Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Агіографічна проза, або інакше - житійна література, продовжувала традиції перекладних житій і патериків. Але руські письменники не копіювали візантійські зразки, а творчо «перетопили» візантійські впливи, як справедливо зауважує сучасна дослідниця О. Сліпушко. Оригінальні житія, створені в період Київської Русі: «Повідання про Бориса і Гліба», «Житіє Володимира», «Житіє Ольги», «Память і похвала князю Воло­димиру», «Житіє Феодосія Печерського». Досить популярним в усі християнські часи в Україні була така пам’ятка агіографії, як «Києво- Печерський патерик». Житійна література про Бориса і Гліба складається із творів відомих і анонімних авторів. Ранній анонімний агіографічний твір - житіє «Сказаніє про Бориса і Гліба, в якому за джерело послу­гували події, описані в «Повісті минулих літ». (Докладніше про це житіє - у книзі П. Білоуса «Історія української літератури ХІ-ХУІІІ ст.», с. 100­104). Особливо популярне «Житіє Феодосія Печерського» Нестора (80-ті роки ХІ ст.) складається з низки традиційних сюжетів згідно з вимогами жанру (майбутній святий з дитинства відрізняється надзви­чайною релігійністю, уникає мирських спокус, любить церкву). Про Феодосія автор зауважує: «Благодать Божа була з ним, і дух Святий змолоду вселився в нього». Ставши ченцем, він уособлює ідеальний образ аскета і подвижника, долає диявола і творить чудеса. Ним захоплюються ченці і миряни. До нього за порадою і благословенням іде князь. Це житіє виділяється талановито створеними картинами мирського та монастир­ського життя. Саме у «Житії Феодосія Печерського» Нестора монумен­тальний стиль епохи Середньовіччя знайшов найбільш яскраве і досконале вираження в описові «приватного» життя конкретної людини.

Нестор описує життя Феодосія як величний приклад служіння Богу і людям, вартий наслідування. У високому поетичному стилі пише автор про заснування Феодосієм Печерського монастиря. На думку Д Чижевського, у «Житії Феодосія Печерського» Нестора всі епізоди розпадаються на три групи:

1. Характеристика Феодосія як аскета, священика та ігумена мо­настиря.

2. Його ставлення до «світу».

3. Окремі прояви милості Божої - чудеса.

Підбиваючи підсумки, Д. Чижевський пише, що Феодосій - не представник крайньої аскези (втечі від світу до пустелі), а наближений він до палестинської монастирської традиції, яка поєднує помірковану аскезу з продуктивною працею та діяльністю на користь світу.

Досить популярними агіографічними творами були і є «Сказання про Бориса і Гліба» Якова Мніха (ІІ пол. ХІ ст.), «Повість і похвала князю

Володимиру» (повна назва: «Пам’ять і похвала князю руському Воло­димиру, як хрестився Володимир і дітей своїх хрестив, і всю землю Руську від краю і до краю, і як хрестилась бабуся Володимира Ольга, до Володимира. Списано Іаковом Мнихом (місяця липня, в 15 день)»). Автор підкреслює, що Володимир може бути названий святим, бо святого чоловіка, як говорить Іоанн Златоуст, пізнають за його справами. Справи Володимира святі. Таким чином, книжник Яків Мніх утверджує необ­хідність канонізації Володимира - хрестителя Русі. (Текст твору можна прочитати за книгою «Тисяча років української суспільно-політичної думки» : у 9 т. - Т. 1. - С. 224-230).

«Києво-Печерський патерик» - пам’ятка І пол. ХШ ст. (місце монастиря в історії культури, автори, склад патерика, популярні сюжети, літературна історія, рецепція патерика в новій та новітній літературах). Самостійне опрацювання за книгою Ю. Ісіченка «Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця ХУІ - поч. XVIII ст. на Україні» (К., 1990), книгою Д. Абрамовича «Києво-Печерський патерик. Репринтне видання». - К., 1991 - текст, вступна стаття і післяслово В. Крекотня).

Паломницька література, або хождєнія

Паломник - від слова «пальма» - гілка, яку приносили з подорожі до святих місць у Палестині прочани.

«Житіє и хожденьє Даниила, Руськыя земли игумена» (поч. ХІІ ст.). Твір написаний під враженням мандрівки до Святих місць у 1106-1108 рр. ігумена, можливо, Чернігівського монастиря. Представляючись «худшим», автор показує, що не вбачає у подорожі свою особливу заслугу. Далі говорить про умови і мету подорожі та описує святі місця. Наприклад, опис Єрусалима, Назарета, Віфлеєма, Єрихона.

Патріотичні ідеї твору: Палестина в описі обряду, коли свічки ставилися за князів у ієрархічному порядку; автор називається ігуменом всієї Руської землі; подано порівняння з природою руської землі. Збереглося більше 100 списків пам’ятки, найдавніші з яких датовані ІІ половиною ХУ ст. Автор - людина віруюча, благочестива, добра, але й гордовита. Стиль автора відзначений конкретністю, точністю опису баченого.

Ораторська проза

Цей вид літератури представлений простою та урочистою проповіддю. Ораторські прозові твори писалися за вимогами гомілетики (мистецтва церковного красномовства).

«Слово про Закон і Благодать» Іларіона (40-ві роки ХІ ст.) - яскравий зразок урочистої проповіді, яка складається з трьох частин: 1) Про Закон, даний Мойсеєм і про Благодать та про Істину; 2) Похвала кагану нашому Володимиру; 3) Похвала князю Ярославу Мудрому, який постає як гідний продовжувач справ Володимира.

Розуміння Іларіоном свободи волі. Вперше порушена проблема вибору. Прикладом його є вибір князя Володимира. Оксана Сліпушко акцентує: «Іларіон на багато століть цим (вільним вибором Володимира) випередив ідеї Лейбніца, Канта, Гегеля. Морально зумовлена свобода волі і єдність усіх племен і націй - це стимул до виходу з рабства Закону до Істини. У Платона гармонію творили Розум, Мужність і Справедливість, а в Іларіона - Благодать, Свобода волі і Совість. Це був вражаючий крок уперед. Це був прорив у філософській думці Європи, який здійснив руський мислитель митрополит Іларіон».

Сучасний медієвіст П. Білоус серед різноманітних художніх засобів (алегорія, символи, метафори, епітети, антитези, перефраз) акцентує увагу і на ритмічному мовленні, яке наявне у творі Іларіона.

Кирило Туровський (ІІ пол. ХІІ ст.). Народився у Турові. Там же на прохання прихожан став єпископом. Вихованець Печерського монастиря. Основні твори: «Притча про людську душу і тіло», «Сказання про чернечий чин, від Старого Заповіту до Нового», «Повість Кирила многогрішного ченця до Василія ігумена Печерського», «Слово на нову неделю по Пасці». У першому творі він використав апокрифічну притчу про сліпого і кульгавого, аби ствердити державну і церковну єдність Київської Русі проти намагань Андрія Боголюбського підірвати цю єдність.

«Слово о полку Ігоревім» - найдавніша пам’ятка ораторського мистецтва, перлина літератури Київської Русі. Час написання: між 1185 та 1187 рр. Твір дійшов у списку ХУІ ст. У 1800 році твір було видано, а у 1812 році рукопис ХУІ ст. згорів у пожежі під час війни з Наполеоном.

«Слово...» було знайдено у списку без вказівки автора. Все це породило проблему часу і проблему авторства. Щодо останньої існує декілька гіпотез. Серед них виділяють гіпотези Б. Рибакова, який приписував авторство боярину Петру Бориславичу. М. Федоров вважав, що писав «Слово...» воєвода князя Ігоря Рагуїл. О. Назаревський доводив, що це був син Ігоря від першого шлюбу Володимир. І. Новиков зазначає про галицького книжника Тимофія. Цікавим є обґрунтування авторства брата Ярославни - Володимира Ярославича - Л. Махновцем.

Ідейна спрямованість твору - це заклик до єднання руських князів, що було важливою проблемою, адже Русь роздирали, ослаблювали міжусобиці. Композиційно «Слово...» складається зі вступу, експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки, епілогу і славослів’я. Твір має відступи: «Золоте слово» Святослава і «Плач Ярославни».

У вступі «Слова о полку Ігоревім» викладено художні принципи зображення подій. В експозиції подано характеристику Ігоря Святославича і наголошується, що здійснює він свій похід в ім’я Руської землі. У зав’язці описано початок походу та сонячне затемнення, яке віщує негаразди.

Дуже стрімкий розвиток подій - змальовано перший бій з половцями і перемога та друга битва. Спроба Ігоря зібрати військо, утримати його від втечі - це кульмінація твору. Розв’язка - поразка війська Ігоря. Потім подається відступ перший, у якому автор вустами Святослава говорить про єдність князів. Автор закликає припинити міжусобиці. Другий відступ - «Плач Ярославни». Втеча Ігоря з полону - епілог «Слова...». Славослів’я в кінці твору є проголошенням слави на честь князів та їхніх воїнів-захисників Руської землі. Образна система твору, його поетика і зв’язок з усною народною творчістю розглядається докладніше на практичному занятті.

Літописи

Яскравою пам’яткою руського літописання кінця ХІ - поч. ХІІ ст. є «Повість минулих літ». Вона являє собою літописний звід, який увібрав не лише весь попередній досвід історичних знань Русі, а й досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. Вражає широка ерудиція літописця. Він постійно звертається не лише до Біблії, що була вищим авторитетом знань у Середньовіччі, а й до візантійських історичних хронік. Ідеться про «Хроніку» Георгія Амартоли, «Хроніку» Іоана Малали, «Літописець» константинопольського патріарха Никифора, житія грецьких святих та ін.

Вступ до «Повісті минулих літ» не має дат, але літописець розповідь про князя Кия подає у своєрідній хронологічній рамці. їй передує легенда про відвідування Русі апостолом Андрієм, а за нею слідує повідомлення про прихід на Дунай болгар і білих угрів (приблизно перша половина

УІ ст. н. е.).

Стосовно авторства існує немало прихильників тези, що літопис написаний ченцем Печерського монастиря Нестором (його декілька разів згадує Полікарп - чернець цього монастиря у «Києво-Печерському патерику»). Є версія, яка згадується у Лаврентіївському списку, що літописцем був не лише Нестор, а й Сильвестр - ігумен Михайлівського Видубицького монастиря.

Академік ХУШ ст. Г. Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем її систематизації, писав, що літописець Нестор та його послі­довники створили систему руської історії, яка настільки повна, що жодна інша нація не може похвалитися таким скарбом. О. Шахматов датував найдавніший літописний звід 1037-1039 рр., Л. Черепнін відносить дату до Х ст. Б. Рибаков появу «Початкового літопису» пов’язує з подіями 996 р. (Цього року відбулося освячення Десятинної церкви у Києві, до якої на замовлення Володимира було підготовлене перше історичне узагальнення життя Київської Русі впродовж 150 років).

При укладенні зводу були використані матеріали архівів велико­князівського двору (договори з греками, поодинокі записи різних подій, епічні сказання, річні записи, які робилися в церковних книгах при митрополичній кафедрі і церкві святого Іллі), політичний комплекс болгаро-візантійських повідомлень.

«Повість минулих літ» доведено до 1110 р. До неї увійшли усі попередні літописні зводи:

996 р. - початковий літопис (Анастас Корсунянин, Десятинна церква);

1039 р. - найдавніший Київський звід (Іларіон, Софія Київська);

1073 р. - Київський звід Никона (Іларіона);

1093-1096 рр. - Києво-Печерський звід Іоана (ігумена).

«Повість минулих літ» має ІІІ основні редакції:

I редакція 1113 р. - Нестора;

II редакція 1116 р. - Сильвестра;

III редакція 1118 р. - невідомого автора (близької до Мстислава особи).

Літопис «Повість минулих літ» починається словами «Се повесть

временных лет откуда есть пошла Руськая земля, кто в Киеве нача перве княжити и откуда Руська земля стала есть». Твір носить високу патріотичну ідею - єдності Руської землі, утвердження значимості Київської Русі на міжнародній арені, яскраво виражену антивізантійську спрямованість. Джерела «Повісті...»: Біблія та апокрифи, хроніки Амартоли і Малали, попередні літописні зводи, церковні повчання, фольклор. Дослідники вважають, що легенда про Рюрика та його братів, твердження, що Аскольд і Дір були раніше воєводами Рюрика, є тенденційним у ІІІ редакції «По­вісті...». Адже, як довів М. Брайчевський, Аскольд і Дір були нащадками Кия.

Особливу увагу при читанні й аналізі тексту літопису належить приділити таким фрагментам:

- Оповідання про князя Олега (походи на Візантію, смерть від коня свого).

- Загибель Ігоря Рюриковича від деревлян.

- Легенди про княгиню Ольгу.

- Про життя і смерть князя Святослава.

- Сказання про хрещення Русі при Володимирі у 988 році.

- Легенда про білгородський кисіль.

- Оповідання про братів-мучеників Бориса і Гліба (1015 р.).

- Повість про осліплення Василька Теребовлянського.

- «Повчання Володимира Мономаха».

Стиль літописів - стиль монументального історизму, за Д. Лихачовим (за Д. Чижевським - стилістична «монументальність»). Мова літописів - поєднання книжної та розмовної мов. І. Франко підкреслював, що оповідання про печенігів 972 р. «уложене віршами». Стиль державно- юридичний, церковний, військовий чергуються з оригінальними фразео­логізмами, афоризмами і народними прислів’ями та приказками: «Біда, аки в Родні», «Погибоша, аки обри», «Ме^ві сорому не мають», «Поки камінь почне плавати, а хміль тонути», «Коли вовк повадиться до овець, то виносить всю отару», «Не передавивши бджіл, меду не їсти», «Сме^ь спільна всім». Переклади «Повісті...» українською мовою здійснювали ІФранко, Л. Махновець, В. Яременко, В. Близнець.