5.3. Класи овець

Кінцевим підсумком бонітування є комплексна оцінка тварин відповідно до цілей селекції. За загальною оцінкою овець поділя­ють на класи. Якісні і кількісні показники продуктивності визна­чено в інструкціях з бонітування овець різних порід з виробничих напрямів продуктивності.

Класи — це групи овець, які відповідають певним вимогам селекції. В конкретних умовах селекційного процесу популяції різняться комплексом бажаних ознак продуктивності й типами конституції. В ідеалі між класами і типами конституції овець має бути коректний збіг. Тривалий час так і було: овець міцного типу конституції відносили до еліти і І класу, щільного — до II, рихло­го — до III, ніжного — до IV і грубого — до V. Потім кількість кла­сів почали необґрунтовано зменшувати. Сьогодні існують такі класи овець, як еліта, І, II і брак (іноді брак не вважали класом, але це реальна групова особливість тварин).

Еліта і перший клас. Об’єднують овець міцного типу кон­ституції. Тварини І класу мають відповідати мінімальним вимо­гам до породи за якісними і кількісними показниками продук­тивності, зазначеними в інструкції з бонітування овець. Кращі тварини міцного типу конституції належать до еліти. Продуктив­ність їх істотно перевищує (не менш як на 10 — 15 %) мінімальні вимоги до породи. Допустимий рівень продуктивності елітних овець здебільшого має фіксовану нормативну базу. Еліта най­краще поєднує показники продуктивності та адаптації овець від­повідно до цілей селекції.

Другий клас включає тварин різних типів конституції: щіль­ного, рихлого, частково грубого і навіть ніжного. Вівці щільного типу конституції — це зазвичай густововні, короткововні, з під­вищеною складчастістю шкіри та оброслістю ніг і голови, високим вмістом жиропоту у вовні, невеликою живою масою і невисокою швидкостиглістю; рихлого типу — рідкововні, довгововні, безск- лад-часті або малоскладчасті, зі слабкою оброслістю, невисоким вмістом жиру у вовні, високою живою масою і швидкостиглістю (тобто діаметрально протилежними особливостями), на грудях вовна невирівняна за тониною у межах руна чи в штапелі або ко­сиці (хоч вівці повинні мати нормальні показники густоти вовни, довжини, розміру тварин тощо); ніжного — з дуже тонкою вовною і шкірою, слабко розвиненим скелетом (якщо це не крайні варіан­ти ніжного типу конституції, то деякі тварини можуть бути відне­сені до другого класу).

Отже, до II класу належать тварини з дуже різними, практич­но контрастними продуктивними особливостями. За кількістю овець ІІ класу в цілому по стаду чи баранів-плідників, яких оці­нюють за продуктивністю нащадків, фактично неможливо визна­чити особливості спадкових задатків тварин і розробити раціо­нальну систему поліпшення продуктивності отари. Стадо овець із короткою і густою вовною поліпшують інакше, ніж тварин довго- і рідкововних або з невирівняною вовною за тониною у штапелі і в руні. Щоб правильно оцінити спадкові вади продуктивності овець у стаді, бонітер у своїх записах повинен фіксувати продуктивно- конституціональні особливості тварин, віднесених до II класу (до­вжину і густоту вовни, вирівняність волокон за тониною), а не об­межуватись тільки визначенням класу, як того формально вима­гає інструкція з бонітування.

Брак — це окрема група (клас) тварин з істотними недоліка­ми продуктивності та екстер’єру, які за ступенем розвитку, за­гальним поширенням і комплексним поєднанням сягають рівня істотних породних вад. До браку відносять більшість овець з ніж­ним типом конституції; тварин грубого типу при значній вирів- няності вовни за тониною в штапелі і в руні; з дуже короткою або короткою і рідкою вовною; з дуже рідкою або просто рідкою вов­ною у дрібних тварин; з дуже малою живою масою; нетипових для породи тварин за видом і кольором вовнового покриву; з істотни­ми вадами екстер’єру (вкорочення верхньої або нижньої щелепи, викривлена і дуже звужена постава кінцівок, дуже вузькі груди і задня частина тулуба, значна провислість спини і перехват за лопатками тощо).

Для успішного бонітування треба чітко розрізняти типи кон­ституції овець. Професійний рівень бонітера підвищується не на основі формального вивчення написаного про бонітування, а на власному досвіді тривалого оцінювання овець у провідних отарах породи. Клас овець під час бонітування визначають за одночасно­го й експресного врахування багатьох ознак продуктивності ці­лісного організму тварини. Однак технічно це надзвичайно дис­кретна робота стосовно як оцінювання кожної ознаки бонітуван­ня, так і цілісного поділу тварин на класи. Зовні і навіть інтуї­тивно бонітерові часто здається, що клас треба визначати без по­рівняння варіантів. Насправді це не так. Він повинен насамперед вивчити овець на наявність у них показників І класу, потім брак за мінімальними вимогами до породи і тільки після цього провес­ти кваліфікаційну селекційну диференціацію овець класу еліта.