Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7.5. Цілі і завдання управління якістю продукції

Для ефективної організації управління якістю продукції необхідно, щоб був чітко визначений не тільки об’ єкт управління, а й категорії управління, тобто явища, що дають змогу краще усвідомити й організувати весь процес.

Об'єкт управління - якість продукції. У якості об’єкта може виступати конкурентоспроможність, технічний рівень або який- небудь інший показник, характеристика чи вся сукупність власти­востей продукції або якась їх частина, група, окрема властивість.

Мета управління - рівень і стан якості продукції з урахуванням економічних інтересів виробника та споживача, а також вимог безпеки й екологічності продукції. Мова йде про те, яку сукупність властивостей і який рівень якості варто задати, а потім досягти та забезпечити, щоб і сукупність, і рівень відповідали характерові споживача. При цьому виникають питання щодо ефективності виробництва і споживання, доступності ціни для споживача, рівня собівартості та прибутковості продукції для її розробника і виробника. Не можна також залишити поза увагою терміни розробки продукції, розгортання її виробництва і доведення до споживача, що прямо пов’язано з конкурентоспроможністю.

Суб ’єкт управління - керівні органи всіх рівнів та особи, покликані забезпечити досягнення й утримання планового стану і рівня якості продукції. Методи і засоби управління - способи, якими органи управління впливають на елементи виробничого процесу, забезпечуючи досягнення і підтримку планового стану і рівня якості продукції. Управління якістю використовує чотири типи методів:

- економічні методи, що забезпечують створення економічних умов, які спонукають колективи підприємств, конструкторських, технологічних та інших організацій вивчати запити споживачів, створювати, виготовляти й обслуговувати продукцію, що задовольняє ці потреби і запити. До економічних методів належать ціноутворення, умови кредитування, економічні санкції за недотримання вимог стандартів і технічних умов, правила відшкодування економічного збитку споживачеві за реалізацію йому неякісної продукції;

- методи матеріального стимулювання, що передбачають, з одного боку, заохочення працівників за створення і виготовлення високоякісної продукції, а з іншого - стягнення за завданий збиток від її низької якості;

- організаційно-розпорядницькі методи, що реалізуються за допомогою обов’язкових для виконання директив, наказів, вказівок керівників. До таких методів управління якістю продукції належать також вимоги нормативної документації;

- виховні методи, які чинять вплив на свідомість, настрій учасників виробничого процесу і спонукають їх до високоякісної праці та чіткого виконання спеціальних функцій управління якістю продукції. До них належать: моральне заохочення за високу якість продукції, виховання гордості за честь заводської марки тощо.

Вибір методів управління якістю продукції і пошук їх найбільш ефективного поєднання - один із творчих моментів у створенні систем управління, оскільки вони впливають на людей, які беруть участь у процесі розробки та виготовлення продукції, тобто на мобілізацію людського фактора.

Засоби управління включають оргтехніку (в тому числі комп’ютери), засоби зв’язку, тобто все те, що використовують органи й особи, які керують виконанням спеціальних функцій у системі управління якістю. До складу засобів управління якістю продукції також можна включити:

- банк нормативної документації, що регламентує показники якості продукції й організовує виконання спеціальних функцій управління якістю;

- метрологічні засоби, що включають (залежно від рівня системи) державні еталони фізичних величин, зразкові або робочі засоби вимірювань;

- державну систему забезпечення єдності вимірів (ДСВ);

- державну службу стандартних довідкових даних про властивості речовин і матеріалів (ДССД);

- управлінські відносини, тобто субординації (підпорядкування) і координації (співробітництва).

Відносини субординації зазвичай характеризуються вертикальними зв’язками від керівника до підлеглих. Зміст цих відносин визначається рівнем централізації і децентралізації функцій та завдань управління якістю продукції. На рівні підприємства відносини субординації з управління якістю визначаються виробничою структурою підприємства і структурою чинної системи управління якістю. Управлінські від­носини базуються на поєднанні єдиноначальності, колегіальності, активності членів трудового колективу, на економічних, моральних і матеріальних стимулах. Відносини координації характеризуються горизонтальними зв’ язками між окремими працівниками й орга­нізаціями, що вступають у взаємодію заради забезпечення певного рівня якості продукції або її поліпшення. При визначенні органів управління якістю продукції потрібно виходити з того, що управління якістю - органічна складова загального управління виробництвом, одна з його основних функцій. Управління якістю розвивається і виконується в рамках чинного апарату управління і полягає в більш чіткій і добре організованій діяльності з виявлення потреб, створення, виготовлення й обслуговування продукції. На рівні підприємства управління якістю організовується одним із двох способів. Перший полягає в чіткому розподілі функцій і завдань управління якістю продукції між існуючими підрозділами та працівниками, періодичному перегляді як самих функцій і завдань, так і їх розподілу для поліпшення діяльності. При цьому не створюється спеціалізований орган - відділ управління якістю. Другий передбачає надодачу до першого варіанта виділення загальної функції координації і створення спеціального органу - відділу управління якістю. На цей відділ покладається багато спеціальних функцій управління якістю продукції. Кожний із двох варіантів має свої переваги і недоліки.

Переваги першого варіанта полягають у тому, що всі учасники виробничого процесу несуть відповідальність за якість. Не виникає відчуття того, що хтось інший несе за них відповідальність і повинен вирішувати всі питання, пов’язані з якістю. Недоліки полягають у тому, що ряд координаційних функцій ніхто не виконує, ніхто не вирішує організаційних і методичних питань загального характеру.