5.1. Особливості бонітування овець

Бонітування овець (від лат. ЬопіШв — доброякісність) — це комплексна оцінка їхньої продуктивності з метою найбільш раці­онального використання у процесі селекції і технології виробни­цтва. Бонітують не тільки тварин, а й ґрунти, ліс, окремі дерева і рослини. Проте селекційно найбільш досконалою є система боні­тування сільськогосподарських тварин, особливо овець. Селек­ційною цінністю отари визначається професійний рівень роботи конкретного бонітера.

Вівці мають велику кількість специфічних і традиційних ознак продуктивності. Доводиться оцінювати одночасно і кожну ознаку окремо, і кожну окрему тварину за комплексом ознак. Бо­нітування органічно поєднує знання закономірностей селекційно­го процесу, механізмів формування продуктивності тварин в он­тогенезі і практичний досвід оцінювання овець у конкретних ви­робничих умовах. Отже, бонітування — це наука і мистецтво вів­чарства. Без навичок оцінювання продуктивності овець немож­ливе навіть незначне селекційне поліпшення отари. Тому профе­сійної зрілості вівчар досягає у міру формування його як бонітера. Без уміння бонітувати немає кваліфікованого вівчаря. Напри­клад, бонітер овець в Австралії — це професія.

Бонітування овець порівняно з бонітуванням інших видів сіль­ськогосподарських тварин має деякі особливості. По-перше, при його проведенні враховують тільки власну продуктивність тва­рин. Проте здійснюються зіставлення й аналіз отриманих показ­ників за поколінням овець, що забезпечує ефективне викорис­тання для селекційних цілей особливостей продуктивності пред­ків і нащадків. По-друге, під час бонітування всі якісні й кількіс­ні показники продуктивності оцінюють одночасно, безпосередньо оглядаючи тварину. Попередніх оцінок і записів не проводять, як, наприклад, у скотарстві про надій корів протягом року чи у сви­нарстві про кількість і живу масу поросят, одержаних від свино­матки.

Найважливіша мета бонітування овець — відбір кращих тва­рин для поповнення основних отар баранів-плідників і вівцема­ток. Відібраних за результатами бонітування тварин використо­вують для підбору дорослих овець і формування селекційної структури стада. У вівчарстві, на відміну від інших галузей тва­ринництва, маток щороку не бонітують. А якщо бувають винятки, то тільки стосовно невеликої кількості вівцематок селекційного ядра (унікальних і відбірних). Серед дорослих тварин щороку бо­нітують лише баранів-плідників, поголів’я яких у стаді незнач­не — близько 0,5 — 1 %. Доросле поголів’я представлене переваж­но вівцематками. У структурі стада вони можуть становити 45 — 70 %. Серед дорослих тварин ведуть підбір, а не відбір, оскільки вони вже пробонітовані і відібрані раніше. Тому основним кон­тингентом для щорічного бонітування є молодняк, за яким щоро­ку виявляють продуктивні можливості генофонду популяції овець у конкретних умовах, а отже, підсумок ефективності використан­ня відбору, підбору і селекційної структури стада в системі спад­кового поліпшення популяції овець у цілому. Молодняк — це майбутнє стада, тому його слід кваліфіковано і своєчасно оціню­вати.

Розрізняють вікові і календарні строки бонітування овець. Для селекційних цілей вирішальне значення має вік тварин. Кален­дарні строки залежать від особливостей річного циклу технології виробництва продукції (час ягніння, стриження, реалізації овець на м’ясо). Вік бонітування молодняку визначають за строками формування в онтогенезі комплексу бажаних ознак кожного виду продуктивності овець. Послідовність і тривалість формування ознак зумовлює селекційну необхідність основного, попереднього і додаткового бонітувань.

Основне бонітування здійснюють у наймолодшому віці овець для ефективного відбору і використання тварин у селекційному процесі. Так, для основного оцінювання смушкової продуктивнос­ті овець каракульської, сокільської та інших порід бонітують яг­нят у віці 2 — 3 доби, а через 15 — 20 діб проводять додаткове оці­нювання змін у стійкості ознак смушкової продуктивності ягнят. Загальні особливості вовнового покриву смушкових овець і за­життєві показники м’ясної продуктивності тварин оцінюють у віці їх 12 — 16 міс. Основне бонітування романівської породи за спеці­алізованою шубною продуктивністю та загальними показниками розвитку молодняку здійснюють у віці 8 — 9 міс. Попереднє боні­тування практикують до місячного віку ягнят, при відлученні їх від маток і в 5 — 6 міс. Оцінюють ознаки формування шубної про­дуктивності овець у ранньому віці. Дорослих овець романівської породи (12 — 16 міс) додатково бонітують за ознаками екстер’єру та вовнової продуктивності.

Основне бонітування інших порід овець, крім смушкових і шу­бних, здійснюють переважно у віці 12 — 16 міс. При цьому спосте­рігається значна різноманітність тварин за типом вовнового по­криву, співвідношенням у розвитку м’ясної і вовнової та особливо­стями інших видів продуктивності (молочної, овчинної, м’ясо- сальної). Проте основні ознаки бонітування тварин по кожному виробничому напряму вівчарства пов’язані з річним чи близьким до нього періодом формування вовнової і м’ясної продуктивності.

Попереднє бонітування молодняку здійснюють у різні строки: при народженні до місячного віку, при відлученні від маток у 3,5 — 4 міс, у 7 — 8 міс. Конкретні строки бонітування залежать від цілей селекції і специфіки продуктивності овець у стаді.

Додатково здійснюють бонітування дорослих тварин у разі по­треби (у віці 2 — 3 роки). Загалом терміни різних форм бонітуван­ня залежать від механізму формування показників продуктивно­сті овець в онтогенезі.