Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

У світі налічується понад 500 порід і 200 внутрішньопородних типів овець різних напрямів продуктивності. Проте більшість культурних порід спеціалізовано на виробництві двох основних видів продукції — вовни і м’яса. Із зростанням потреб людей у продуктах вівчарства збільшується кількість овець, підвищується їхня продуктивність (табл. 1.1)

Таблиця 1.1. Динаміка поголів’я овець у світі та в країнах СНД,

млн гол. (за даними ФАО)

* До поголів’я овець у Росії та країнах СНД включено кіз.


Як видно з табл. 1.1, у країнах, які раніше посідали провідні місця з розвитку вівчарства (Росія, Казахстан, Україна), поголів’я овець за останні 10 років скоротилося на 73— 88%. Найбільших втрат зазнало вівчарство в Україні — поголів’я овець скоротилось у 8,8 раза.

Киргизія, яка за кількістю овець була на третьому місці після Росії і Казахстану, нині перебуває на шостому місці, поступив­шись Узбекистану, Туркменистану та Азербайджану.

Практично без помітних втрат цей тяжкий період подолали Узбекистан, Туркменистан, Азербайджан, де поголів’я овець не скоротилося.

Кількість овець загалом у світі за цей період зменшилася на 11,8 %, зо було зумовлено зниженням темпів розвитку вівчарства в Росії, країнах СНД, а також в Австралії. Поголів’я овець в Авст­ралії скоротилося в тому числі й тому, що Росія перестала закупо­вувати австралійську вовну в колишніх обсягах. Близько полови­ни світової кількості овець зосереджено в Австралії (116,9 млн гол.), Новій Зеландії (понад 63 млн гол.), Китаї (95,44 млн гол.), Аргентині (35,4 млн гол.). Найбільш розвинене вівчарство в Авст­ралії, яка щороку виробляє 1/3 світового обсягу вовни і посідає перше місце серед країн — виробників та експортерів вовни. За обсягом виробництва тонкої вовни, яка йде на виготовлення тка­нин, серед країн, що експортують її на світовий ринок, на частку Австралії припадає 73 %, Аргентини — 9, Південної Африки та Уругваю — по 7, Нової Зеландії — 4 %. Вовнова галузь посідає провідне місце в аграрному секторі економіки і робить значний внесок у валютні надходження держав.

Середньорічний настриг вовни у світі є досить високим і ста­новить у кращі роки 3,0 — 3,2 кг у митому волокні. За цим показ­ником на першому місці у світі Нова Зеландія, на другому — Авс­тралія. Нова Зеландія вважається країною, у якій найсприятли­віші кліматичні умови для розвитку вівчарства. Нині поголів’я чистих мериносів тут відносно невелике. Переважають напівтон­корунні м’ясо-вовнові породи овець, які мають високу м’ясну про­дуктивність і дають цінну кросбредну вовну. У Новій Зеландії великого значення надають промисловому схрещуванню місцевих порід із м’ясними англійськими породами, а також інтенсивному вирощуванню молодняку овець, який реалізують у рік їх наро­дження. Продукція вівчарства становить 50 % вартості продукції тваринництва.

Вівчарство Нової Зеландії характеризується високою культу­рою. Понад половину пасовищ займають довгорічні, добре удоб­рені і зрошувані культурні пасовища з високоврожайними бага­торічними травами. Наявність огороджених пасовищ та їх висока продуктивність значно скорочують затрати праці на обслугову­вання отар овець під час випасання.

В Аргентині, Уругваї і США розвивається вівчарство напівто­нкорунного м’ясо-вовнового і тонкорунного напрямів за інтенсив­ними технологіями. У більшості провінцій овець випасають разом з великою рогатою худобою. Пасовища огороджені. Часто застосо­вується комбіноване використання пасовищ: спочатку випасають велику рогату худобу, а потім овець. У районах, де відсоток розораних земель високий, використовується стійлова система утримання овець.

В Англії сучасне вівчарство представлене швидкостиглими напівтонкорунними м’ясо-вовновими породами, які широко вико­ристовувалися для створення цього напряму вівчарства в усіх країнах світу. Вівчарі Англії займаються виробництвом м’яса і вирощуванням племінних тварин. Молоду баранину виробляють, використовуючи промислове схрещування двох, трьох і навіть чо­тирьох порід.

Англія постачає для більшості країн світу довго- і коротковов- них племінних овець.

У Франції розводять м’ясо-вовнових швидкостиглих овець з тонкою вовною і напівтонкорунних м’ясо-вовнових. Велике зна­чення надається виробництву овечого молока. Остфрізлянська порода овець, яку розводять у Франції й Німеччині, за 6 — 7 міс лактації дає 600 — 700 л молока жирністю понад 7 %. Крім зазна­чених порід, розводять також овець з неоднорідною вовною — лі­музин, лакон (молочність їх від 60 до 160 кг за лактацію, із моло­ка виготовляють сир рокфор).

У південних департаментах Франції, де молоко овець викорис­товується для виготовлення сиру, частка вівцематок у стаді ста­новить від 75 до 80 %. З розрахунку на душу населення у Франції виробляється 15 — 29 кг овечого молока.

У вівчарстві багатьох країн сталися великі зміни. Зростаючий попит на баранину, особливо на ягнятину, у Західній Європі та в Північній Америці дедалі більше зумовлює створення і розведен­ня м’ясних порід овець: тексель (Німеччина, Нідерланди), німе­цька м’ясна чорноголова, блюден, шароле, лімузин (Франція), олібс (Канада) та багато ін. Вони мають середню плодючість, швидкостиглість (у віці 4 міс маса їх сягає 40 кг за середньодобо­вих приростів 450 — 500 г).

У країнах Африканського континенту розводять овець на м’ясо, для виробництва молока, смушків і грубої вовни. Перева­жають тут вовнові вівці, найбільш поширені породи — персидсь­ка чорноголова та каракульські.

У Південно-Східній Азії, на Близькому Сході, в Індокитаї роз­водять переважно аборигенні не поліпшені породи для виробниц­тва м’яса, молока, овчин, смушків та грубої вовни для виготов­лення повсті й одягу. У цих регіонах є багато цінних порід — кур­дючних і жирнохвостих, від яких на світовий ринок надходять овечий жир, смушки і килимова вовна.

Україна за статистичними даними поки що перебуває у групі держав — імпортерів продукції вівчарства, проте її ресурси і спо­конвічні традиції є такими, що в найближчому майбутньому вона вийде з цієї групи.