Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3.2. Породи овець тонкорунного напряму продуктивності

Характерною особливістю тонкорунних овець є продукування однорідної тонкої вовни, яка складається із пуху не більш як 25 мкм завтовшки, має чітко виражену звивистість і оптимальну кількість жиропоту. Усі тонкорунні породи овець, що розводяться в нашій країні та СНД, за вовновою та м’ясною продуктивністю поділяються на три групи: вовнові, вовново-м’ясні та м’ясо- вовнові.

Вовнові породи тонкорунних овець. Мають міцну консти­туцію, добре розвинені шкіру і скелет, велику кількість складок на шиї і тулубі. Мускулатура і жирова тканина у них розвинені слабко. Головною відмінною особливістю цих овець є висока вов­нова продуктивність. Для них характерні добрі густота, довжина вовни та оброслість. Вовна, добре вирівняна за довжиною і тони­ною у руні і штапелі, містить достатню кількість жиропоту, пере­важно світлих тонів.

Грозненська порода (рис. 2.4). Створена на племзаводі «Чер­вленые буруны» в Дагестані під керівництвом О.Я. Панкова, О.О. Дилкіна та С.І. Бризгалова за період 1929 - 1951 рр. схре­щуванням місцевих мериносових маток (новокавказького і маза- ївського типу) з баранами породи австралійський меринос.

Вівці цієї породи невеликі, міцної конституції, мають високу складчастість шкіри і добре пристосовані до посушливої зони Північного Кавказу. Жива маса баранів 80 - 90, маток 45 - 50 кг. За настригом і якістю вовни грозненська порода — одна з най­кращих у тонкорунному вівчарстві СНД. Вівці найбільш густо- вовнові, з довжиною вовни 8 - 10 см, відмінної якості жиропоту, що зберігає чистоту вовнового покриву навіть в умовах бурунів. Вовна тонка — 64 — 70-ї якості, її настриг у баранів у фізич­ній масі становить 15 — 17 кг, у митому волокні — 7,5 — 8 кг, маток — відповідно 6 — 7,5 і 3 — 3,5 кг. Плодючість грозненських овець 120 — 140 ягнят на 100 маток, середня молочність маток за лактацію (4,5 міс) — 98 кг при витраті молока на 1 кг при­росту живої маси ягнят за цей період близько 5 кг (4,4 — 5,2 кг).

Кращі отари зосереджені на племінних заводах «Червленые буруны» Дагестану, «Чорноземельский» Калмикії. Головне за­вдання подальшої племінної роботи з грозненською породою — удосконалення в напрямі вовнового типу, середнього розміру, доброї пристосованості до суворих умов вкрай посушливих і на­півпустельних степів, стійкої передачі своїх цінних ознак потом­ству.


Ставропольська порода (рис. 2.5). Створена на племзаводі «Радянське руно» Ставропольського краю під керівництвом лау­реатів Державної премії СРСР зоотехніків-бонітерів С.Ф. Пасту­хова та В.В. Снігового за період 1923 — 1950 рр. схрещуванням



кращих новокавказьких і мазаївських мериносів з баранами аме­риканський рамбулье. З 1936 до 1950 р. у стаді застосовували вві­дне схрещування з баранами австралійський меринос. У резуль­таті прилиття крові австралійських баранів, цілеспрямованого відбору і підбору в умовах доброго утримання і годівлі в стаді змогли досягти поліпшення густоти, довжини вовни та оброслості, якості жиропоту та збільшення виходу чистої вовни.

Вівці ставропольської породи найбільші за розміром серед во­внових порід. Вони мають високу вовнову та задовільну м’ясну продуктивність, міцну конституцію з високою складчастістю шкі­ри, дуже рухливі, добре пристосовані до місцевих кормових та кліматичних умов. Жива маса баранів 100 — 110, маток 50 — 56 кг. Настриг вовни у фізичній масі у баранів 16 — 20 кг, у чистому во­локні 6,5 — 8 кг, у маток — відповідно 6,5 — 7 та 2,8 — 3 кг. Цінною особливістю вовни овець ставропольської породи е високі техноло­гічні якості — довжина, товщина, міцність, вирівняність волокон у штапелі й руні, білий і світло-кремовий колір жиропоту. Дов­жина волокон у баранів досягає 10,5 — 11,5 см, у маток 8,5 — 9 см.Тонина вовни переважно 64-ї якості. Вихід чистої вовни 47 — 49 %. Плодючість ставропольських овець — 140 — 145 ягнят на 100 маток.

Завдання подальшої племінної роботи з вівцями ставрополь­ської породи — підвищення їх вовновості і якості вовни, ліквіда­ція вад руна і екстер’єру.

Кращі отари цієї породи на племзаводах «Советское руно», «Россия» Ставропольського краю, «Котовский» Волгоградської об­ласті.

Радянський меринос (рис. 2.6). Це найчисленніша та най­поширеніша порода тонкорунних овець у Росії. Має дуже складне походження. Сучасні типи овець цієї породи зосереджувалися по зонах їх розведення протягом багатьох років. Для виведення цієї породи як вихідні було використано новокавказьких, мазаївських та інших місцевих мериносів. Маток цих порід у 1925 — 1930 рр. схрещували з баранами американський рамбульє. У наступні ро­ки в племінній роботі з вівцями використовували австралійських мериносів. У 1938 р. цьому масиву овець було присвоєно назву радянський меринос.

Вдосконалення радянських мериносів проводилось у вовново­му та вовново-м’ясному напрямах ввідним схрещуванням з бара­нами високопродуктивних вітчизняних тонкорунних порід, таких як асканійська, кавказька, грозненська та ставропольська. Робота проводилася під керівництвом Г.О. Окулічева, М.І. Граудинь, А.І. Лопиріна, за що вони одержали Державну премію СРСР.

Вівці породи радянський меринос середнього розміру. Жива маса баранів 90 — 105, маток 48 — 53 кг. Настриг вовни у баранів у


Рис. 2.6. Баран породи радянський меринос


фізичній масі 14 — 16, у чистому волокні 6,5 — 7 кг, у маток — від­повідно 6,0 — 6,5 і 2,3 — 2,5 кг. Довжина вовни баранів 8,5 — 9,0, маток 7,5 — 8,5 см. Вихід чистої вовни 45 — 46 %, тонина 64 — 70-ї якості. Плодючість 130 — 140 ягнят на 100 маток.

Кращі отари цієї породи зосереджені на племзаводах «Гашун- ский» Ростовської області, «Айгурский» Омської області та в рад­госпі «Чагорта» Калмикії.

Вовново-м’ясні породи тонкорунних овець. У цієї групи порід добре поєднується вовнова і м’ясна продуктивність. На кож­ний кілограм живої маси у них припадає від 50 до 65 г чистої вовни. Тварини здебільшого великі, мають помірну складчастість (на шиї 1 — 3 розвинені складки) і добре виражені м’ясні форми. Ці вівці більш швидкостиглі, ніж вовнові. За інтенсивного виро­щування молодняку середньодобовий приріст становить 150 — 200 г, настриг вовни в чистому волокні 2,3 — 3,0 кг. Вовново-м’ясні по­роди поділяються на дві великі групи:

♦ А — породи, в яких найбільш чітко виражений вовново- м’ясний тип: асканійська, кавказька, алтайська, повнічноказах- ський меринос;

♦ Б — породи, в яких вовново-м’ясний тип є менш вираженим: забайкальська, киргизька, красноярська, південноуральська та південноказахський меринос.

Породи групи А використовуються для виробництва високоякі­сної мериносової вовни середньої тонини (64-ї якості), групи Б - мериносової вовни середньої тонини (60-ї якості). Тонкорунних овець групи А розводять у посушливих та напівпосушливих ра­йонах Північного Кавказу, Півдня України, Сибіру та Нижнього Поволжя.

Асканійська порода (рис. 2.7) створена у 1925 - 1936 рр. в «Асканії-Нова» під керівництвом академіка М.Ф. Іванова на осно­ві місцевих тонкорунних овець (акліматизованих і поліпшених німецьких електоралей, негретті та електораль х негретті) з аме­риканським рамбульє.

Рис. 2.7. Баран асканійської породи


Вівці асканійської породи є видатними за вовновою продуктив­ністю. Це найбільші мериноси з усіх тонкорунних порід у світі. Жива маса баранів-плідників 120 — 130, вівцематок — 55 — 65 кг. Максимальну живу масу (183 кг) мав баран № 77 лінії № 952, який належав держплемзаводу «Асканія-Нова». Настриг вовни у баранів-плідників у фізичній масі становить 16 — 19, у чистому волокні 6 — 7 кг, у маток — відповідно 6,5 — 8,0 та 2,6 — 3,0 кг. Ре­кордний настриг 31,7 кг був у барана № 8267, який належав держ­племзаводу «Червоний чабан». Вихід чистої вовни становить 42 — 45 %, довжина вовни баранів 8 — 10, маток 7 — 8 см, тонина 64-ї якості. Плодючість 125 — 130 ягнят на 100 маток. Барани ро­гаті, вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячному віці 27 — 28 кг, молодняк у річному віці досягає 70 — 75 % маси дорослих тварин.

Наприкінці 70-х років було встановлено, що серед тонкорун­них мериносових овець вимогам часу найбільше відповідає авст­ралійський меринос з його винятково високими вовновими якос-

б

Рис. 2.8. Баран (а) та вівцематка (б) таврійського внутрішньопородного типу асканійської породи


тями. Таким чином, «рамбулізація» у нас була замінена «австра- лізацією». Слід зазначити, що майже всі тонкорунні породи пев- ною мірою характеризувалися майже одними й тими вадами, а саме: жовтим із різними відтінками кольором жиропоту, низьким виходом митої вовни, відносно короткою вовною, особливо у вів­цематок, дрібною і здебільшого слабко вираженою звивистістю. При цьому частка овець із чітко вираженим мериносовим харак­тером вовни була невеликою. Оскільки зазначених вад немає в австралійських мериносів, австралійських баранів стали викори­стовувати одночасно для більшості тонкорунних порід. В Україні австралійських мериносів почали використовувати лише з 1980 р.

У 1980 — 1992 рр. шляхом селекції з використанням ввідного схрещування з австралійськими мериносами створено високопро­дуктивний таврійський внутрішньопородний тип асканійської породи (рис. 2.8), який апробовано в 1993 р. і племзавод Червоний чабан» визнано кращим господарством і селекційним центром нового типу овець. Автори таврійського типу — професор НАУ М.В. Штомпель, кандидат с.-г. наук ІТ «Асканія-Нова» Г.К. Да- ниленко та ін. В «Асканії-Нова» зосереджено найкраще стадо ме­риносів за всю історію розвитку тонкорунного вівчарства в Украї­ні. За останні 15 років тварини цього господарства не мають рів­них на загальнодержавних і міжнародних (СНД) аграрних виста­вках та аукціонах. Продуктивність чемпіонів: настриг чистої вов­ни — не менш як 10 — 11 кг, жива маса 125 — 135 кг, довжина во­вни 13 — 14 см, жиропіт білий, звивистість чітка, забрудненість руна мінімальна.

Найкращі отари цієї породи на племзаводах «Червоний чабан» і «Асканія-Нова» Херсонської та «Атманай» Запорізької області.

Кавказька порода (рис. 2.9). Виведена в радгоспі «Больше­вик» Ставропольського краю під керівництвом лауреата держав­ної премії К.Д. Філянського у період 1922 — 1936 рр. схрещуван­ням новокавказьких мериносових маток з баранами американсь­кий рамбульє та асканійської породи з наступним відбором та розведенням «у собі» тварин бажаного типу.

Сучасні вівці кавказької породи характеризуються високою во­вновою і м’ясною продуктивністю, великі, міцної конституції, з по­мірною складчастістю шкіри (1 — 2 складки на шиї). Жива маса баранів 110 — 120, вівцематок 50 — 55 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 16 — 17, в чистому волокні 6 — 7 кг, у вівцематок — відповідно 6,5 — 7,0 та 2,6 — 3,0 кг. Вихід чистої вовни 45 — 48 %. Довжина вовни у баранів 8 — 10 см, у вівцематок — до 8 см, тонина 64-ї якості. Плодючість 130 — 140 ягнят на 100 вівцематок.

Кращі отари овець кавказької породи на племзаводах «Боль­шевик», «Іпатиевский» Ставропольського краю, «Пролетарский» Ростовської та «Привольный» Волгоградської області.


б

Рис. 2.9. Баран (а) та вівцематка (б) кавказької породи


Алтайська порода (рис. 2.10) створена у радгоспі «Рубцовс­кий» та колгоспі «Страна Советов» Алтайського краю під керівниц­твом лауреатів Державної премії СРСР Г.Р. Литовченка, С.С. Кримського, М.О. Васильєва, Ф.Л. Вовченка за період 1928 — 1948 рр. схрещуванням вівцематок тонкорунних овець новокавка-

Рис. 2.10. Баран алтайської породи


зької та мазаївської порід з баранами американський рамбульє, у подальшому кавказької породи та австралійського мериноса.

Вівці алтайської породи великі, мають міцну конституцію, до­бре розвинений скелет і високу вовнову продуктивність, добре пристосовані до суворих умов Сибіру. Складчастість шкіри помір­на. Жива маса баранів 110 — 120, вівцематок 55 — 65 кг. Настриг вовни у баранів у фізичній масі 14 — 18, у чистому волокні 6,5 — 7,0 кг, у маток — відповідно 6 — 7 і 2,6 — 3,0 кг. Вихід чистої вовни 45 — 47 %. Довжина вовни у баранів 8,5 — 10, у маток 8 — 8,5 см, тонина 64-ї якості. Плодючість 150 — 165 ягнят на 100 маток, мо­лочність 102 — 105 кг.

Кращі отари овець алтайської породи на племзаводах «Овце­вод», «Страна Советов», ім. 50-річчя СРСР Алтайського краю.

М’ясо-вовнові породи тонкорунних овець. Характеризу­ються великим зростом, добре вираженими м’ясними формами. За повноцінної годівлі жива маса ягнят при відлученні від маток сягає 25 — 30 кг. Середньодобовий приріст живої маси від наро­дження до відлучення становить 200 — 250 г. Ягнят за інтенсив­ного вирощування можна реалізувати на м’ясо в рік їх народжен­ня живою масою 45 кг. Тварини не мають складчастості шкіри. За вовновою продуктивністю вони поступаються іншим тонкорунним породам. Оброслість овець недостатня, вирівняність вовни за до­вжиною на всіх частинах тіла вівці погана. Настриг вовни в ми­тому волокні 1,5 — 2,5 кг. Коефіцієнт вовновості 30 — 50 г. Тов­щина волокон переважно 60 — 64-ї якості. Ці вівці придатні для розведення в умовах зон високоінтенсивного землеробства.

До цієї групи належать породи прекос, казахська тонкорунна, казахський архаромеринос, волгоградська, в’ятська, дагестанська гірська і грузинська тонкорунна жирнохвоста.

Прекос (рис. 2.11). Ця порода створена наприкінці XIX — на початку XX ст. методом селекційного використання овець, одер-

б

Рис. 2.11. Баран (а) та вівцематка (б) породи прекос


жаних від схрещування мериносів типу рамбулье та англійських напівтонкорунних м’ясних лейстерських у Франції (мерино- прекос) і мериносів, бордер-лейстерських та мерино-прекосів у Німеччині. Остаточно породу назвали мерино-фляйш, або прекос, що у перекладі з французької означае швидкостиглий.

У 1983 — 1995 рр. в Україні в породі прекос створено два інтен­сивних типи: харківський (автори І.А. Помітун, М.О. Андруцький,

Н.О. Косова, В.В. Сербін та ін.) і закарпатський (В.І. Король та ін.). Для ввідного схрещування при створенні внутрішньопород- них типів використовували австралійських мериносів, полварсів та австралійських кориделей. Харківський тип породи прекос (рис. 2.12) є високоінтенсивним, створений з використанням ба­ранів породи австралійський меринос і полварс, більше відпові­дає вовново-м’ясному напряму продуктивності. Області районова­ного розведення — Харківська, Полтавська, Тернопільська, Жи­томирська, Закарпатська, Волинська, Київська, Рівненська, Іва­но-Франківська та ін. Прекоси становлять близько 28 % загальної кількості овець в Україні.

Характерною особливістю овець породи прекос є висока м’ясна продуктивність. Вони мають довгий глибокий і широкий тулуб, без складчастості шкіри. Вовна довга, але рідка, погано вирівняна у руні і в штапелях. Жива маса баранів-плідників 120 — 130 кг, вівцематок — близько 60 — 70 кг, настриг вовни у



баранів у фізичній масі 7 — 9, у чистому волокні 3 — 4 кг, у маток — відповідно 3,5 — 4,5 та 1,7 — 2,8 кг. Вихід чистої вовни 49 — 52 %. Довжина вовни у баранів 8 — 10, у маток 8 — 9 см, то­нина 64-ї якості. Плодючість 140 — 150 ягнят на 100 маток. Ба­рани й вівцематки комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячному віці 30 — 32 кг; молодняк у річному віці досягає 75 — 80 % живої маси дорослих тварин. За інтенсивного вирощу­вання від прекосів можна отримувати відмінну ягнятину і висо­коякісну молоду баранину.

Кращі племінні заводи — «Іллічівка», «Степок», «Чувиріне» Харківської області та «Москаленский» в Омській області (Росій­ська Федерація). Подальша робота з породою спрямована на по­ліпшення вовнової продуктивності, підвищення якості жиропоті та виходу митої вовни, оброслості черева і вирівняності вовни.

Казахський архаромеринос (рис. 2.13). Породу створено в гірських районах Східного Казахстану під керівництвом лауреа­тів Державної премії СРСР Н.С. Бутаріна, А. Ісенжулова, А. Жандеркіна у період 1934 — 1950 рр. гібридизацією тонкорун­них маток новокавказької породи з дикими баранами-архарами, які живуть у горах Тянь-Шаню. Серед помісей першого поколін­ня було виділено чотири барани, котрі стали родоначальниками нової породи. Спермою цих баранів осіменяли маток породи прекос, отримавши в результаті помісі другого покоління. Щоб мати тварин бажаного типу, помісі другого покоління осіменяли спермою баранів породи прекос. Серед тварин третього поколін­ня багато представників бажаного типу, котрі розводились «у собі».

Вівці цієї породи вирізняються міцною конституцією і добре пристосовані до високогірних пасовищ. Для них характерна висо­ка швидкостиглість, добра м’ясна продуктивність. Вовна у них пе­реважно 60-ї і часто 64-ї якості. Жива маса баранів 100 — 110, ма­ток 60 — 65 кг, настриг вовни у баранів у фізичній масі 3,8 — 5,5 кг, у чистому волокні — 1,9 — 2,5 кг. Вихід чистої вовни 50 — 55 %. Довжина вовни у баранів 8 — 9, у маток 7,5 — 8,0 см. Плодючість 115 — 130 ягнят на 100 маток.

Кращі племінні отари казахських архаромериносів на племза- воді «Узукбулакский» (Алма-Атинська область, Казахстан).

Полварс. Цю породу створено в Західній Вікторії (Австралія) схрещуванням австралійських мериносів і лінкольнів, а помісей першого покоління — з мериносами типу стронг. В Україну пред­ставників породи завезено в 1981 р. в дослідне господарство «Чу­виріне» Харківської області. Генофондне стадо полварсів в умовах цього господарства створювалося шляхом чистопородного розве­дення.

б

Рис. 2.13. Казахський архаромеринос:

а — баран; б — вівцематка


Полварси мають гармонійну конституцію, будову тіла з добре вираженими м’ясними формами. У баранів і маток добре вира­жений запас шкіри у вигляді бурди або 1 — 2 неповних складок. Жива маса баранів-плідників досягає 90 — 125 кг, вівцематок 60 — 66 кг (кращих — до 85 кг), настриг митої вовни у плідників 6 — 9, у маток 3,5 — 5,1кг, довжина вовни — відповідно 11 — 15 і 11 — 12 см. Тонина 23,5 — 26,5 мкм у плідників і 23 — 25,5 мкм — у маток. Ви­хід чистої вовни 60 — 73 %. Руно щільне, вовна 58-ї якості у бара­нів і 60 — 64-ї — у маток, добре вирівняна по руну і в штапелі.

Полварси мають своєрідну архітектоніку руна, яка дає змогу розводити овець в умовах високої вологості. Ця особливість поля­гає в тому, що за помірної щільності (5 — 6 тис. волокон на 1 см2 шкіри) і відмінної вирівняності волокон вершини штапелів, роз­міщених на тілі вище, перекривають розміщені нижче, роблячи цим руно малодоступним для вологи і забрудників.

Колір жиропоту баранів білий з блакитнуватим відтінком, ма­ток — білий і світлий, стійкий проти вимивання і окиснення.

Породу полварс використано при створенні харківського внут- рішньопородного типу як поліпшувача батьківської форми. Автор створення стада цього типу в Україні — кандидат сільськогоспо­дарських наук І. А. Помітун.

Сьогодні порода представлена єдиним у межах СНД генофонд- ним стадом дослідного господарства «Чувиріне», в якому 100 го­лів, з них 70 маток і ярок. Селекція спрямована на збереження генофондної мікроструктури стада і поліпшення вовнових якос­тей стабілізуючим відбором та помірним інбридингом на видат­них тварин.