Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.1. Фактори утворення, структура і основні властивості породи

Поняття про породу. В основу породотворення покладено те­орію формотворних процесів. Порода є продуктом людської діяль­ності, оскільки діяльність людини постійно була спрямована на підвищення продуктивних якостей овець та поліпшення інших їхніх корисних ознак. Під час такої спрямованої діяльності фор­мувалися нові спадкові якості тварин. У процесі доместикації свійські вівці набули нових ознак, які не виражені або яких зо­всім немає у диких форм.

Отже, за комплексом ознак розрізняють породи овець, які роз­водять у господарствах із певною господарською метою. Порода — це група тварин спільного походження, що склалася під впливом творчої діяльності людини за певних господарських обставин і природних умов, достатня за кількістю для тривалого розведення «в собі» та вдосконалення, має господарську й племінну цінність, чітку специфічність за типом, кількісними та якісними показни­ками вовнової, смушкової, м’ясної, овчинної продуктивності й від­творної здатності. Більшість порід, які розводять в Україні, ство­рено шляхом комбінативної мінливості, тобто комбінуванням різ­них генотипів та збагаченням і поліпшенням генотипів місцевих порід, добре пристосованих до зональних умов годівлі й утриман­ня. У селекційному процесі схрещуванням низькопродуктивних тварин із високопродуктивними, яких інколи завозили з-закор­дону, створювали на комбінативній основі нові цінні популяції.

Методику породоутворення вперше розробив академік М.Ф. Іванов, який розпочав цю роботу у 1925 р. і за короткий час створив асканійську тонкорунну породу — найбільшу у світі за розміром серед тонкорунних порід. Теоретичні розробки в селек­ції, які запропонував М.Ф. Іванов, широко застосовувалися в ко­лишньому СРСР та багатьох країнах світу. На їх основі вдоскона­лювалися існуючі та створювалися нові породи.

Основними методичними принципами виведення нових порід, що запропоновані М.Ф. Івановим, є такі:

♦ ретельний відбір батьківських пар за міцністю конституції;

♦ жорстке вибраковування тварин, які не відповідають стан­дарту;

♦ закріплення бажаних успадкованих якостей проведенням інбридингу;

♦ відбір кращих нащадків за бажаними ознаками неспорідне- них між собою тварин і створення на їх основі структурних запо- чаткувань породи — ліній та родин;

♦ спрямоване вирощування молодняку, яке включає повно­цінну годівлю, правильне утримання та активний моціон з метою визначення потенційних можливостей створених генотипів.

Важливим фактором створення нової породи є соціальне замов - лення на якість продукції та певні зональні вимоги при розве­денні овець. Щодо асканійської тонкорунної породи, наприклад, виникла потреба у тваринах, які добре пристосувалися до розве­дення на півдні України в умовах спекотного сухого клімату і бу­ли невибагливі до якості годівлі. Порода формувалася на базі міс­цевих низькопродуктивних генотипів, які були дуже витривали­ми, невибагливими до утримання й годівлі, мали міцну консти­туцію, що еволюційно сформувалася в умовах цієї зони. За 10 ро­ків М.Ф. Іванов створив племінне ядро нової високопродуктивної породи овець, яка зберегла бажані властивості місцевих овець. Створення асканійської тонкорунної породи овець у нашій країні показало, що за допомогою обґрунтованої цілеспрямованої селек­ції можна впливати на їхні продуктивні якості, а сама селекція при цьому перетворюється на виробничу силу, за допомогою якої створюють ознаки тварин, бажані для людини.

Процес створення нових порід овець в Україні триває й нині. Залежно від потреб змінюються напрями продуктивності існую­чих порід та створюються нові породи або типи порід, які за ко­роткий час можуть істотно змінити свій продуктивний статус.

Новостворена порода має бути: конкурентоспроможною і переви­щувати за господарсько-корисними ознаками ті породи, яких розво­дять у цій зоні; мати міцну конституцію і високу життєздатність.

Нова популяція набуває статусу породи, якщо вона є достатньо численною, щоб забезпечити аутбредне розведення. Вона повин­на мати динамічну структуру, яка б забезпечила її розвиток і ха­рактеризувалася консолідованою спадковістю для збереження своєї специфічності.

Удосконалення існуючих порід — це невід’ємний елемент племінної роботи, яка забезпечує прогрес галузі. Одні й ті самі породи не можуть існувати постійно в незмінному стані. Потреби людини в продукції вівчарства зумовлюють розгортання робіт щодо виведення нових порід, типів і ліній овець.

Селекційні процеси при виведенні нових типів чи ліній мають бути спрямовані на формування високої продуктивності тварин і здатності реалізувати свій генетичний потенціал в умовах про­мислової технології.

Структура і властивості породи. Завершеною таксономіч­ною одиницею у вівчарстві є вид свійські вівці. Однак цілеспря­мований вплив людини на одомашнених тварин вніс значні змі­ни у стабільність виду. У його межах людина сформувала багато різноманітних генотипових популяцій, що мають певні характер­ні ознаки, за якими одна група тварин істото відрізняється від інших. Поняття породи характерне тільки для одомашнених тва­рин. Головною ознакою породи є її якісна властивість, зумовлена особливостями фенотипів тварин, що належать до неї. Фенотипо­ві особливості, у свою чергу, детерміновані якісними властивос­тями генотипів цих тварин.

Характерні ознаки породи: походження, чисельність, поши­рення, константність спадковості, ступінь відповідності соціаль­ному замовленню.

Походження. Тварини однієї породи мають спільне похо­дження. Наприклад, усі тварини асканійської тонкорунної поро­ди походять від помісних овець, виведених схрещуванням місце­вих овець півдня України з американськими рамбульє та в ре­зультаті подальшого селекційного вдосконалення цієї популяції за певних умов годівлі й утримання. Спільність походження ви­значає схожість тварин за рядом їхніх продуктивних, фізіологіч­них та морфологічних особливостей.

Чисельність тварин у породі. Порода набуває свого статусу за достатнього поголів’я, яке включає вимушений інбридинг у процесі подальшого розвитку породи на основі внутрішньопород- ного розведення. У породі має бути не менш як 5000 вівцематок. Нова порода зазвичай складається із 7 — 10 неспоріднених ліній.

Поширення. Великий ареал породи, розведення її в багатьох господарствах з різними ґрунтовими, кліматичними, кормовими та іншими умовами має важливе значення для її розвитку. Ареал по­роди значною мірою зумовлений акліматизаційною здатністю тва­рин. Чим вища пристосованість породи до нових умов, тим біль­ший її ареал. Так, однією з причин значного поширення цигайсь­кої породи овець є добра пристосованість її до різноманітних умов.

Константність (стійкість) спадковості. В успадкуван­ні ознак, характерних для породи, це цінна особливість, яка за­безпечує її високу селекційну ефективність. Константні породи технологічніші в умовах промислової технології виробництва продукції вівчарства. Проте навіть у найбільш константних порід не спостерігається повна різнорідність.

У спадковій мінливості порід розрізняють два явища: постійну загрозу втратити досягнуте в процесі створення породи і можли­вість створити матеріал для подальшого вдосконалення порід.

Отже, здатність тварин стійко передавати у спадковість свої характерні ознаки є важливою їх цінністю. У разі абсолютної по­стійності порід зупинився б подальший розвиток тваринництва. Надмірна консолідація породи ускладнює її прогрес. Констант­ність і динамізм спадковості є діалектично протилежними і взає- модоповнювальними генетичними важелями селекційного проце­су в породі.

Соціальне замовлення на породу. Корисність породи для людини як продукту її трудової діяльності зумовлена насамперед якістю і кількістю продукції, яку одержують у процесі розведення породи. Зміна характеру трудової діяльності людини від фізичної до інтелектуальної передбачає нові вимоги до якості продукції вівчарства. Підвищується попит на смушки незвичайної краси за малюнком, типом завитків і кольором волосяного покриву, на ба­ранину і знижується — на вовну. Поряд з тим характер розвитку галузі вівчарства ставить нові вимоги до ступеня консолідації ознак та їх технологічності.

Кожна популяція овець має свою структуру. Порода як система є цілісним синтезом індивідуумів і має складну динамічну струк­туру. До основних елементів структури породи належать:

♦ породна група — велика однорідна відселекціонована група овець, яка бере участь у процесі породоутворення, характеризу­ється певним типом будови тіла і продуктивності, що недостатньо консолідована, але достатньо пластична у своєму розвитку. Це основа майбутньої породи. У породній групі має бути не менш як 3000 вівцематок, і вона повинна складатися з кількох неспорідне- них між собою ліній і родин;

♦ внутрішньопородний тип — це більш-менш однорідні і до­статньо консолідовані групи тварин певної породи, які мають специфічні екстер’єрно-конституціональні особливості, пристосо­вані до певних природних та господарських умов розведення і мають характерні ознаки продуктивності. Так, в асканійській по­роді з використанням баранів австралійського мериноса створено високопродуктивний таврійський тип овець вовнового напряму; у породі прекос два інтенсивних типи: харківський і закарпатсь­кий; цигайська порода має два конституціонально продуктивних типи — вовново-м’ясний та м’ясо-вовновий і шість зональних ти­пів — кримський, приазовський, молдавський, донський, завол­зький і казахський;

♦ заводський тип (завод) — це дещо обмежена, порівняно од­норідна група тварин, яким притаманні специфічна, характерна для певного племінного заводу екстер’єрно-конституціональна особливість, висока продуктивність і добрі племінні якості. Це зоотехнічна марка певного племінного підприємства. Наприклад, для овець племзаводу «Асканія-Нова» характерними стали біль­ша жива маса, менша складчастість шкіри, високі настриги неми­тої вовни, менша довжина штапелю. Для овець племзаводу «Чер­воний чабан» характерними є кращі якісні властивості мериносо­вої вовни, більший вихід і настриг немитої вовни, помірна жива маса вівцематок і велика жива маса баранів-плідників. Вівці племзаводу «Атманай» мають високі показники живої маси і вов­нової продуктивності.

Окремі видатні тварини — це вівці, створені чистопород­ним розведенням або міжпородним схрещуванням, яких розво­дять ізольовано і які оцінено за власною продуктивністю і спад­ковими якостями як видатних представників породи, типу, лінії, стада. Серед баранів-плідників це лідери породи, що харак­теризуються видатною продуктивністю та високою племінною цінністю і максимально використовуються у відтворенні. Видатні вівцематки характеризуються рекордною продуктивністю і зали­шили в стаді або породі цінних племінних нащадків.

Генеалогічна лінія — група високопродуктивних племінних тварин, які походять від одного або кількох видатних родона­чальників, є складовою частиною цілісної генеалогічної структу­ри популяції і в разі потреби може виконувати функції заводської лінії. Зберігає споріднення протягом 15 — 20 поколінь. Зміна од­ного покоління відбувається упродовж 4 — 5 років. У зв’язку з цим представники генеалогічної лінії мають істотні відмінності за ге- нотиповими і фенотиповими ознаками.

Заводська лінія — група тварин спільного походження із чі­тко вираженими спадковими особливостями за типом, кількісни­ми та якісними показниками вовнової, смушкової, м’ясної, молоч­ної, овчинної продуктивності й відтворної здатності, споріднених протягом 4 — 5 поколінь через видатного родоначальника.

Родина — це потомство видатної вівцематки (її дочки, ону­ки, правнуки та ін.), яке характеризується певними господар­сько-корисними і біологічними ознаками, що добре успадкову­ються.

Усі зазначені структурні елементи породи є частинами єдиного цілого, самі характеризуються відносною цілісністю у фенотипо- вій структурі і формуються цілеспрямованою племінною роботою в певних природних і господарських умовах.

У вівчарстві вимоги до порід визначаються зміною вимог вов- нопереробної та хутрової промисловості до вовни, смушків і овчин як сировини, а також змінами попиту населення на певні види продукції вівчарства, зокрема на м’ясо, жир, молоко і товари ши­роко вжитку, виготовлені із вовни, смушків та овчин. Нині в Україні та СНД розводять понад 60 порід овець, з них в Україні — більш як 10 порід і кілька породних типів.

Існує дві системи класифікації овець: зоологічна і виробнича.

Зоологічна класифікація розроблена відомим натуралістом Палласом і уточнена Натузіусом та російськими вченими М.П. Червинським, П.М. Кулешовим і М.Ф. Івановим. За цією класифікацією вівці поділяються за формою і розмірами хвоста на такі групи: короткохудохвості, довгохудохвості, короткожирно- хвості, довгожирнохвості та курдючні.

Короткохудохвості вівці мають короткий (до 15 см), худий без жирових відкладень хвіст, який не досягає скакального суглоба, з 10 —12 хребцями. До цієї групи належать породи романівська, північна короткохвоста та неполіпшені грубововні вівці окремих районів.

Довгохудохвості вівці мають довгий хвіст, який опускається нижче скакального суглоба, худий, тобто без жирових відкладень. Довжина його — до 70 см, хребців усього 22 — 24. До цієї групи належать практично всі тонкорунні та напівтонкорунні породи, а також ряд грубововних порід (міхновська, черкаська, сокільська та ін.).

Короткожирнохвості вівці мають короткий хвіст, біля кореня якого містяться жирові відкладення у формі невеликої подушеч­ки. До цієї групи належать бурятські та більшість сибірських не- поліпшених грубововних порід.

Довгожирнохвості вівці мають дуже довгий хвіст з визначе­ним жировим відкладенням. Він опускається нижче скакально­го суглоба. Жирові відкладення на хвості бувають різної форми (округлої, іноді форми клина). Нижня частина хвоста жирових відкладень не має і за формою буває прямою або зігнутою у ви­гляді літери Я. До цієї групи належать каракульська, кучугурів- ська, грузинські тонкорунна та напівтонкорунна жирнохвості, тушинська, карачаївська, балбас та інші грубововні породи овець.

Курдючні вівці мають дуже тонкий короткий хвіст із 5 — 8 хреб­цями, схований під курдюком. Курдюк — це жирові утворення у вигляді подушечок, які опускаються від крижів у напрямку ска­кального суглоба. Він буває різної форми та розмірів. До цієї гру­пи належать породи, яких розводять у країнах Середньої Азії та Казахстані (гіссарська, едильбаївська, джайдара, таджицька, са- раджинська), а також неполіпшені курдючні вівці цих районів.

Виробнича класифікація, розроблена М.Ф. Івановим, пе­редбачає поділ порід овець на групи з урахуванням напряму їх­ньої продуктивності (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Виробнича класифікація овець в СНД