8.3. Філософська проза та її зв’язок з античною літературою і працями викладачів КМА.
Сучасний український письменник Р. Іва- ничук у романі «Журавлиний крик» розповідає про перебування Сковороди у Петербурзі. Духовним засланням видається чутливому до неправди Сковороді царський двір: «...там треба уподібнитись пальмі; чим сильніше стискає її камінь, тим швидше й стрімкіше здіймається вона догори». Афоризм цей належить Григорію Сковороді, як і багато інших, знаних і відомих у народі: «Пізнаєш істину - ввійде тоді в кров твою сонце», «Шукаємо щастя по країнах, столицях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих». Пошуки шляхів людського щастя - це одвічні проблеми буття. їх осмислює у своїх творах Сковорода. Так у трактаті «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира» (1774 р.) Сковорода визначає чотири передумови нещастя людини: «А. Входить в несродную стать. Б. Несть должность, природе противну. В. Обучаться, к чему не рожден. Г. Дружить с теми, коим не рожден». І далі:«Сын дорожки есть родный нещастія путь». Тож щастя треба шукати на протилежному полюсі - полюсі близькості до природного стану. Тоді людська душа не відчуває насилування, наруги.
Людське щастя у розумінні і трактуванні філософа - це складний комплекс чинників: і соціальних, і особистісних, це ціла система зв’язків між природними нахилами людини і можливостей їх здійснення. Виступав Г. Сковорода з протестом проти самодержавства, проти насильства над людиною. Він засуджував паразитизм панівних класів, пропагував рівність людей усіх класів і станів, говорив про право трудового народу на освіту. Саме досягнення «царства розуму», поширення наукових знань, ідей, дружби, любові, взаємоповаги розглядав мислитель, як можливі шляхи перебудови недосконалого суспільства. За своїми поглядами український філософ був близький до таких просвітителів ХУІІІ ст., як Вольтер,Дідро, Руссо, Шіллер, Гете, Ломоносов, Радищев. Г. Сковорода підносив і розвивав висловлену Сократом і Платоном гуманістичну ідею спроможності людини пізнати світ і себе в ньому, щоб краще реалізувати даровані природою здібності. «Многіе, - писав Г. Сковорода в трактаті «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира», - презрев природу, избирают для себя ремесло самое модное и прибыльное». Тобто, кожен повинен прагнути до тієї праці, до якої має здібності. Цей трактат побудований у формі діалогу друзів Григорія - Якова, Афанасія, Лонгіна, Єрмолая. Вони солідарні в тому, що найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу вона займає посаду, але до неї не народжена. Та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі, - «веселощі серця». Учасники діалогу не вигадані, а реальні особи. Яків - це Яків Іванович Долгановський, художник з міста Острогозька. Афанасій - це Панас Федорович Панков, теж приятель Сковороди. У трактаті про себе він говорить: «Я - законник. Цивільні закони - ось моє діло». Він був колезьким реєстратором. Григорій (Сковорода) стверджує, що щасливішим будеш, якщо, пізнаючи себе, візьмешся за споріднену справу і будеш з нею у злагоді щодо загальних потреб. У трактаті чимало афористичних висловлювань, є оповідання, легенди, притчі, анекдоти, пісні, байки, наприклад, байка про котів. Філософські роздуми про щастя людини займатись природною, улюбленою справою є водночас і осудом кар’єризму, гонитви за славою, почестями, багатством.
Філософські твори позначені винятковою образною емоційністю, характеризуються своєрідною декоративністю та живописністю. Філософ- письменник із запалом публіциста і полеміста вміє «викресати вогонь» з будь-якого образу-символу. Ці твори вражають напруженим метафо- ризмом та експресивністю - рисами, які характерні для стилю бароко. Він використовує епітети, порівняння, ампліфікації, антитези, антиметаболи. Наприклад: «Чудо ли, что один в изобилии скуден, а другой в скудості доволен».
Перу Г. Сковороди належить близько 20 філософських трактатів і діалогів. Найголовніші з них такі: «Начальная дверь ко христіанскому добронравію», «Наркісс. Розглагол о том: узнай себя», «Симфонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе», «Разговор, называемий Алфавит, или Букварь мира», «Благодарний Еродій», «Убогій Жаворонок». У цілому філософська проза пов’язана з античністю та працями викладачів КМА. Про це докладніше йдеться у монографіях В. Микитася та О. Микитенка.