів. Більше того, всі демократичні держави «створювалися демократичними методами, іншого шляху просто не існувало. Вони створювалися шляхом переговорів, компромісів і угод».
Сформовані в економічно розвинутих країнах високі стандарти рівня життя досягаються, головним чином, через високі доходи від зайнятості, і саме це слугує важливим мотивом активізації поведінки населення на ринку праці.
Власне, за великим рахунком, суспільство і культуру в самому узагальненому вигляді можна розглядати як саморегулюючу систему цінностей. Вони повідомляють індивіду про оптимальні способи поведінки та засоби досягнення цілей, сприяють його соціалізації, орієнтують у суспільному житті, оцінюють його дії, забезпечують заохочення або покарання людини тощо.
Як відзначає академік Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України Е. Лібанова, декларовані Україною прагнення юридичної, а не тільки фактичної європейської інтеграції, мають на меті і формування європейського способу життя, і перехід на відповідну модель розвитку. До цього ж спонукає і поширення серед українського населення європейських стандартів життя, природно спричинене інтенсивними поїздками наших громадян за кордон. На практиці це означає бажання більшості українців мати таке саме житло, харчуватися, одягатися і відпочивати як середній європеєць. Звичайно, для цього потрібні гроші, відповідно, саме рівень оплати праці став сьогодні визначальним критерієм вибору робочого місця. Зокрема, за даними Інституту соціальних досліджень, так вважають 95 % опитаних жителів України.
У вивченні цінностей сучасної України великий інтерес становить проблема характеристики реального стану ціннісної системи суспільства. Для її розв’язання Інститутом проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України зроблено спробу експертної оцінки значущості тих або інших цінностей для розвитку суспільства. Наведемо результати цього опитування: найбільш високу оцінку отримують такі цінності, як духовність - 73 %, сімейні цінності - 71 %, свобода - 70 %, мир і злагода - 68 %, національно-культурні цінності - 68 %, патріотизм - 67 %. Цінностями другого ешелону виступають: гуманізм - 53 %, матеріальні цінності - 50 %, релігійність - 48 %, християнські цінності - 44 %, європейські цінності - 43 %. Не отримують підтримку українців комуністичні й соціалістичні цінності - 72 %, низької підтримки, капіталістичні - 51 %, американські - 51 %, соціал-демократичні - 47 %. Ціннісну картину сучасного українського суспільства в її перевагах можна розглядати в рамках тенденції зсуву від цінностей тоталітарної колективності до пріоритетів цінності людини, його свідомості в системі рушійних сил саморозвитку суспільства.
Можна погодитися з доктором соціологічних наук, професором Ю. Сурміним, який вважає, що сьогодні потрібна серйозна творча діяльність усього суспільства зі створення й освоєння ціннісної системи держави. Держава зобов’язана взяти на себе тягар турбот про цю ціннісну систему, забезпечити діалог у суспільстві громадян, які належать до різних ціннісних сегментів. При цьому принципово важливо домагатися того, щоб воно розглядалося не як деяка недиференційована, абстрактна цінність, а оцінювалося людьми інституційно, конкретно.
А що ж собою становлять так звані «європейські цінності»? Які вони мають сильні й слабкі сторони? Чому так багато людей, причому не лише в самій Європі, а й на інших континентах, вважають ціннісні стандарти Європи взірцем? Перш за все, необхідно взяти до уваги, що європейська модель розвитку спрямована на побудову світу справедливості, заснованого на принципі цілісності людської гідності. Бурхливий та суперечливий розвиток Європи, її поліетнічність сприяли тому, що європейські цінності сформувалися як продукт кількох великих релігійних і філософських традицій. Жорстокі війни та катаклізми викристалізували гуманістичний підхід до людини, людського життя й здоров’я. Секрет такої популярності всього «європейського» у тому, що найважливішою цінністю європейського суспільства стала людська гідність, людина як особистість та індивідуум.
Відповідно до європейських стандартів, максимально наближеним до ідеального є таке суспільство, в якому створені належні умови, що мають забезпечити усім громадянам рівні стартові можливості для розвитку й застосування їхніх потенційних здібностей, досягнення суб’єктивно привабливих і водночас соціально значущих цілей як умови реалізації найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості - потреби в самовизначенні та самоствердженні. Політична, моральна та суспільна безпека й свобода кожної людини - важливий елемент європейських цінностей.
Європейські стандарти - це чи не, в першу чергу, і нематеріальні речі, певні духовні і моральні цінності, а серед них і толерантність. І, можливо, перед тим, як досягнути матеріальних стандартів, ми повинні досягнути нематеріальних, у тому числі і толерантності до себе і до інших. Бо до Європи неможливо потрапити (чи стати нею) якійсь частині українців: нею стане або вся країна і всі українці разом з нею, або ніхто. І досягти ми цього можемо лише разом, розуміючи і поважаючи думки, переконання та дії інших. Але чи готові українці до такого рівня толерантності? Якщо ми поглянемо на наше суспільство, то ми власне й можемо побачити, що маючи спільне прагнення достойного та забезпеченого життя, ми не здатні виявити толерантність один до одного, не здатні домовитися між собою та об’єднатися. І брак толерантності є проблемою усього українського суспільства. Ми шукаємо вихід з будь-якої ситуації або кризи, чи то політичної або економічної, шукаємо його у Брюсселі, Москві та Вашингтоні, звертаємось за фінансуванням до МВФ, замість того, щоб шукати вихід у серцях, душах та очах один одного. Замість того, щоб виявляти толерантність. Замість того, щоб спільно рухатися по шляху - до Європи чи ще кудись, але рухатися вперед, до кращого життя. Але досягнути такого рівня взаєморозуміння та толерантності, ми зможемо, лише якщо зрозуміємо, що поважати інших та їх цінності, ставитися до них толерантно, це зовсім не означає піти всупереч своїй гордості. Зрозуміло, що всі добрі прагнення, всі наші спільні мрії можуть розбитися лише внаслідок того, що ми не сприймаємо, не поважаємо один одного. Неможливо досягти цілі без єдності. А єдності неможливо досягти без поваги, терпимості та толерантності. Люди, які йтимуть пліч-о-пліч до цілі, але при цьому керуватимуться лише власними інтересами та переконаннями, ніколи не отримають бажаного. Всі ми, кожен з нас прекрасно знає, що треба зробити, щоб у нашій державі все (чи принаймні хоч щось) змінилося на краще. Але надто мало хто розуміє, що починати слід із самого себе та своїх ближніх. Чи часто ми можемо спокійно вислухати думку стороннього, протилежну нашій? Чи часто ми може відреагувати на неї, не ображаючи іншого? Чи часто ми можемо згодитися з тим, що інший має рацію, а ти ні? Чи часто ми можемо дійти до компромісу? А це і є толерантність.
Хотілось би також зауважити, що однією з важливих європейських цінностей є переконаність у тому, що мова будь-яких етносів - незалежно від чисельності її носіїв - є однією з найкоштовніших вартостей людства як цивілізованої спільноти. Подібний підхід сприяє розвитку культури кожної окремої держави, а як наслідок - усієї Європи і світу. Значних успіхів досягнуто на шляху забезпечення тендерної рівності. Цей аспект суспільного життя не можна недооцінювати, адже саме рівність усіх людей, незалежно від їх статі, може наочно довести життєздатність ціннісних орієнтирів Європи.
Характерною рисою європейської моделі є увага до навколишнього середовища. Хоча Європа не єдиний регіон, який зіткнувся з екологічними проблемами, вона є єдиною політичною зоною, де ці проблеми на сьогодні були взяті до уваги. Повага до навколишнього середовища, бережливе ставлення до природи проявляється як на побутовому, так і на глобальному рівнях.
Також європейські цінності неможливі без так званого «європейського типу громадянина», який є безпосереднім їх носієм. Для нього характерна здатність приймати необхідні рішення та відповідати за них, жити й діяти в певному соціумі, зберігаючи власне самовизначення, зважаючи на власну громадянську позицію; вміння орієнтуватись у політичному, економічному, культурному та правовому контекстах. Він готовий до сприйняття нового; здатний пристосовуватись до ситуації, змінювати напрямки діяльності, володіти декількома європейськими мовами, спілкуватись та взаємодіяти з іншими, поважаючи їх права, культуру, самобутність; вміє коректно розв’язувати конфлікти.
Саме відкритість до всякого роду нововведень, суспільна мобільність є провідною рисою європейської цивілізації і європейського способу життя. Європейською цінністю є також ідеал вільного ринку, який дозволяє максимально забезпечити високий рівень життя населення. Ця модель, яку часто описують як соціально-ринкову економіку, пропонує чесний компроміс між свободою та соціальною справедливістю, між виробництвом та перерозподілом, між ринком та державою.
Як відомо, потужним носієм сучасних європейських цінностей є Європейський Союз - фінансово-економічна й політична структура, що передбачає певний рівень єдності її членів. Противники європейської моделі розвитку вважають, що за таких умов стираються національні особливості держав-членів ЄС, відбувається повна уніфікація суспільно-політичного, економічного й національного життя. Багато дослідників вважає, що ці побоювання мають раціональне зерно, адже вільний рух робочої сили, товарів та фінансів сприяє міжетнічному діалогу, нівелює відмінності між різними націями. Однак в Європі здійснюються заходи, що повинні зашкодити негативному процесу уніфікації. Освітня система кожної окремої держави складається з двох важливих складових: загальноєвропейської та національної. Поряд з вихованням толерантності, поваги до іншої нації чи етнічної групи, вміння вести діалог та знаходити компроміс, важливим є також виховання національної самосвідомості, що вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; вміння осмислювати моральні та культурні надбання своєї нації, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, що мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед нею. Ідеалом є патріотизм, однак патріотизм не суто національний, а й загальноєвропейський.
Таким чином, попри все, європейські цінності - це важливий здобуток не лише Європи, а й усього людства. Тому орієнтація на європейські стандарти при високій національній самосвідомості сприятиме істотному цивілізаційному успіху нашого суспільства. Адже європейські цінності - унікальне явище, найбільш досконале на сьогодні вираження філософського, релігійного й морального розвитку різних епох і народів, засноване на загальнолюдських ідеалах та прагненнях.
Прийняття європейських цінностей (а фактично західноєвропейських цінностей) необхідно не для того, щоб потрапити в західноєвропейські організаційні структури, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління - більш ефективною, людську особистість - більш захищеною від різного роду загроз і т. ін. Тобто прийняття даних стандартів необхідне для того, щоб зробити життя громадян України більш заможним і комфортним, але лише за умови, якщо ми визнаємо зв’язок між євростандартами, що осмислюються як цінності, і кінцевим результатом - матеріально та культурно забезпеченими потребами населення. В цьому контексті доречно виділити процедурні та технологічні стандарти і наскільки важливими і значущими вони є? Адже ні демократія, ні свобода слова, ні макроекономічні показники, ні приватна власність самі по собі не є і не можуть бути самостійною й абсолютною цінністю. Ці стандарти ми осмислюємо саме як процедурні, тобто умовні цінності тому, що за певних умов вони є тими процедурами, способами дій, певною технологією, застосування яких у комплексі дає можливість радикально підвищити рівень життя населення і сприяти комфортному самопочуттю людини в суспільстві. В остаточному підсумку, підкреслює він, тільки рівень життя, інакше кажучи, ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб людини від максимально можливих у даному соціально-культурному середовищі, є тією самоціллю, на яку повинна орієнтуватися держава і кожна політична сила, що бореться за владу.
Чітке уявлення про справжню кінцеву мету внутрішньої політики держави дозволяє своєчасно коректувати співвідношення мети і засобів, а отже, й відступати від процедурних стандартів (нехай це навіть євростандарти) тоді, коли їх формальне дотримання не дає належного кінцевого результату ні в економіці, ні в політиці. Другий висновок: саме тому, що ці цінності й стандарти мають технологічний характер, вони можуть застосовуватися в принципі в усякій країні незалежно від регіону, входження або не входження даної країни в європейські організації, від культури та звичаїв народів, що там мешкають. Ці стандарти можуть втілюватися також у відносинах між різними країнами будь-якого регіону, а не тільки між європейськими. Ніщо не заважає Україні, перебуваючи поза європейськими організаційними структурами і навіть не ставлячи собі на меті курс на інтеграцію у ці структури в перспективі, запроваджувати в своїй країні певні правові, політичні, економічні й управлінські стандарти, тобто переходити у будь-якій галузі життя на європейські технології прийняття рішень, розв’язання завдань і вирішення проблем. Така ситуація надає Україні можливість детально вивчити необхідність і можливість запровадження в себе тих чи інших євростандартів, не зумовлюючи цей процес відмовою від культурних звичок українського народу, притаманних українцям морально-етичних цінностей, зокрема колективізму і певної інерції поведінки.
Отже, розуміння євроінтеграційного курсу України може бути таким: Україні необхідно наблизитися до Європи не за процедурними, а за кінцевими стандартами і показниками і кінцева мета євроінтегра- ційного курсу України - набуття повноправного членства у ЄС - вимагає глибоких внутрішніх трансформаційних процесів на користь європейських цінностей, реформування інституційної системи нашої держави в інститути європейського зразка, утвердження європейських стандартів соціально-економічного та політичного розвитку відповідного рівня та якості життя населення. Реалізація таких перетворень вимагає спільних зусиль українських політиків, керівників держави та самого суспільства. Зазначимо, що демократизація політичних процесів в Україні в ціннісному аспекті передбачає імплементацію в суспільну свідомість основних громадянсько-політичних цінностей демократії шляхом формування та реалізації національної програми формування нової ціннісної системи суспільного світогляду та демократичної політичної культури як базисних засад національної ідеї України.