5.2. Жанри драми ХVII-ХVIII ст. в Україні.

М. Сулима пропонує групувати шкільні драми у такій послідовності:

1. Декламації та діалоги.

2. Досценічна драма.

3. Різдвяна драма.

4. Великодня драма.

5. Житійна або агіографічна драма (міракль).

6. Повчальна драма (мораліте).

7. Історична драма.

До першої групи належать такі твори: декламація Памви Беринди «На Рождество Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа вірші...», діалоги «Спор душі і тіла» Івана Некрашевича, анонімний твір «Плач київських монахов», «Прибавка к плачу київських монахів». Форму декламацій мають: твір Касіяна Саковича «Вірші на жалісний погреб... Сагайдачного», вірші з «Перла многоцінного» Кирила Транквіліона- Ставровецького та ін.

Досценічна драма: «Архангелови и Богородичны вищанія и отвітьі» (поч. ХУІ ст.); «Сказанія о смерті нікоєго Містра великого сиріч філософа» (40-ві роки ХУІ ст.) та «Слово о лютой смерті, пред которой ся ніхто не может скрити» (кінець ХУІ - поч. ХУІІ ст).

Прикладом Різдвяної драми можуть служити: «Комедія на день Рождества Христова» Дмитра Туптала (1702 р.); «Комическоє действіє...» Митрофана Довгалевського (1736-37 рр.). Останній твір написано сила­бічним віршем. Має Пролог і 4 яви. Дійові особи: Валаам, Давид з пророками, Євангельські персонажі - Три царі (Волхви), Ірод, Воїн, міфічні персонажі - Смерть, Диявол; алегоричні персонажі - Гнів, Чоловіко- любство Боже, Декрет Божий. У п’єсі розробляється Євангельський сюжет про народження Ісуса у Віфлеємській печері, про наміри царя Ірода і дії Декрету Божого та Чоловіколюбства Божого.

Великодні драми: «Слово о збуреню пекла» (І пол. ХУІІ ст.), «Торжество Єстества Человеческаго» (1706 р.), «Царство Натури Люд- ськой...» (1698 р.) та «Трагедокомедія» С. Ляскоронського (1737-38 р.).

«Слово о збуреню пекла, єгда Христос, от мертвих вставши, пекло збурил» опублікував 1896 р. І. Франко. Тема містерії - хресні муки Ісуса Христа та його сходження до пекла, де він подолав смерть і врятував людський рід. Сюжет запозичено із апокрифічного «Никодимового Євангелія».

Слід виділити драму-міракль невідомого автора «Алексій чоловік Божий» (1673 р.). В основі сюжету - християнська легенда про препо­добного Алексія, популярна від У ст. і відома у сирійській та грецькій редакціях. Українська версія походить від польськомовних обробок цієї легенди Петром Скаргою. Твір складається з Прологу, 1 і 2 дій та заключної частини. У драмі діють небесні сили: Ангели Рафаїл і Гавриїл; міфологічні персонажі: Юнона, Фортуна. Є персоніфіковані алегорії: Щастя, Віртус (Чеснота), Убозтво. До легендарно-історичних постатей п’ єси відносимо преподобного Алексія, Євфиміяна (батька Алексія), Агляіс (Аглаїду - матір Алексія), Наречену Алексія, 1-7-го Селян - учасників весілля, Слугу, Старця, Жебраків, римського імператора Гонорія, Дяка думного, 1-2-го Бояринів, слуг царських, слуг Євфиміянових.

Автор змальовує долю юнака Алексія, який наважився на подвиг самозреченого служіння Богові. Водночас акцентується увага на сумнівах і спокусах, якими певний час переймається Алексій. Перемагає христи­янський ідеал життя у добровільній бідності і душевній чистоті, які ведуть преподобного Алексія у Царство Боже, у вічне життя. У драмі на досить високому рівні змальовано сцену весілля, під час якого головний герой зважується на крок, що покладе край його сумнівам, але зробить нещасними його батьків і наречену. Твір написаний силабічним віршем старою українською мовою. Вперше опубліковано М. Тихонравовим у 1874 р.

Драми-мораліте мають переважно морально-виховний, дидактичний характер. Головними дійовими особами в них виступають персоніфіковані алегорії: Скромність, Гординя, Щедрість, Скнарість, Доброзичливість, Заздрість, Перелюбство, Чистота і т. д. Автори частіше зверталися у цих драмах до біблійних епізодів, які ілюструють життя менш помітних біблійних героїв, ніж Ісус Христос, Божа Мати та їхнє оточення. Такі епізоди часто зустрічаються у житті пересічної людини в будь-які часи.

До драм-мораліте відносимо: «Трагедію руську» (поч. ХУІІ ст.), «О багаче и Лазаре» (ХУІІ-ХУІІІ ст.), «Розмову во кратце о душе грешной» (ХУІІ-ХУІІІ ст.) та «Воскресеніє мертвих...» Г. Кониського (1746-47 рр.). Останній твір написано за всіма правилами поетики: наявні пролог, епілог, п’ять дій, після кожного акту подано тексти «кантів» для хору та інтермедії. У пролозі роз’яснюється, що мета трагікомедії - навчати, пропагуючи в громаді мораль. У драмі діють: Землероб, Священик, Гіпомен, Діоктит, Терпіння, Утіха, 1-2-й Жебраки, 1-2-й Слуги, Ангел, Диявол. Ідеться про посмертну нагороду для праведної людини і посмертну кару для людини грішної. На прикладі історії життя вбогого Гіпомена і багатого Діоктита засуджується нерівність, гніт і визиск, судове свавілля і беззаконня. Твір опублікований 1861 року М. Тихонравовим. Мова твору - стара книжна українська. Написано драму силабічним віршем. Цю драму поставлено на малій сцені драматичного театру ім. І. Франка у Києві у 90-х роках ХХ століття.

Історичну драму українські медієвісти справедливо вважають най­вищим досягненням шкільної драматургії. Перш за все, йдеться про трагедокомедію «Владимир» (1705 р.) Феофана Прокоповича та драму невідомого автора «Милость Божія» (1728 р.).

Драма Ф. Прокоповича «Владимир» має пролог, 5 дій, хори. У драмі йдеться про прийняття християнської віри на Русі. Дійові особи: жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь князя Ярополка, демони - Біс миру, Біс хули, Біс тіла. Це - представники поганства. Прихильники християнства - князь Володимир, його сини Борис і Гліб, Вісник, Філософ, воєначальникиМечислав і Храбрий. Хоровими партіями були монологи Спокуси і Андрія-апостола з ангелами. Опубліковано драму 1874 р. М. Тихонравовим. Джерелом для драми Ф. Прокоповичастали «Повість минулих літ» та київський «Синопсис» ХУІІ ст. Це перша драма, що була присвячена гетьману І. Мазепі, яку було показано на честь його прибуття до КМА у липні 1705 року. У преамбулі до п’єси Мазепу названо «превелебним своїм ктитором». У пролозі до драми автор проголошує гетьмана «великим наступником» князя Володимира. Цікаву думку висловлює В. Шевчук у книзі «Просвічений володар» щодо уподібнення Мазепи Володимирові і водночас царя Петра І Володимирові як непроста гра барокового твору. Дослідник навіть певною мірою бачить у монолозі Ярополка (тема братовбивства) натяк на московсько-українські стосунки.

Вершиною давньої української драми визнано «Милость Божію» невідомого автора. Є декілька гіпотез щодо авторства. Тема - національно- визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування. У драмі діють: Б. Хмельницький, Козаки, Вісник, Україна, четверо Дітей Українських, Писар, Смотреніє Божіє. Уславлюється Бог, Церква, Україна та Б. Хмельницький. Образ Богдана Хмельницького розкривається через його монологи у І, ІІ, ІУ дії та похвалі гетьману у У дії. У І дії в монолозі Богдан Хмельницький прагне здобути у своїх співвітчизників протест, підняти їх на боротьбу з польським панством. У ІУ дії йдеться про всенародну підтримку гетьмана, його тріумфальний в’їзд до Києва, як славного переможця у битвах з поляками.

У характері Хмельницького підкреслено вірність його народові. Змальовано гетьмана як доброго оратора, поборника волі, вмілого організатора. Він - мужня і смілива людина, яка здатна на героїчні подвиги в ім’я Батьківщини. У п’єсі висловлено сподівання на кращу долю України. Идеться і про натяк стосовно класового розшарування козацтва, антиукраїнські заходи Москви та Петербурга щодо заборони друкувати в Україні світські книги, примусове переселення кращих інтелектуалів до Росії. Але все це у бароковому підтексті.

Серед історичних драм слід назвати п’єси «Йосиф патріарха» Лаврентія Горки (1707-1708 рр.), «Трагедія ... царя сербського Уроша У и о паденіи сербського царства» М. Козачинського (1733 р.) та його ж «Благоутробіє Марка Аврелія» (1744 р.).