8.4. Григорій Сковорода - перший український байкар

Байки займають визначне місце у творчості Сковороди. Ще в 1760 році під час учителювання в Харкові він написав віршовану байку «Басня Езопова». Суть її полягала в тому, «что многие от учеников, нимало к сему не рожденны, обучалися». Пізніше у 1769-1774 рр. під Харковом написав 15 байок прозою. Наступні 15 байок - у 1774 р. у с. Бабаях біля Харкова. Ці байки складаються із «фабули» і «сили». У таких байках, як «Вітер і Філософ», «Оселок і Ніж», «Орел і Черепаха», «Сова і Дрозд», «Змія і Буфон» «сила» зводиться до короткого афоризму з одного-двох речень. У байках, створених у 1774 р., «сила» значно переважає «фабулу» і розвивається в цілий філософський трактат, наприклад, у байках «Пчела і Шершень», «Зозуля і Дрозд», «Оленица і Кабан». Цікаво, що, уклавши свою збірку байок і виславши її в подарунок своєму другові П.Панкову, Сковорода в листі до нього висловив цікаві міркування про байку: «Друг мой! Не презирай баснословія! Басня і притча есть то же. Не по кошельку суди сокровище, праведенсуд суди. Басня иногда бывает скверная и бабія, когда в подлой и смешной своей шелухе не заключает зерно истины, похожа на орех свищ». Філософ вільно і розкуто у своїх байках оперує українськими прислів’ями і приказками. У поглядах Сковороди на байку чимало подібного до шкільних поетик і риторик. Разом з тим Сковорода виступає новатором. Иого вчення про байку випереджає тогочасну теорію. Він значно розширює її ідейно- тематичне спрямування, поглиблює можливості у сфері викриття негативних явищ дійсності. Сюжети його байок насичені українським колоритом. Народну мудрість проголошують найчастіше позитивні герої. Ідеї байок у своїй основі демократичні. Десь третина частина байок присвячена ідеї сродної праці. Є байки про згубні пристрасті. І. Франко вважав, що байки Сковороди в десять разів глибше і краще розказані, ніж, наприклад, у Сааді.