Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

За об’єктами стандартизації стандарти поділяють на три групи: стандарти на властивості, методи та засоби (рис. 6.2).

Рис. 6.2. Схема видів стандартів


Перші регламентують властивості предметів і засобів праці, виробів, вимірювальних і контрольних засобів тощо. Ці стандарти містять основні характеристики і показники якості об’єктів стандартизації (розміри, масу, матеріали, характер і допустиму кількість домішок, якість поверхонь, метрологічні характеристики, вид живлення, потужність тощо). Стандарти на методи містять вимоги до способів виготовлення, випробування, контролювання, добирання оптимальних режимів роботи устаткування, вимірювальних інструментів тощо. За допомогою наведених у них вимог перевіряють геометричні розміри виробів, їх фізичні та хімічні властивості, склад матеріалів, якість поверхонь тощо.

Встановлені у стандартах єдині норми, правила, позначення одиниць фізичних величин, поняття тощо спрощують і здешевлюють організацію та виконання робіт у всіх галузях науки, техніки та господарської діяльності. Як приклад, досить навести єдині правила та

вимоги щодо оформлення конструкторських, технологічних, технічних, нормативних тощо документів.

Залежно від призначення стандарти бувають: основні, на продукцію, роботи (послуги) та методи вимірювання й контролювання, а залежно від сфери дії - міждержавні (міжнародні чи міжнаціональні), що розроблені та прийняті міжнародними організаціями (180, ІЕС тощо); державні стандарти України (ДСТУ), які розроблені та прийняті компетентними державними організаціями України; стандарти під­приємств і фірм (ТУ), що прийняті їх керівниками та зареєстровані компетентними органами чи організаціями зі стандартизації. Республіканські стандарти колишньої УРСР (РСТ) застосовують, як державні, до моменту їх заміни чи скасування.

Очолює усі роботи зі стандартизації, метрології та сертифікації продукції Державний Комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України).

Державним називають національний стандарт, який затверджений Держстандартом України. Міжнародні та міждержавні стандарти також можуть бути результатом уніфікації чи гармонізації державних стандартів на підставі відповідних угод. Наприклад, згідно з угодою керівників урядів країн СНД, у 1992 році щодо проведення узгодженої політики зі стандартизації за міжнародні стандарти було прийнято понад 20 000 ГОСТів відповідно до погодженого їх переліку, які до цього були державними стандартами Російської Федерації.

Чинність стандартів розповсюджується на виробників продукції чи виробів, відповідно до компетенції організації, що прийняла стандарт, і всіх споживачів, які використовують чи споживають об’єкти стандартизації, незалежно від їх підпорядкування. В окремих випадках, згідно з рішенням чи ухвалою компетентної державної організації зі стандартизації, може бути обмежена чи, навпаки, розширена чинність окремих стандартів на виробників і споживачів відповідних галузей господарської діяльності. Наприклад, чинність державних загальнотехнічних стандартів обов’язкова для усіх виробників і споживачів продукції, що застосовують загально-технічні норми, правила, предмети тощо. Чинність стандартів міжнародних організацій має бути підтверджена Держстандартом України. Для цього щорічно видають покажчики (каталоги) чинних в Україні нормативних документів і стандартів.

Продукція, що виготовлена згідно зі стандартами підприємств чи фірм, які не погоджені з компетентною державною організацією зі стандартизації та сертифікації, може бути допущена тільки для внутрішнього (у межах підприємства чи фірми) використання або споживання. Наприклад, креслення заготовок, деталей, вузлів; технічні

вимоги до окремих спеціальних матеріалів, технологічні інструкції тощо є стандартами підприємств, які оформляють згідно з вимогами чинних державних стандартів, але самі об’єкти стандартизації можуть бути об’єктами тільки внутрішнього використання чи споживання. Для розширення їхньої чинності за межі підприємства чи фірми необхідне відповідне погодження із зовнішніми споживачами та компетентними державними організаціями зі стандартизації.

Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють у разі відсутності ДСТУ обґрунтованої необхідності встановлення в них вищих чи додаткових вимог порівняно з вимогами державних стандартів.

Стандартні технічні умови (СТТУ) розробляють у разі необхідності розповсюдження та впровадження узагальнених результатів прикладних досліджень. СТТУ (чи ТУ) - це документ, що регулює стосунки між постачальником і споживачем продукції, для якої відсутні ДСТУ і ГСТУ.

Будівельні норми - нормативні документи, які встановлюють загальні принципи, правила, норми й характеристики в галузі будівництва. Стандарти підлягають реєстрації в Держстандарті України або територіальних його органах.

Технічна документація на продукцію - сукупність документів, які необхідні й достатні для здійснення кожної стадії життєвого циклу (створення, виготовлення, використання, ремонтування та зберігання) продукції. Розрізняють конструкторську, проектну, технологічну, вихідну, інформаційну та науково-технічну документацію.

Науково-технічна документація - сукупність технічних вимог, законодавчих положень щодо захисту життя й здоров’я людей, охорони довкілля, забезпечення прав споживача, а також встановлення правил нагляду за її виконанням.

За ступенем обов’ язковості стандарти поділяють на:

- обов ’язкові для виконання, тобто такі, що приймаються урядом, або за його дорученням, державними органами - Держстандартом України, Мінбудом України тощо; їм надається статус державних документів (до таких документів належать стандарти з безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності та взаємозамінності);

- необов ’язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, чинність яких поширюється на продукцію, що знаходиться в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; окрім того, необов’язковими мають бути організаційно-методичні стандарти;

- диспозитивні стандарти, які в принципі не є обов’язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та постачальником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути схвалені чи прийняті на різних рівнях;

- змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов’язковими, необов’язковими та диспозитивними.

Подібні градації обов’язковості можуть використовуватися й для інших нормативних документів. Ступінь обов’язковості кожного з них встановлюється його розробником.

У сферах, де об’єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичити досвід використання виробітку стандарту, з метою спробувати положення стандарту чи обґрунтувати вибір з можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти.

Пробні стандарти розробляють за потреби на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розробки.

Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема, його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи.

Як пробні стандарти, можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації - PAS, TS та ITA.

Примітка. PAS - загальнодоступні технічні умови;

TS - технічні умови;

ITA - галузеві технічні угоди.

У разі, коли розробку проекту стандарту неможливо завершити, як стандарт, за умов, установлених ДСТУ 1.2, його оформляють у вигляді технічного звіту. Звіт не є нормативним документом (НД).

НД національного рівня на продукцію, процеси та послуги, для яких встановлено вимоги технічними регламентами та законодавством, потрібно складати та оформлювати таким чином, щоб їх можна було використовувати для підтвердження відповідності зазначених продукції, процесів та послуг.

НД громадських організацій (наукових, науково-технічних та інженерних товариств і спілок) розробляють, якщо існує потреба поширити результати фундаментального та прикладного дослідження чи практичного досвіду, одержані у певних галузях науки або сферах професійних інтересів.

НД на різні суб’єкти господарювання та їхні об’єднання роз­робляють на продукцію, процеси та послуги, що використовуються для власних потреб.

Зазначені у цьому пункті стандарти дозволено застосовувати щодо продукції, процесів та послуг, призначених для самостійного постачання, якщо в них установлено положення, що регулюють відносини між виробником (постачальником), споживачем (корис­тувачем), та за згодою останнього.

Рекомендовано забезпечувати узгодженість НД усіх рівнів на однакові чи пов’язані між собою об’єкти стандартизації з урахуванням пріоритетності положень документів національного рівня.

Технічні умови (далі - ТУ) встановлюють вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконання процесів чи надання послуг замовникові і регулюють відносини між виробником (постачальником) і споживачем (користувачем).

ТУ встановлюють вимоги до якості, виконання, розмірів, сировини, різних одиниць, безпечності, охоплюючи вимоги до торгового фірмового знака, термінології, умовних позначень, методів випро­бовування (вимірювання, контролювання, аналізування), паювання, маркування та етикетування, надавання послуг, а також визначають за потреби способи оцінювання відповідності встановленим обов’яз­ковим вимогам.

Право власності на НД установлює та регулює чинне законо­давство.

У всіх НД, крім національних, треба зазначати код згідно з «Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України» (ЄДРПОУ) юридичної особи, якій належить право власності на відповідний документ.