6.1. Технологія утримання вівцематок на спеціалізованих індустріальних підприємствах

Вівчарські індустріальні підприємства складаються із 6 — 12 окремо розміщених вівчарень павільйонного типу, розрахованих на 5 — 10 тис. овець.

Літнє утримання. Літній пасовищний період на півдні Укра­їни триває 210 — 220 діб. При проектуванні і будівництві підпри­ємств передбачають упорядкування культурних огороджених па­совищ на богарних чи зрошуваних землях для забезпечення повної потреби овець у зеленому кормі упродовж усього пасо­вищного періоду. У зоні посушливих степів довгострокові пасови­ща на богарі треба поєднувати з природними кормовими угіддя­ми і посівами високопродуктивних однорічних культур. Усі пасо­вища розбивають на загони площею 15 — 30 га кожний на посівах однорічних і багаторічних культур і 20 — 50 га — на природних пасовищах. Такі загони розраховані на випасання однієї отари маток із 1000 голів протягом 6 — 8 днів.

У квітні овець випасають на природних угіддях або на посівах озимого жита, а з першої декади травня і до середини липня — на багаторічних травостоях; із настанням літньої посухи — на пасовищах із суданської трави, буркуну жовтого або люцерни; у вересні — жовтні — на отаві багаторічних трав і природних пасо­вищ. За кожною отарою (групою) овець закріплюють 12 — 14 заго­нів. Залежно від умов року на загонах багаторічних пасовищ про­водять до 4 циклів випасання.

Овець у загонах утримують цілодобово або з тирлуванням у вигульних прогонах. Водопій доцільно організовувати безпосе­редньо у загонах. Для цього треба обладнати водопровід або ор­ганізувати підвезення води. Для напування тварин використову­ють групові перевізні автонапувалки АО-3,0. Можна напувати овець і у вигульних прогонах, для цього їх опівдні й увечері треба виганяти із загонів.

Зрошувані пасовища створюють і використовують за техноло­гією УНДІТ «Асканія-Нова».

Зимове утримання. Зимовий стійловий період триває 145 — 155 діб. Упродовж цього періоду вівцям згодовують корми проми­слового виготовлення у вигляді розсипчастих або гранульованих повнораціонних кормосумішей. Розсипчасті кормосуміші, до складу яких входять силос, сіно, солома, концентрати, макро- та мікродобавки, повинні мати поживність 0,5 — 0,6 корм. од. і місти­ти 56 — 62 г перетравного протеїну в 1 кг із розрахунку 2 — 2,5 кг гранул на одну вівцю за добу на 30 — 35 днів. Гранули згодовують у вівчарні із бункерних металевих самогодівниць за вільного до­ступу до них. Гранули можна згодовувати також у базу із ясел або із самогодівниць, вони мають бути не тільки в період ягніння, а й після ягніння.

Водопій обладнують у приміщенні і на базу із автонапувалок з обов’язковим електропідігрівом води.

У зимовий період за незначних мінусових температур, помір­ного вітру овець утримують в денний і нічний час у кошарах, а в дуже холодну вітряну погоду і в негоду — заганяють у вівчарню, забезпечуючи їх кормом і водою.

Штучне запліднення. Кращий період для запліднення ма­ток — серпень — вересень. Це дає змогу отримати ягнят у січні — лютому. Запліднення організовують так, щоб провести ягніння кожної отари у більш короткі терміни порівняно зі звичайними (за 8 — 10 — 15 днів). Цього можна досягти синхронізацією охоти, за якої не виникає потреба у порушенні цілісності отар, або цик­лічного (а також безперервного) запліднення, коли вибірку овець проводять одночасно з усіх 6 отар комплексу (на 5 тис. маток), а отари запліднених маток формують по черзі. Однак при цьому відбувається щорічне змішування овець усіх отар. За циклічного запліднення між першими трьома і наступними отарами у роботі із запліднення роблять перервну в один статевий цикл, за безпе­рервного — перерву не роблять. Під час безперервного заплід­нення всі вівчарні мають бути однаково добрепідготовлені для ягніння.

Запліднення може бути організовано в ланках. Звичайно гос­подарство обслуговують 3 ланки, на кожну припадає по дві отари овець і дві вівчарні. У кожній ланці маток відбирають відразу із двох отар, а потім формують їх в одну, а потім в другу отари. Тут також можна зробити перерву у заплідненні, щоб провести ягнін­ня маток в утепленій вівчарні двома циклами.

У період запліднення маток треба утримувати на пасовищах поблизу вівчарні. Роботи з відбору маток в охоті і запліднення проводять відповідно до інструкції.

Ягніння маток і вирощування ягнят. Ягніння проводять груповим методом. Для цього за 3 — 5 днів до його початку вів­чарню розділяють металевими чи дерев’яними щитами на 64 або 32 оцарки, які вистилають шаром соломи 25 — 30 см завтовшки. У кожному оцарку розміщують відповідно 12 — 15 або 25 — 30 маток. Оцарки обладнують бункерними самогодівницями для гранул із розрахунку 10 — 12 см фронту годівлі на одну матку, автонапу­валками, лампами термовипромінювання і переносними клітка- ми-кучками з розрахунку одна кучка на 5 маток. Потрібний мік­роклімат у вівчарні підтримують за допомогою теплогенераторів, ламп термовипромінювання і системи вентиляції «Клімат». Тем­пература повітря у вівчарні в період ягніння має бути на рівні від +8 до —2 °С, відносна вологість повітря — не більш ніж 85 %, концентрація шкідливих газів: вуглекислого — до 0,3 % від об’єму приміщення, аміаку — 0,02 мг/л.

Овець по оцарках розподіляють незалежно від дати заплід­нення. Тому ягніння в усіх оцарках починається одночасно і про­ходить відносно рівномірно.

Сакмани укрупнюють перший раз через 3 — 4 доби після за­кінчення ягніння, а потім — ще через 10 діб. При цьому ягнят двох суміжних оцарків об’єднують, видаляючи роздільні щити. При укрупненні сакманів маток із слабкими ягнятами відсаджу­ють в окремий оцарок. По досягненні ягнятами 20-добового віку маток починають виганяти для годівлі і прогулянки у баз, а яг­нят залишають у вівчарні, підгодовуючи їх у спеціальних «їдаль­нях» бобовим сіном і комбікормами.

Роздають корми мобільною технікою, рідше — стаціонарними кормороздавачами. Мобільні агрегати для роздавання вологих або сухих повнораціонних кормосумішей складаються із трактора «Беларусь» та причіпного кормороздавача КТУ-10. Гранульовані повнораціонні кормосуміші роздають автомобільними роздавача­ми КУТ-3,06М, можна успішно застосовувати агрегат із трактора «Беларусь» і переобладнаного розкидача мінеральних добрив РУМ.

Очищення приміщень і базів від гною. Вівчарні очищають від гною двічі на рік: перед ягнінням і навесні, після ягніння. Кормові проїзди в базу чистять щодня або через день, залежно від забруднення. Увесь баз чистять один раз навесні. Для очищення вівчарень і базів від гною використовують бульдозери різних марок.

Відгодівля і утримання овець на фермах-майданчиках.

На фермі-майданчику із червня по листопад здійснюється стій­лова відгодівля молодняку і вибракуваних овець. З 15 червня на відгодівлю ставлять вибракуваних валахів старше року і надре- монтний молодняк поточного року народження. Відгодівля ва- лахів триває до 15 серпня (60 діб), а молодняк перебуває на від- годівельному майданчику до 1 листопада (135 діб). Вибракува­них маток ставлять на відгодівлю з 1 серпня до 1 жовтня (на 60 діб).

На відгодівлі овець утримують групами залежно від статі і ві­ку. Відбивку молодняку для відгодівлі проводять у 3-місячному віці.

Після зняття овець з відгодівлі майданчики очищають від гною і провітрюють. Потім туди завозять ремонтний молодняк для зимового дорощування.

Ферма-майданчик складається із 2 — 4 площадок, зблокованих між собою поздовжніми стінами утеплених навісів, а також на­вантажувальної рампи з розколом, площадки з твердим покрит­тям для зооветеринарної обробки овець та ізолятора на 50 тварин. На майданчику є автоваги на 10 т, два сховища для гною, два дезбар’єри і два будиночки, в одному з яких міститься ветеринар­ний пункт, а в другому — обслуговуючий персонал.

Овець утримують під навісом і на вигульних майданчиках. Кожен майданчик розрахований на 500 тварин. У середній його частині встановлено двоскатний кормовий навіс, який відділяєть­ся від вигульних базів дротяною огорожею з проходами для овець.

Годівниці під навісом розміщені в 3 ряди з відстанню між ни­ми 2,4 м. Через кожні 21 — 24 м ряди годівниць розділяються дво­метровими поперечними проходами для того, щоб підхід до годів­ниць був з двох боків. Між рядами годівниць три кормових проїз­ди із твердим покриттям.

Для згодовування вівцям гранульованих або сухих розсипчас- тих кормосумішей використовують самогодівниці бункерного ти­пу, а зеленої суміші або вологих кормосумішей — прямокутні го- дівниці-ясла. Фронт годівлі на одну вівцю із самогодівниць 10 — 15 см, із годівниць-ясел — 35 — 40 см. Роздавання кормів мо­більне.

Напувають овець на базах із автонапувалок з електричним пі­дігрівом води в зимовий період. На 250 овець встановлюють одну напувалку АГК-4.

Гній із кормових проїздів і базів видаляють за допомогою бульдозерної вантажівки на тракторі.

Багато господарств будують більш спрощені і дешеві майдан­чики для літньої відгодівлі овець. На них годівниці установлюють по периметру і водночас вони слугують огорожею. В центрі май­данчика є затінювальний навіс.

Відтворення стада. Відтворення стада в широкому (онтоге­нетичному) розумінні є найголовнішою складовою технології ви­робництва продукції овець, оскільки з ним пов’язано все інше в загальній технологічній системі. Згодовують корми, утримують і доглядають тварин конкретних статевих і вікових груп, органічно пов’язаних між собою цілісним процесом зміни поколінь за раху­нок відтворення стада.

Біологічними параметрами відтворення стада є: сезонність статевої активності (висока восени), статева (4 — 6 міс) та госпо­дарська (16 — 18 міс, іноді близько 9 — 10 міс) зрілість, тривалість статевого циклу (16 — 18 діб) і охоти (24 — 74 год), строк овуляції (через 20 — 30 год після настання охоти), життєздатність сперміїв у статевих шляхах вівцематки (27 — 48 год), тривалість кітності (147 — 152 доби) та молозивного періоду (2 — 3 доби), строк відлу­чення ягнят від вівцематки (4 міс, раннє — у 2 — 2,5 міс), трива­лість використання баранів-плідників (4 роки) і вівцематок (5 ро­ків), багатоплідність (130 — 150 %, у деяких порід 200 — 220 %), інтенсивність і тривалість росту овець (найвища до 4 — 6, дещо нижча — до 16 — 18-місячного віку, зовсім низька — в наступний період, хоча ріст овець триває 3 — 4 роки). З урахуванням біоло­гічних показників здійснюються виробничі процеси відтворення стада овець.

Парування овець. Строки парування визначають з ураху­ванням сезону статевої активності овець та конкретних природ­них і виробничих умов господарства. В Україні практикують зи­мове й весняне ягніння вівцематок, тому парувальний сезон при­падає на серпень — листопад. Оскільки барани-плідники та вів­цематки на період парування (штучного осіменіння) повинні ма­ти високу (заводську) вгодованість, їм заздалегідь (за 1,5 — 2 міс) збільшують поживність раціону (на 15 — 20 %). Вівцематок в охоті відбирають кожного ранку за допомогою баранів-пробників (один баран на 50 — 60 вівцематок в отарі). Після осіменіння їх утриму­ють окремо до наступного ранку, коли знову їх перевіряють бара­нами-пробниками. Тварин, у яких охота триває, направляють на пункт штучного осіменіння разом із новою партією відібраних вівцематок. Така система роботи зберігається протягом усього па­рувального періоду (40 — 45 днів). У невеликих господарствах мо­жна використовувати й природне парування. При ручному пару­ванні порядок роботи збігається з попереднім (тільки без застосу­вання штучного осіменіння), при вільному баранів-плідників ра­зом з вівцематками утримують постійно або тільки вночі.

Окіт вівцематок. До ягніння готують як вівцематок, так і приміщення. За місяць до очікуваного строку ягніння приміщен­ня звільняють від гною, білять, ремонтують, дезінфікують, облад­нують тепляк і флігелі. В тепляку (центральній частині кошари) за допомогою щитів облаштовують родильний оцарок (3 х 6 м), клітки-кучки (1 х 1,5 м) та невеликі оцарки (3 х 6 м) для утри­мання вівцематок з приплодом у перші дні після ягніння. У флі­гелях (спочатку в одному, а потім і в другому) обладнують більші оцарки (6 х 9, 9 х 9 м та інших розмірів) для утримання вівцема­ток з ягнятами старшого віку. Тепляк і флігелі вистеляють товс­тим (30 — 40 см) шаром соломи. У баз теж додають підстилку (со­лому) і формують товстий, сухий і чистий її шар для постійного утримання вівцематок. Оскільки за останні два місяці кітності приріст маси плода становить 75 — 80 % від маси новонароджено­го ягняти, поживність раціону вівцематок на цей період збільшу­ють на 30 — 40 % порівняно з холостими. Підстригають вовну на вим’і, внутрішньому боці задніх кінцівок та біля кореня хвоста. Із частини вівцематок (25 — 30 %), які за зовнішніми ознаками ма­ють ягнитися першими, формують окрему групу — грос (від нім. великий). За два-три тижні до очікуваного строку ягніння за цією групою вівцематок здійснюють цілодобовий нагляд. Тварин з ознаками наближення чи початку ягніння переводять у родильне відділення. Нормальне ягніння триває близько 30 хв, плід ви­ходить із родових шляхів орієнтовно за 5 хв. Проте за різних об­ставин цей час може коливатися. Ніс, рот і вуха новонародженого ягняти відразу ж очищають від слизу й підкладають його до вів­цематки, щоб вона його облизала, або обтирають сухою соломою чи рушником. Кінець пуповини відрізають на відстані 10 см від черева й дезінфікують розчином йоду чи іншим дезінфікую- чим засобом. Із кожної дійки вим’я вівцематки здоюють перші забруднені цівки і підсаджують ягнят до маток для ссання моло­зива.

Вирощування ягнят від народження до відлучення від вів­цематок (4 міс) включає кілька виробничих етапів: перебування вівці з приплодом близько 1 — 2 год після ягніння в родильному відділенні, утримання вівцематок із ягнятами протягом 1 — 3 діб у клітках-кучках, а потім послідовне переведення їх у невеликі сакмани (7 — 15 голів) і перебування їх тут до 8 діб, у середніх сак­манах (20 — 60) — близько 10 та у великих (80 — 200 голів) — до 100 діб. Після формування великих сакманів вівцематок і ягнят переводять на тимчасове роздільне утримання й роздільну годів­лю, тобто застосовують так званий кошарно-базовий (роздільно- контактний) спосіб вирощування ягнят.

Це лише загальна система технологічного руху овець, а реаль­на ефективність вирощування ягнят від народження до відлу­чення залежить від вирішення багатьох проблем молочного пері­оду, індивідуального розвитку тварин. Так, новонароджені ягнята мають високу потенційну здатність до росту, але в них є функціо­нально незрілими органи травлення, імунна, дихальна, крово­носна та терморегуляційна системи. Молозивний період у вівце­маток триває 2 — 3 доби, а стінки кишок ягнят проникні для іму- ноглобулінів близько однієї доби. Ягня при народженні має неве­лику живу масу (мала теплопродукція), але на одиницю живої маси припадає значна площа шкіри (висока тепловіддача). Плід невеликих розмірів із високою живою масою значно життєздат­ніший, але такі роди перебігають тяжко і часто закінчуються за­гибеллю вівцематки. Практично до місячного віку ягнята жив­ляться тільки молоком матері, оскільки інші корми вони не пере­травлюють. На другому місяці життя молока вівцематки для по­треб організму ягнят уже недостатньо, потрібні поживні речовини інших кормів. До 4-місячного віку жива маса ягнят досягає 50 — 55 % живої маси дорослих тварин, а об’єм травного каналу зали­шається в 2 — 3 рази меншим.

У новонародженого ягняти особливо незрілою є імунна систе­ма, внаслідок чого існування в навколишньому середовищі може бути небезпечним для його здоров’я. Єдина можливість запобігти цьому — створення пасивного гуморального імунітету, який ви­никає у ягнят за рахунок споживання молозива. Імуноглобуліни накопичуються у молозиві із сироватки крові вівці, а потім із мо­лозивом потрапляють в організм новонародженого ягняти, про­никаючи крізь слизову оболонку кишок у лімфу і далі в кров. Як гуморальні антитіла вони виконують захисну функцію в організ­мі. Оскільки вміст антитіл у молозиві різко зменшується вже в перші години лактації вівцематки (на 30 — 50 % і більше), ново­народжене ягня повинно якомога швидше й частіше споживати молозиво у першу добу життя (ссання через кожні 3 — 4 год). На­віть споживання щоразу 120 — 170 г молозива достатньо для нор­мального росту й розвитку тварин.

Ягнята народжуються з недорозвиненим травним каналом — у них не функціонують передшлунки (рубець, сітка, книжка). Тіль­ки в місячному віці у рубці ягнят з’являється мікрофлора, а в два місяці спостерігається жуйка. Проте справді жуйними їх можна вважати орієнтовно із 3-місячного віку. Практично до місячного віку ягнята живляться молоком матері, але вже з двотижневого віку їх привчають до поїдання концентрованих та грубих кормів. Протягом другого місяця життя вони повинні поїдати відносно великі даванки корму, бо в цей період їх потреби в поживних ре­човинах за рахунок молока матері задовольняються тільки на 60 — 70 %. У наступний період організовують нормовану годівлю ягнят залежно від їх розвитку та молочності вівцематок. При від­лученні в 4-місячному віці жива маса ягняти має становити 28 — 30 кг і більше.

Вирощування молодняку. Починається після його відлу­чення від вівцематок. Ягнят поділяють за статтю і формують ота­ри ярок, ремонтних баранів, баранів на продаж і валахів (у то­варних господарствах). При стійловому утриманні в межах отари бажано розділяти молодняк за розвитком на три групи: кращі, середні та гірші тварини. Це дає змогу раціональніше організову­вати їх утримання і годівлю. В кожній отарі способом випадкової вибірки (кожна 20-та тварина) формують контрольну групу (5 %) молодняку для щомісячного зважування й оцінки загального стану вовнового покриву. Одержані показники використовують для складання раціону та внесення змін до нього протягом року. По досягненні товарної або відтворної зрілості молодняк оціню­ють (бонітують, стрижуть) і визначають напрям його використан­ня: для відтворення основного стада, реалізації на плем’я, забою на м’ясо, одержання овчин тощо.

Годівля та утримання овець. Потреба в поживних речови­нах для овець залежить від їхньої живої маси, виду продукції, рівня продуктивності та особливостей утримання. Необхідність використання певних кормів визначається належністю овець до жуйних за віком, особливо ягнят від народження до відлучення та молодняку в перші два-три місяці після відлучення від вівце­маток. Враховується також зона розведення, виробничі й еконо­мічні умови конкретного господарства.

У цілому на рік для високопродуктивної вівці потрібно 550 — 600 корм. од. (5500 — 6000 МДж обмінної енергії) і 55 — 60 кг пере­травного протеїну. Це орієнтовно становить річну потребу в по­живних речовинах для вівцематки. Зазначені показники вищі для баранів-плідників удвічі, ремонтних баранів — 1,5 раза, ба­ранів на племпродаж — на 20 % і нижчі для ярок — на 20 %, пе­реярок — на 22, валахів — на 30 %. Структура річного балансу поживних речовин для овець залежить від зональних умов госпо­дарства і може коливатися в широких межах: концентровані кор­ми 15 — 20 %, сіно 18 — 22, солома 4 — 12, силос і сінаж — 20 — 25, зелені корми 38 — 40 %. Загальне співвідношення кормів за по­живністю може бути й іншим. Усього для вівці на рік потрібно: концентрованих кормів 1 — 1,2 ц, сіна 2 — 2,5, соломи 1 — 1,5, сило­су й сінажу 6 — 7, зеленого корму 14 — 16 ц.

Норми годівлі та раціони овець залежать від їх статі й віку, рівня продуктивності, фізіологічного стану, пори року, системи утримання. В нормах годівлі передбачають витрати поживних речовин і енергії на кожний вид продукції чи специфіку фізіо­логічного стану овець та на підтримання життя тварин у певних умовах технології виробництва конкретного господарства. Раці­они складають з урахуванням забезпечення тварин необхідною кількістю поживних речовин, сухої речовини та окремих компо­нентів корму, які визначають високий рівень перетравності й ефективності їх використання.

Протягом річного виробничого циклу раціони дорослих овець залежать від їх статі, живої маси, очікуваної продуктивності та специфіки відтворного навантаження (парування, лактація та ін.). Для баранів-плідників розрізняють непарувальний і пару­вальний періоди, а щодо вівцематок — холостий і перший період кітності, другий період кітності, перший та другий періоди лак­тації. З підвищенням фізіологічного навантаження овець у зв’яз­ку з процесами відтворення зростають і норми годівлі. Так, бара- нам-плідникам живою масою 90 — 120 кг за сучасними нормами годівлі в непарувальний період потрібно на добу 1,7 — 2,0 корм. од. (19 - 22 МДж) і 160 - 190 г перетравного протеїну, а в паруваль­ний — відповідно 2,2 — 2,5 (24 — 27) і 245 — 275.

Для холостих вівцематок живою масою 50 - 60 кг потрібно на добу 1 — 1,2 корм. од. (12 — 14 МДж обмінної енергії) і 90 — 100 г перетравного протеїну. Це мінімальні потреби вівцематок упро­довж річного виробничого циклу, а максимальні припадають на перший період лактації — відповідно 1,9 — 2,4 (20 — 24) та 200 - 240.

Залежно від пори року та відтворного навантаження до раціо­нів баранів-плідників вводять (кг): концентровані корми (0,8 - 1,5), сіно (1,5 - 2), силос або сінаж (4 - 5), коренеплоди (1 - 1,5), зелений корм (8 - 12), корми тваринного походження у вигляді м’ясо-кісткового чи рибного борошна (0,1 - 0,2), збиране молоко (1 - 2 л), курячі яйця (2 - 3 шт.), а для лактуючих вівце­маток (кг) — концентровані корми (0,3 - 0,5), сіно (1 - 1,5), силос або сінаж (3 - 4), коренеплоди (0,5 - 1), зелений корм (6 - 8).

Специфіка годівля ягнят і молодняку овець залежить від їх­нього віку, статі, живої маси та очікуваної продуктивності. Ягнят протягом першого місяця життя привчають до концентрованих (50 г на добу), сіна та інших кормів. Протягом другого місяця по­живність підгодівлі збільшують до 0,2 корм. од. і доводять на час відлучення ягнят від вівцематок у 4-місячному віці до 0,6 корм. од. Добову даванку концкормів доводять від 100 г у другому до 400 г у четвертому місяці життя, сіна — відповідно від 0,15 до 0,5 кг, силосу — від 0,2 до 0,5, інших кормів (коренеплоди, трава) — до 1 - 1,5 кг в кінці періоду.

Після відлучення від вівцематок норми годівлі ярок і баран­чиків також поступово збільшують. У 4 - 6-місячному віці для ярок потрібно на добу 0,7 - 0,9 корм. од. (8 - 10 МДж обмінної енергії) і 100 - 110 г перетравного протеїну, для баранчиків — відповідно 1,1 - 1,2 (11 - 12) та 115 - 120. По досягненні 14 - 18- місячного віку ці потреби становлять відповідно для ярок і ба­ранчиків 1,1 - 1,2 і 1,6 - 1,8 корм. од. (12 - 13 і 16 - 17 МДж об­мінної енергії) та 115 - 120 і 180 - 190 г перетравного протеїну.

Для забезпечення зазначених потреб залежно від пори року до раціонів молодняку вводять концентровані корми (яркам — до 300 - 400, баранчикам — 500 - 600 г), сіно (0,8 - 1 кг),силос (2 - 3 кг), коренеплоди (1 - 1,5 кг), зелені корми (4 - 6 кг).

Існують дві системи утримання овець — пасовищна і стійло­ва. Пасовищну практикують зазвичай у теплу вегетаційну пору року (кінець весни, літо, початок осені), а стійлові — в холодний невегетаційний період (кінець осені, зима, початок весни). Хоча бувають винятки: на стійловому утриманні вівці можуть перебу­вати і в теплу пору року, а пасовищами (запасом сухих рослин із літа) користуватися взимку. Пасовищна система утримання мо­же бути відгінною, коли пасовища розміщені за межами госпо­дарства і є сезонними (літні гірські пасовища — полонини, осін­ні передгірні тощо). Залежно від тривалості використання пасо­вищ і стійла протягом року розрізняють стійлово-пасовищну, пасовищно-стійлову, стійлову та пасовищну системи утри­мання.

Пасовища бувають природні (різні види) і сіяні (культурні), їх розділяють на загони, використовуючи для цього огорожі, борозни тощо й організовують загінне випасання. Розмірзаго­ну залежить від таких факторів: поголів’я овець виробничої групи (отара, частина отари), перебування тварин в одному за­гоні не довше 6 днів (запобігання зараженню гельмінтами), забезпечення добової норми зеленого корму на вівцю (6 — 8 кг). Кількість загонів для певної виробничої групи визначається зооветеринарними вимогами повторного використання загону тільки через 3 — 4 місяці (знезараження пасовищ природним шляхом — ультрафіолетовими променями сонячного світла). На пасовищах та за стійлового утримання доцільно використо­вувати собак.

За стійлового утримання для овець потрібні приміщення різних нескладних конструкцій (норма на дорослу тварину — 2 м², молодняк — 1 м²) та вигульні майданчики — бази (на од­ну голову дорослих тварин 3 м², молодняку — 2 м²). Для цього утримання характерне широке використання мобільного облад­нання: переносних щитів різного розміру (1,0; 1,5 і 3 м), решта- ків (годівниці для концентрованих кормів), ясел (годівниці для сіна, соломи, силосу). В кошарі й на базу встановлюють та­кож стаціонарне обладнання (годівниці, напувалки, перего­родки тощо).