Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Свійські вівці походять від диких. Серед останніх розрізняють два види — гірські барани і товстороги. Гірські барани поділя­ються на муфлоно- та аргаліподібні підвиди, товстороги — на азі­атські та північноамериканські.

Щодо походження свійських овець єдиної думки не існує. За результатами досліджень і висновками вчених, найближчими родичами свійських овець є муфлони, архари, аргалі, які й нині трапляються в дикому стані.

Європейський муфлон (рис. 1.1). Це єдиний представник диких баранів, що мешкають у Європі — на островах Середземно-

Рис. 1.1. Європейський муфлон



го моря (Корсика і Сардинія), у гірських районах Ірану, Туреччи­ни, Закавказзя. Муфлон вибирає дуже високі, скелясті гірські вершини і робить стоянки на крутих, недоступних скелях. Роги в нього не утворюють повної спіралі, а кінці їх темного кольору і спрямовані всередину. Це невеликі і дуже рухливі тварини. Вов­новий покрив їх рудувато-бурого кольору, складається з дуже гру­бої ості й тонкого короткого пуху. При схрещуванні зі свійськими вівцями різних порід дають плодючий приплід. Вважається, що від муфлонів походять короткохудохвості вівці типу сучасних ма- ршевих та північних короткохвостих.

Азіатські муфлони. Поширені у степових районах Прикас- пію і Приуралля, а також у передгірських районах Казахстану. Зовні нагадують муфлонів, однак дещо більші за них. Припуска­ється, що вони є предками довгохудохвостих і жирнохвостих овець.

Аркар, або аркал (рис. 1.2). Ареал поширення — між Каспій­ським і Аральським морями, на Усть-Урте і по його кам’янистих скелях. Більший за муфлона. Роги його біля основи розходяться більше, ніж у муфлонів. Живе в горах, на рівнині і в степах, утворює стада із 60 — 200 голів. Існує кілька різновидів аркара, з яких найбільш близький до дов­гохвостих порід овець тип, що живе у межах Ельбруса та в Ірані. Аркар дає при­плід при спарюванні зі свійськими вівцями. Арка­ра визнають родоначаль­ником довгохвостих і жир­нохвостих овець.

Аргалі (рис. 1.3). Це найбільші дикі вівці: жива маса баранів сягає 240 кг, висота 125 см. Череп у ді­лянці лоба сильно розши­рений, а в передній части­ні дуже вдавлений. Роги мають тригранну форму, сильно розвинені і масивні біля основи, утворюють повну спіраль і кінцями спрямовані назовні. Масть темно-бура. Вовновий по­крив складається із грубої ості й пуху. Ходять аргалі стадами із 5 — 30 голів. Живуть у високогірних районах Тянь-Шаню, Гімала­їв, Паміру, Алатау, Тибету, Алтаю та інших середньоазійськихгірських масивів. Під­видом є архари. По­місі архарів із свійсь­кими вівцями дають плодюче потомство, яке було використане при виведенні породи казахський архароме­ринос. На думку де­яких учених, від ар- галі походять кур­дючні вівці.

Дикі барани, що трапляються в приро­ді, е неоціненним ге­нетичним фондом, ці­леспрямоване вико­ристання якого дасть змогу багато що роз­крити в доместикаційному і породотворному процесах.

Основа генофонду сучасних овець є не тільки спадщиною означених вище трьох диких форм. З великої різноманітності форм диких баранів, які жили і живуть на території Євразійсько­го континенту, майже всі є тією чи іншою мірою нащадками і сво­го часу взяли участь у збагаченні генофонду сучасних порід свій­ських овець.

Великий практичний інтерес у наш час мають праці вчених про схрещування свійських овець зі сніжними баранами (товсто- роги), які добре пристосовані до екологічних умов північних регі­онів. Використання їх дасть змогу створити породи овець, прида­тних для використання на величезних просторах із суворими кліматичними умовами Півночі і Сибіру.