Цей процес включає порядок і технічну систему підготовки та проведення комплексного оцінювання молодняку (частково ягнят і дорослих тварин) для селекційних цілей. Підготовка до бонітування передбачає загальне оформлення журналів боні­тування ярок, баранів однорічного віку для племінного прода­жу, переярок, баранів-плідників і ремонтних однорічних бара­нів, неосновних дорослих баранів дворічного віку і старше, як­що їх утримують у стаді (запис індивідуальних номерів овець кожної статевої і вікової групи у порядку зростання; внесення інформації про походження і час народження тварин, подання додаткового матеріалу за програмою селекційної роботи); під­готовка картотеки баранів-плідників і селекційного ядра вів­цематок (інформація про походження тварин, високу продук­тивність і відтворну здатність за всі роки виробничого викорис­тання, результати оцінювання нащадків за продуктивністю); випалювання індивідуальних номерів на рогах баранів одно­річного віку.

Для виконання робіт потрібні бонітувальні щипці, лінійки, типові зразки вовни, смушків і овчин, спеціальна фарба для тим­часового мічення овець, ваги, клітка чи інший пристрій для зва­жування і фіксації овець, столи, достатня кількість щипців для загального обладнання місця бонітування тварин, спеціальне обладнання і пристрої різних конструкцій для фіксації і зміни положення овець при безпосередньому їх бонітуванні. Необхідно також мати ножиці для взяття зразків вовни та вологонепроникні мішечки для їх зберігання до часу проведення лабораторних до­сліджень. Невеликі зразки вовни (30 — 40 г) беруть у видатних за продуктивністю овець і у тварин із специфікою розвитку окремих ознак (відмінності за тониною вовни, характером звивистості, ко­льором жиропоту, вирівняністю, товщиною волокон у штапелі і руні).

Організаційна підготовка до бонітування овець завершується на місці безпосередньої роботи у таких п’яти зонах: 1) для всього поголів’я овець, призначеного для бонітування протягом одного робочого дні; 2) для частини овець, які безпосередньо подаються на бонітування; 3) для зважування тварин; 4) для бонітування та обліку результатів індивідуального оцінювання господарсько- корисних ознак овець; 5) для пробонітованих тварин із можливи­ми додатковими підрозділами у зв’язку із селекційним і техноло­гічним призначенням овець.

У першій і п’ятій із цих зон облаштовують відгороджуванням щитами певні території (оцарки). У п’ятій зоні також можна об- лаштувати кілька оцарків для розміщення і наступного групового порівняння овець різного походження (нащадки окремих баранів- плідників свого стада, приплід куплених в інших господарствах овець, помісі різної кровності за поліпшувальною породою тощо), різної продуктивної специфіки (окремі ранги селекційної дифе­ренціації тварин), з особливостями технологічного призначення (формування провідних маточних отар, цільове призначення мо­лодняку для племінного продажу, комплектування поголів’я овець для реалізації на м’ясо).

У другій зоні забезпечується рух поголів’я овець через ваги і клітку до місця бонітування двома способами: 1) на ваги тварин подають вручну; 2) рух тварин забезпечується через розкол або струнку (вівці «заходять»у клітку). Для роботи першим способом другу зону обладнують щитами у вигляді невеликого оцарка, час­то з вдома відділами для запобігання надмірному скупченню і можливому задушенню тварин. Суміжний із першою зоною бік оцарка має рухомі щити («верста») для заганяння небонітованих овець. З протилежного боку обладнують вільний від щитів про­міжок для вхідної хвіртки у клітку, що розміщена на вагах упри­тул до оцарка. В цю хвіртку вручну подають овець для зважуван­ня. Праця за таких умов дуже трудомістка.

Для роботи за другим способом обладнують розкол 6 — 9 м за­вдовжки і 50 — 60 см заввишки (залежно від ширини тулуба тва­рин з вовновим покривом). Розкол монтують упритул з кліткою на вагах. З протилежного боку він має конусоподібне розширення з поперечною перегородкою для розміщення небонітованих овець і постійного спрямування їх у клітку на вагах. За цього способу зменшуються затрати праці, легше виконувати робочі операції, немає проблем, коли треба пропустити овець через розкол для обліку поголів’я чи поділу тварин. Щоправда, доводиться постій­но зупиняти овець для чергового зважування і бонітування. Пра­ця може стати нестерпною і непродуктивною, якщо нехтувати елементарними організаційними принципами роботи.

Для наповнення розколу небонітованими вівцями ефективно використовують собак-пастухів. Бічні стінки основної звуженої частини розколу требі обшити непрозорим матеріалом, щоб вівці бачили тільки передніх тварин, які рухаються вздовж розколу. Тимчасову обшивку розколу можна робити із певної тканини, картону, щільного пакувального паперу чи іншого матеріалу.

Організаційно друга зона має вирішальне значення для за­безпечення оптимального темпу і можливостей ефективного боні­тування овець.

Третя зона включає клітку з рухомою поздовжньою перегород­кою для регулювання ширини проходу, щоб вівця не могла повер­нутися назад. Вхідні й вихідні хвіртки обладнують зручними і надійними фіксаторами. Ваги розміщують так, щоб забезпечува­лась тривала і безперервна робота: корпус дещо вкопують у зем­лю, обладнують невеликі вхідні і вихідні трапи, забезпечують їх вирівняне паралельне розміщення тощо. Іноді в клітці на вагах бонітують овець. Для цього потрібно дещо змінити конструкцію клітки. Правий бік повинен мати більше вільного простору для доступу до руна, у передній частині має бути пристрій для фікса­ції овець за шию, пристосування для обмеження руху тварини в клітці під час бонітування.

Комплексне оцінювання молодняку здійснюють переважно зважуванням тварин у четвертій зоні. Варіанти організації робо­чого місця можуть бути різними. Але у будь-якому випадку вра­ховують деякі загальні положення: по-перше, бонітер повинен мати змогу бачити вівцю в цілому і безпосередньо працювати ру­ками з вовновим покривом на всіх частинах тулуба тварини; по­друге, під час бонітування вівця повинна стояти в нормальному положенні і якомога менше рухатись, чого досягають фіксацією її за шию на різній для неї висоті з надійним упором ззаду і з лівого боку; по-третє, верхня лінія спини нормально розвиненої вівці має бути на рівні очей бонітера або трохи нижче. Для цього вівцю «піднімають» на невисокий бонітувальний стіл або «опускають» бонітера вниз у неглибоку спеціально викопану яму вздовж місця бонітування впритул до нього.

Майданчик для бонітування вівці повинен мати тверде по­криття, бо земляна підлога швидко перетворюється на місиво. Верхній земляний кут ями бонітера «зрізується» гострими рати­цями овець, майданчик втрачає рівність поверхні, тварини по­стійно падають на черево і не можуть триматись у нормальному положенні, бо їхні ноги зісковзують униз. Тому поверхню майдан­чика для бонітування накривають суцільним дерев’яним щитом із дощок (ширина щита 40 — 50 см, довжина близько 140 — 160 см). Уздовж щита є невисокий (3 — 5 см) борт, завдяки якому ноги овець не зісковзують убік.

Усі п’ять зон відповідно обладнують тільки під час основного бонітування. Попереднє і додаткове оцінювання тварин часто практикують у модифікованому варіанті. Суміщують оцінювання і зважування тварин, бонітують овець прямо в розколі без зважу­вання; індивідуально оцінюють тварин в оцарках-ложах за орга­нізаційними принципами аукціону, проводять оцінювання і від­бір серед значної кількості овець для потокових селекційних ці­лей тощо. На загальному фоні чіткої організаційної визначеності деякі технічні відмінності має бонітування смушкових ягнят, мо­лодняку овець романівської породи, оцінювання ягнят у перші місяці після народження і на час відлучення від маток, оціню­вання дорослих тварин у репродуктивний період господарського використання. За схожістю і відмінностями бонітування розріз­няють дві градації порід: І) тонкорунні і напівтонкорунні, 2) гру­бововні і напівгрубововні.