8.1. Сковорода – поет, автор «Саду божественних пісень» (1750 - 1780 роки)

3 грудня 1722 р. у с. Чорнухах на Полтавщини в сім’ї селянина-козака народився майбутній великий українець - письменник, філософ, педагог. Навчався Сковорода в Києво-Могилянській Академії з 1738 до 1750 р. (з перервою у 1742-44 рр., коли він був співаком придворного хору у Петербурзі). У Київській академії його вчителями були видатні люди того часу: Симеон Тодорський, який передав Сковороді свої знання німецької, староєврейської та грецької мови; у класі риторики вчив Сковороду драматург та філософ Сильвестр Ляскоронський. Філософії навчав проректор академії, поет, видатний просвітний діяч та філософ Михайло Козачинський. У вищих класах академії вчителем Г. Сковороди став один із найвидатніших діячів кола Київської академії - поет і філософ Г еоргій Кониський. Усі ці люди були свого часу на вершинах тодішніх людських знань, і їхня наука стала основою філософського розвитку Г. Сковороди. У 1750 р., не завершивши останнього, бого­словського, курсу, Сковорода їде, прилучившись догенерал-майора Вишневського, до Угорщини. Звідти їздив до Відня, Будапешта, Бра­тислави, де знайомився з ученими людьми. Загалом Сковорода пробув за кордоном п’ять років. Прибувши в Україну, він обійняв посаду вчителя поезії в Переяславському колегіумі. Викладав поезію по-новаторськи, за що і позбувся місця. З 1759/60 рр. Сковорода був учителем поезії в Харківському колегіумі, де викладав також курс синтаксими та грецької мови. Працював там і 1762/63 рр. Але через вільнодумство і розбіжність у переконаннях з наставниками колегіуму та через наклепи змушений був залишити улюблену педагогічну роботу. Звільнившись, їде у подорож до Києва. На запрошення ченців Києво-Печерської лаври стати «стовпом і окрасою церкви» відповідає: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому». У 1768 р. працює у додаткових класах при Харківському колегіумі, читає катехізис (добронравіє). Але його давній ворог однокурсник С. Миславський став єпископом білгородським, і Сковорода знову позбувся місця роботи. (До речі, С. Миславський досяг сану митрополита київського і був запеклим гонителем української мови). Понад 25 останніх років Сковорода провів у мандрах по Слобожанській Україні. Саме в цей період написані його основні філософські твори. Зі складених у різні часи віршів упорядкував збірник «Сад божественних пісень». Створені у 60-ті, частково у 70-ті роки байки у 1774 р. були об’єднані у збірник «Басни Харковскія». Помер 9 листопада 1794 р. у с. Іванівці на Харківщині. За легендою, сам собі викопав могилу у садку маєтку свого приятеля - поміщика А. Ковалевського. На пам’ятнику надпис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

У художника С. Васильківського є картина «Народ слухає пісні Сковороди», яка засвідчує вплив поетичних творів Сковороди на спів­вітчизників. Деякі поетичні твори Сковороди зі збірки «Сад божественних пісень» стали народними піснями: «Ах поля, поля зелені», «Ой ти, птичко желтобоко», «Стоїть явір над водою», «Всякому городу нрав і права».

Збірка «Сад божественних пісень» складається із 30 віршів, написаних між 1757 і 1785 роками. Кожна з пісень збірки мала мелодію, складену самим автором. Кладучи в основу вірша «зерно» зі Святого Письма, Сковорода здебільшого обробляє тему по-своєму. Він залюбки звертається до пейзажної лірики і проникливо оспівує красу рідної природи. І нині не втратили естетичного значення його пісні «Весна люба, ах, прийшла!», «Ах поля, поля зелені», «Ой ти, птичко жолтобоко». В останньому творі ми бачимо піднесення найвищих якостей людини: розуму, совісті, працьовитості, проповідь життя, близького до природи. Ідеал поета - не явір, який стоїть над горою і якому буйні вітри ламають вітки, а верба, що шумить низько над водою. Відповідний і епіграф до цієї пісні: «Господь гордим противиться, смиренним же дає благодать».

У пісні 13 («Ах поля, поля зелені»), як і в попередній, виразно звучать народнопісенні мотиви. Автора приваблюють поширені в народній ліриці образи зелених ланів, чистих поточків, кучерявих лісів, жайворонків, соловейків і т. п. Силабічний розмір поезії наближається до побудови українських народних пісень. Життю міста з його гарячковою невси­пучістю, виром пристрастей і бажань він протиставляв поезію тихих полів, зелених дібров, настрій безтурботного мандрівника, який не знає честолюбства і користі.

Критика соціального зла, як і у всіх просвітителів ХУІІІ ст., поєд­нується в його віршах з антиурбаністичними мотивами, наприклад, як у пісні 12 («Не пойду в город богатий...»). Тут міським настроям протиставлена сільська природа як запорука свободи духу, морального здоров’ я, гармонії: «Не пойду в город богатий. Я буду на полях жить, / Буду век мойкоротати, где тихо время бежит». І ці слова - не лише поетична фігура, а справжнє переконання Сковороди, який відмовляється від духовної і світської кар’єри.

Почуттям досягнутого миру з собою пройняті пісні 14, 28, 30. Так у пісні 28 («Возлети на небеса, хоть в Версальскіи ліса») поет ніби подає екстракт тих думок, які становлять предмет його філософських шукань. Пісня сповнена відвертого презирства до земних благ, до розкошів. Ні небеса, ні краса Версальських парків, ні золота одежа, ні царська корона не приносять щастя. Мудрість життя - у радості душевної гармонії. Вершиною поетичної творчості Сковороди є знаменита 10-та пісня («Всякому городу нрав і права»). Написав її поет у 1758-59 рр. у с. Ковраї, коли працював домашнім учителем у родині поміщика Томари і мав змогу глибоко вивчати життя селян-кріпаків. Добре знав він і життя міського населення. Тому змальовані поетом персонажі постають перед нами в доказових, живих деталях. Це типові образи панів і підпанків: злодіїв, шахраїв, розпусників. Перед нами постає точна картина тогочасної дійсності з пекучими протиріччями, соціальною нерівністю, вседозво­леністю багатіїв та бідами покривджених. У цьому вірші кожний рядок має величезне смислове навантаження. Під вогонь сатири потраплять чиновники-бюрократи, шахраї, стяжателі, нечесні судді та схоластична система тогочасної освіти. Сковорода осуджує і брехню, і неробство. Пісня позначена впливом українського фольклору. Вона навіть побудовою і мовними засобами нагадує відому кобзарську лірницьку пісню «Про Правду іКривду». Сковорода протиставляє недосконалому суспільству «совість, як чистий хрусталь». Ясний розум, чисте сумління є морально- естетичним ідеалом Сковороди, який він протиставляє світові зла, наруги, несправедливості.

Пісні Сковороди ще за життя автора набули поширення не тільки в Україні, а й у Росії. Так українсько-російський письменник В. Капніст пізніше переспівав у вірші «Чижик» знамениту пісню «Ой ти, птичко жолтобоко». А І. Котляревський як народну подає пісню 10 «Всякому городу нрав и права» у п’єсі «Наталка-Полтавка».