7.5. Літературні традиції мандрівних дяків в українській літературі XIX ст.

Творчість мандрівних дяків знайшла своє зриме продовження у письменників ХІХ ст. Зокрема, в «Енеїді» І. Котляревського, поемах «Горпинида» П. Білецького-Носенка, «Жабомишодраківка» К. Думит- рашка. Серед тих українських поетів, які працювали в руслі бурлескно- травестійної традиції, слід назвати Я. Кухаренка, Є. Гребінку, Г. Квітку- Основ’яненка, Т. Шевченка. Так Є. Гребінка у бурлескно-травестійному плані здійснив переклад «Полтави» О. Пушкіна. Т. Шевченко звертається до бурлескної стилістики у поемі «Гайдамаки», вірші «Саул», поемах «Царі», «Юродивий».

Відлуння бурлескної поезії ХУІІ-ХУІІІ ст. чується не тільки в поетів ХІХ ст., але й у віршах сучасних письменників. Останні користуються прийомами і засобами бурлескного гуморотворення з арсеналу мандрівних дяків. Найбільшою мірою це стосується творчості літературних гуртків «БУ-БА-БУ», «Пропала грамота», «ЛуГоСад». Мандрівні дяки є героями творів письменника і водночас дослідника-медієвіста В. Шевчука. Образи «панів-бакалярів» відтворив І. Карпенко-Карий у комедії «Чумаки». До образів мандрівних студентів звертався і М. Гоголь («Вій»).