Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Вивчати конституцію тварин починають з оцінки екстер’єру — зовнішньої будови тварин у зв’язку з її біологічними особливостями і характером продуктивності. Для спеціаліста оцінка за екс­тер’єром має важливе значення, оскільки при цьому враховуються не тільки конституціональні якості, а й напрями продуктивності.

Вівці з різним екс­тер’єром зазвичай різ­няться рівнем і харак­тером продуктивності та життєздатністю. Описують і оцінюють екстер’єр за розвитком окремих статей тва­рин — інтегральних частин організму. Ста­ті овець оцінюють око­мірно, за промірами і фотографуванням. Більш об’єктивною по­рівняно з окомірною є оцінка екстер’єру за промірами (висота, до­вжина і ширина тулу­ба, обхват окремих йо­го частин) з наступним обчисленням індексів будови тіла. Найчас­тіше оцінюють такі статі (рис. 2.1).

Голова. Буває різна за формою. Будову голови визначає її кіс­ткова основа — череп, форма та розмір якого передаються спад­ково. Голову овець оцінюють насамперед за розміром, довжиною, шириною, лінією профілю. За розміром вона має бути пропорцій­ною до тулуба. Загальним критерієм визначення цієї пропорцій­ності є гармонійність будови тварини, якщо голова пропорційна до тулуба, не виділяється своїм більшим чи меншим розміром. Вівці з короткою, але широкою головою (співвідношення між ши­риною і довжиною 4:8 за М.Ф. Івановим) є ознакою грубої, а з ву­зькою, стиснутою, коли співвідношення між довжиною і шириною становить 2 : 8, — ніжної конституції. Дуже маленька, довга і ву­зька перерозвинена голова є свідченням слабкості конституції овець. За М.Ф. Івановим, нормальне співвідношення ширини і довжини голови має становити 3 : 8, що характерно для овець міц-

Рис. 2.2. Співвідношення ширини і довжини голови, типові для овець міцної конституції


ної конституції (рис. 2.2). Якщо тварина належить до «рогатої» породи, то в баранів мають бути добре розвинені роги, що свід­чить про виражений статевий диморфізм і міцну конституцію. Слабкорозвинені роги у баранів рогатих порід — ознака консти­туційної слабкості і невеликої потенції.

Вуха. В овець різних порід вони різні за формою і розміром. Товщина вушного хряща і шкіри на вухах свідчить про міцність конституції. Так, у тонкорунних порід (асканійська і прекос), на­півтонкорунних (цигайська, асканійські кросбреди і чорноголові) вуха середнього розміру, спрямовані в боки; у каракульських і курдючних порід — довгі, висячі, а в романівської — короткі і стоячі. Якщо вуха тонкі і погано вкриті вовною, то тварина має ні­жну, ослаблену конституцію.

Зуби. Дорослі вівці мають 32 зуби, з яких 24 корінні і 8 різців.

У верхній щелепі 12 корінних зубів (по 6 із кожного боку), в нижній — також по 12 корінних зубів (по 6 із кожного боку) і 8 різців у передній частині ниж­ньої щелепи; на верхній щелепі їх змінив твердий м’язовий ва­лик. Пара різців у центрі нази­вається зачепами, сусідня з нею друга пара — внутрішні середні, третя пара — зовнішні середні і четверта — окрайки.

По зубах можна визначити вік вівці. Так, у віці 4 роки у неї молочні різці змінюються на по­стійні, а після 4 років установ - люють вік за ступенем стирання різців (рис. 2.3).


Постійні зуби овець відрізняються від молочних: вони широкі, більші за молочні, білі. У вівці 1,5 року змінюється перша пара різців — зачепи; у два роки — друга (внутрішні середні); у 3 ро­ки — третя (зовнішні середні) і в 4 роки — четверта (окрайки). Отже, в 4 роки вівці мають постійні зуби, які щільно прилягають один до одного. У 5 років різці починають виступати з ясен, сти­рається їхній верхній край. У 6 років між зачепами утворюються щілини і зуби набувають долотоподібної форми, жовтіють, почи­нають хитатися. У 7 — 8 років різці вже дуже стерті і починають випадати. Залежно від умов утримання, овець у 5 — 7 років почи­нають вибраковувати (зубний брак), оскільки вони не можуть ефективно використовувати корми.

Шия в усіх овець має бути середньою за довжиною, достатньо широкою і глибокою, щоб переходити в тулуб без перехватів. У тонкорунних овець вона довша за рахунок складок, у м’ясо- вовнових — більш масивна й коротка без складок. Плоска довга шия вважається дефектом у тілобудові овець.

Холка. Бажано, щоб холка була широкою, рівною, не западала між лопатками, мала середню довжину. У м’ясо-вовнових овець вона широка, на одному рівні зі спиною, в овець вовнового на­пряму продуктивності — вища і вужча, ніж у м’ясо-вовнових. Ву­зька холка — ознака плоскотілості, ослабленої конституції і пога­ної м’ясності.

Спина — рівна і широка, пряма без западин та перехватів при з’єднанні з грудною кліткою та попереком. У вовнових і вов­ново-м’ясних овець спина вужча, ніж у м’ясних. Істотною вадою є вузька і провисла спина, що може бути зумовлено загальним ослабленням конституції.

Поперек має бути продовженням спини і непомітно переходи­ти у крижі, рівним, широким, прямим і м’ясистим. Вузький, коро­ткий поперек є ознакою недорозвиненості, слабкої конституції, низької м’ясності і вовнової продуктивності.

Крижі в усіх порід овець довгі, прямі й широкі. Обвислі корот­кі, вузькі та гострі є екстер’єрним дефектом. Дуже довгі крижі зу­мовлюють значне хитання задом під час руху та нестійку ходу тварини.

Груди. Для всіх порід овець і напрямів продуктивності бажана широка і глибока грудна клітка, оскільки в ній розміщені такі важ­ливі органи, як серце й легені. Більш широкі груди у м’ясних овець, а у вовнових — вужчі й неглибокі. Вузькі, мілкі і короткі груди — ознака ослабленої конституції, зниженої резистентності, слабкого здоров’я. У добре розвинених овець обхват грудної клітки за лопат­ками дорівнює довжині тулуба або на 5 — 10 см менший за неї.

Черево, в якому розміщені органи травлення, має бути об’ємним і щільним, нижня його лінія — рівною, прямою, пара­лельною лінії горизонту. Для баранів не бажане відвисле черево, що часто буває за одноманітної годівлі їх силосом і грубими кор­мами. Оброслість черева вовною має бути доброю.

Стегно в овець усіх напрямів продуктивності добре розвинене й виповнене, що свідчить про високу м’ясність тварини.

Кінцівки. Як передні, так і задні кінцівки оцінюють, огляда­ючи їх спереду та боків. Передні кінцівки при огляді спереду ма­ють бути прямими, широко розставленими. Вузько поставлені, клишоногі, іксоподібні кінцівки небажані. Задні кінцівки при огляді збоку повинні бути прямими, без кута у зап’ясті, а при огляді ззаду — широко поставлені. Вадою є кінцівки, зближені у скакальних суглобах та вивернуті, шаблисті, з виступаючими бабками. Копита — однакові за розміром та формою, з чистою блискучою стінкою, без щілин.

Тварини зі слабкими кінцівками не пристосовані до умов про­мислових технологій. У зв’язку з цим в оцінці кінцівок під час селекції овець слід приділяти особливу увагу, оскільки ця ознака не повинна передаватися спадково.

Хвіст в овець буває різний за розміром і формою. Саме за ци­ми ознаками здійснюється зоологічна класифікація овець.

Вим’я вівці складається з двох часток, розміщених у пахвині. Кожна частка має один сосок конічної форми, 2 — 4 см завдовжки у недійних овець. У дійних овець соски і вим’я більш розвинені, що свідчить про високу молочність маток і здатність добре виго­довувати потомство. Дрябле висяче вим’я — ознака жирового пе­реродження його тканини та низької молочності.

Статеві органи оцінюють у баранів-плідників. Сім’яники у них мають бути нормально розвиненими. Однобічних, а тим біль­ше двобічних крипторхів треба вибраковувати, бо ця вада може успадковуватися. Сім’яники мають бути однакового розміру і міс­титися в мошонці на одному рівні.

Шкіру оцінюють за товщиною, будовою і станом. У нормі вона ніжна й еластична, має середню товщину. Від її властивостей за­лежить вовнова продуктивність тварин, якість смушків, овчин і шкур. Вівці, які дають тонку вовну доброї якості, мають тонку і щільну шкіру. У м’ясо-вовнових овець вона товща й пухкіша. Тов­ста шкіра — це ознака грубості, зморшкувата — ніжності консти­туції тварин.

Для більш об’єктивної оцінки екстер’єру слід дотримуватися таких зоотехнічних вимог:

♦ кожну стать, кожну частину тіла тварини оцінювати не ізо­льовано, а як частину єдиної морфофізіологічної системи;

♦ цінність тварин визначати не за сумою незначних екс­тер’єрних вад, а за різницею між загальною її будовою та цими вадами; чим гармонійніша будова тварини в цілому, тим чіткіше виражений бажаний екстер’єрний тип, тим менше значення ма­ють його деякі екстер’єрні вади. Чим гірша будова тіла тварини, тим більше значення для її оцінки мають ті самі вади.

У практиці вівчарства найпоширенішими методами оцінки екстер’єру є: окомірний, вимірювання овець і розрахунок індексів будови тіла та фотографування.