Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6.4. Виробництво продукції вівчарства у неспеціалізованих господарствах

Виробництво продукції вівчарства в сільськогосподар­ських підприємствах різних форм власності. Розвитку осо­бистих підсобних господарств сьогодні приділяється особлива ува­га. За різних форм приватної власності на базі особистих підсоб­них господарств формують фермерські господарства. Крім того, створюються й окремі фермерські господарства. Цей процес є ду­же динамічним. Досвід зарубіжних країн показує, що існують сі­мейні ферми з повною зайнятістю власника, ферми напівуправлінського типу, незалежні управлінські ферми, інтегровані управлінські ферми, сільськогосподарські володіння несімейних кооперацій та ін. Проте в будь-якому разі вівчарські ферми потре­бують для розв’язання проблем, що виникають у процесі вироб­ництва, наукових рішень і нетрадиційних підходів в організації зоотехнічної служби.

У процесі реформування майнових та земельних відносин, структурної перебудови в агропромисловому комплексі прискоре­но розвиваються особисті підсобні господарства громадян. Вони не тільки забезпечують самі себе продуктами харчування, а й по­стачають їх на ринок. Протягом останніх років такі господарства відіграють дуже важливу роль у забезпеченні населення продук­тами харчування та нагромадженні продовольчих ресурсів дер­жави, великою мірою впливають на формування цін на продово­льчому ринку.

Щороку розширюються площі землекористування цих госпо­дарств, збільшується поголів’я худоби і птиці, зростає обсяг ви­робництва сільськогосподарської продукції.

Оскільки в підсобних господарствах переважає ручна праця, на діяльності таких структур, на відміну від решти господарств, меншою мірою позначається зростання вартості енергоносіїв та інших матеріально-технічних ресурсів. Тому продукція цього сек­тора є конкурентоспроможною на внутрішньому ринку. Підсобні господарства, виробляючи переважно найбільш трудомісткі види продукції, домагаються їх високої якості. Дедалі більше зростає роль цих господарств як важливого джерела збалансування гро­шових надходжень багатьох сімей.

Перед сільськогосподарськими органами на місцях стоїть за­вдання розробити і здійснити конкретні заходи щодо значного розширення продажу населенню особистими підсобними госпо­дарствами висококласного молодняку тварин. У перспективні по­трібно буде створити спеціальні зоотехнічні служби із забезпе­чення наукового ведення і координації селекційної роботи в ме­жах невеликих особистих господарств.

Технічні особливості утримання овець в особистих господарст­вах дуже різноманітні. Дослідженнями встановлено, що істотних змін у зоотехнічних параметрах мікроклімату громадських і осо­бистих ферм не повинно бути. Будівлі для утримання овець в осо­бистих підсобних господарствах повинні забезпечувати такий мі­кроклімат, який створював би умови для збереження здоров’я тварин і максимальної продуктивності їх.

Метою вдосконалення технології вівчарства у господарствах з дрібними вівчарськими фермами є насамперед збільшення у структурі стада кількості маток не менш як на 70 %. Стадо овець має складатися із маток, ремонтних ярок і баранів- плідників. Останніх потрібно утримувати обов’язково окремо від маток. Це дасть змогу впорядкувати строки осіменіння і яг­ніння овець, вести підготовку маток і баранів до парування, домагатися підвищення запліднованості маток і отримання здорових ягнят.

Утримання баранів-плідників малою кількістю в окремій групі пов’язане з великими труднощами. У таких випадках краще ор­ганізувати міжгосподарські райплемстанції, в яких утримувати баранів цілий рік і тільки на період осіменіння (46 — 60 діб) дава­ти їх фермерам або окремим власникам.

На фермах невеликих розмірів у товарних господарствах мо­жна застосовувати під час осіменіння овець класне парування, а в племінних — ручне або гаремне. Якщо в отарі великий відсоток маток, ягніння треба проводити у грудні — січні, щоб отриманих у ці строки надремонтних ягнят при інтенсивному вирощуванні та відгодівлі можна було реалізувати на м’ясо у віці 8 — 9 міс жи­вою масою 40 — 45 кг.

Ягніння маток у зимові місяці дасть змогу збільшити кількість двійнят, забезпечити високу збереженість молодняку, оскільки умови годівлі маток в період осіменіння сприяють дозріванню яйцеклітин, а умови годівлі суягних маток — доброму розвитку плода і народженню здорових ягнят. Проте зимове ягніння більш енергозатратне.

Для проведення ягніння потрібно правильно підготувати ко­шари. Тут не можна використовувати постійні клітки. Все облад­нання має бути переносним, щоб можна було своєчасно змінюва­ти планування кошари, яка виділена для ягніння, з віком ягнят і укрупненням сакманів. При розміщенні оцарків у кошарі слід передбачати вільний вихід тварин із оцарків до базу.

Основні умови при будівництві і використанні приміщень для утримання овець в особистих підсобних господарствах такі самі, як і для громадських вівчарень.

В особистих підсобних господарствах при організації відтво­рення, вирощування молодняку і годівлі овець можна керуватися загальними вимогами до розведення овець у спеціалізованих і неспеціалізованих господарствах. Відгодівлю треба вести до жи­вої маси, яка забезпечує високу ефективність реалізації енергії росту вівці. Взагалі вівці ростуть інтенсивно, особливо швидко­стиглі напівтонкорунні, м’ясо-вовнові, які дають кросбредну вовну і баранину високої якості.

Особисті підсобні господарства повинні забезпечувати продук­цією, яку виробляють, насамперед потреби сім’ї. Залишки реалі­зовуються на ринку, а продукція, вироблена за договорами, — у господарствах або споживчій кооперації.