Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.1. Поняття про мандрівних дяків і тематику їхніх творів

Студентське життя завжди було багатим на креатив, особливо коли це стосується гумору і сатири. Таким феноменальним явищем в українському студентстві ХУІІ-ХУІІІ століть були «мандрівні дяки». їх ще інакше називали в ту пору бурсаками, школярами, нищими студентами, панами бакалярами, вандрованими пахолками, пиворізами. Идеться про укра­їнський варіант західноєвропейських вагантів.

Це були здебільшого вихідці з демократичного середовища, які під час канікул (вакацій), щоб прохарчуватися, йшли по селах, шукаючи підробітку (писарями, дячками, учителями). На свята, навчені в Академії і колегіях писати вірші, вони реалізовували свої вміння створенням різних пародій, гумористичних або нищенських віршів. Основним об’єктом їхньої творчості була біблійна історія, зокрема Різдво та Воскресіння

Христове. Саме під час святкування Різдва студенти групами йшли колядувати і щедрувати, складали пародії і травестії за мотивами Святого Письма, не обходячи і соціальних проблем. Висміювали вони і прихильників оковитої, свій постійний стан напівголодності. Так само ходили ваганти зі своїми виступами під час Великодня та на рекреаціях (перервах для відпочинку між лекціями). Тоді студентська рекреативна творчість виносилась на площі та зливалася з народною культурою. Як слушно зазначає Г. Нога, «мандровані дяки йшли на контакт з мало­грамотною аудиторією, намагаючись зменшити дистанцію, яка розділяла їх» (с. 73).

Гумористичну спадщину мандрівних дяків можна поділити на 2 групи:

- нищенські вірші-орації (здебільшого святкові, часом об’єднані в діалоги);

- різдвяні, великодні вірші та пісні-травестії.

Ця творчість у стильовому плані належить до українського низового бароко.

Український бурлеск і травестія були продовженням європейської сміхової культури. Вони розвивали і вдосконалювали старі жанри. У середні віки в Європі існував особливий, освячений традицією «пасхальний сміх». Ця література була як латиномовна, так і на народних мовах. Основними носіями такого роду літератури були ваганти. Вагантська пародія та сатира - це не критика, а самокритика духовного прошарку: вагант може сказати багато гірких слів своєму побратиму - клірику, але сам він не уявляє себе поза цим середовищем. Це своєрідний заклик дотримуватись моралі, не ганьбити себе, а також весела посмішка, середньовічний звичай змішувати серйозне і дотепне, нечестиве з благо­честивим. Жарти і веселі розповіді стосувались переважно матеріально- тілесного життя. Це були жарти карнавального типу. Адже дозвіл сміху під час Великодня і Різдва був пов’язаний з одночасним дозволом уживання м’яса та статевого життя (заборонених у піст). За своєю духовною наповненістю і атмосферою це була література святкової свободи і вседозволеності, що означало перемогу людини над страхом.