Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1.3. Сучасні тенденції і напрями розвитку вівчарства

Нині розрізняють чотири категорії господарств, які займають­ся вівчарством: державні; колективні, створені в результаті про­ведення реформ; індивідуальні селянські і фермерські. За різни­ми джерелами інформації, їх частка у виробництві вовни стано­вить відповідно 12, 27, 60 та 1 %. Як бачимо, індивідуальні селян­ські господарства виробляють більше вовни (60 %), ніж державні і колективні. Проте можливості подальшого розвитку присадибних індивідуальних господарств нині майже вичерпано, оскільки во­ни не мають підтримки з боку суспільного сектора. Ці виробники вівчарської продукції потребують сприяння суспільства щодо вдо­сконалення форм придбання ягнят, зооветеринарного обслугову­вання і особливо щодо реалізації чи переробки виробленої проду­кції. Значною мірою цьому сприяло б створення на відповідній основі регіональних асоціацій індивідуальних виробників вівчар­ської продукції, перші паростки яких уже є в окремих регіонах країни. І все ж утримання 10 — 15 овець у кожному господарстві слід розглядати як тимчасовий, вимушений захід, а не як гене­ральну лінію майбутнього цивілізованого суспільства, будівницт­во якого ми передбачаємо здійснити.

Промислові технології потрібно вдосконалювати у напрямі зниження енергомісткості та підвищення ступеня захисту навко­лишнього середовища. Промислові комплекси і великі вівчарські ферми можуть бути ефективними у майбутньому у вигляді акціо­нерних товариств, агроферм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами та торговельними підприємствами.

Як показує практика високорозвинених країн, поширеною фо­рмою ведення вівчарства, що виправдала себе, є фермерське гос­подарство із сучасною технологію виробництва. Оскільки для створення ефективних фермерських господарств і налагодження системи сервісних послуг потрібні значні капітальні вкладення, не слід найближчим часом розраховувати на вагомий внесок їх у загальний обсяг товарної продукції вівчарства, хоч ініціаторів- фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю овець, безу­мовно, треба всіляко підтримувати. Світовий досвід показує, що закономірним для всіх цивілізованих країн є розвиток вівчарства на індивідуальній основі за оптимальної концентрації вироб­ництва.

На жаль, всупереч обґрунтованій практиці вівчарства більшо­сті країн світу, ця важлива галузь тваринництва в Україні упро­довж останніх 10 років катастрофічно занепадала. Це виявилося насамперед у значному скороченні поголів’я овець, а відповідно, і кількості вовни та баранини. Особливо погіршився стан галузі за період реформування АПК у спеціалізованих підприємствах, бі­льшість яких припинила виробництво або має лабільне стано­вище.

Державною програмою розвитку вівчарства до 2010 р. перед­бачається радикально відродити галузь, перевести її на інтенсив­ну технологію і добитися того, щоб вона могла давати дешеву, конкурентоспроможну продукцію. Для цього у нашій країні є не­обхідний генофонд, племінна база овець, родючі землі, високо­кваліфікований потенціал науковців і виробників.