2.6. Виробництво препаратів біогенних стимуляторів, лікувальних і профілактичних напоїв

У 1942 р. В. П. Філатов сформулював теорію про біогенні сти­мулятори, відповідно до якої в ізольованих тканинах рослинного або тваринного походження в результаті їх адаптації до несприятливих умов відбувається біохімічна перебудова в метаболічних системах, завдяки чому утворюються речовини, здатні при введенні в організм впливати на нього й прискорювати життєві процеси. Ці речовини були названі біогенними стимуляторами. Автором підкреслюється два по­ложення учення:

а) утворення біогенних стимуляторів варто розглядати як виро­блений еволюційним шляхом спосіб пристосування організму до впливу умов середовища;

б) біогенні стимулятори утворюються в тканинах, ізольованих від організму, доти, поки ці тканини живі й перебувають в умовах «переживання».

До числа головних факторів, що викликають утворення біостиму- ляторів, відносяться:

- низька температура (2-4 °С);

- збереження в темряві (частин рослин);

- інтенсивна робота м’язів ( у тканинах тваринного походження);

- опромінення рентгенівськими променями.

Біогенні стимулятори при введенні в організм (шляхом переса­джень консервованих тканин або ін’єкцій екстрактів) активізують у ньому життєві процеси. Підсилюють обмін речовин, підвищують фізіо­логічні функції організму, його стійкість і регенеративні властивості, сприяють видужанню.

Сучасні відомості про хімічну природу біогенних стимуляторів

Хімічна природа біогенних стимуляторів дотепер досить супереч­лива. Установлено, що при біостимуляції відбуваються глибокі біохі­мічні зміни, внаслідок яких накопичуються деякі речовини обміну й відповідно змінюються фізико-хімічні показники екстрактів, отрима­них із тканин тварин або рослин.

Наявні до теперішнього часу відомості про хімічні властивості препаратів (за В. П. Філатовим) свідчать, що різні за своїм походжен­ням речовини можуть бути загальними компонентами для всіх препа­ратів цієї групи - органічні кислоти, полісахариди (амінокислоти, вуг­леводи й ін.)

Основна особливість препаратів біогенних стимуляторів полягає в тому, що вони викликають активізацію різних захисних систем ор­ганізму, головним чином ферментних систем, імунобіологічної реак­тивності; нормалізацію гормональних функцій, процесів збудження й гальмування у ЦНС.

У додатку 1 наведена технологія одержання препаратів біо­генних стимуляторів зі свіжих рослин, що забезпечує безвідходне виробництво.

Біогенні препарати рослинного походження

Екстракт алое рідкий (Extractum Aloes fluidum). Готовлять із бю- стимульованнх листків алое деревоподібного, який вирощують у те­плицях Закавказзя або Середньої Азії. Вихідна рослина повинна бути старшою 2-річного віку. Зрізують нижні листки, залишаючи лише верх­ні - недорозвинені. Для біостимупяції листя поміщають у темряву при температурі 4-8 °С на 10-12 діб. Потім їх миють, обсушують, видаля­ють зубчики й пожовтілі кінці й подрібнюють на вальцях. Отриману масу заливають трикратною кількістю води, настоюють 2 години при кімнатній температурі. Потім вміст кип’ятять 2 хв., фільтрують, про­холоджують, вимірюють об’єм і визначають його окисненість (пробу фільтрату титрують 0,01 н розчином калію перманганату в присутності кислоти сірчаної).

Відповідно до даних аналізу фільтрат розбавляють так, щоб його окисненість дорівнювала 1500 мг кисню на 1 л фільтрату. Потім додають натрію хлорид (7 г на 1 л фільтрату), знову кип’ятять 2 хв. і фільтрують.

Водний екстракт алое рідкий - прозора рідина від ясно-жовтого до червоно-жовтого кольору. Застосовується усередину при виразкових хворобах шлунка й дванадцятипалої кишки, бронхітах та інших захво­рюваннях по 1 чайній ложці 3 рази в день. Курс лікування 30^5 днів. Протягом року його повторюють 3-4 рази. Випускають у флаконах по 100 мл. Зберігають у звичайних умовах.

Крім того, виробляються наступні препарати бюстимуляторів рос­линного походження: екстракт алое рідкий для ін’єкцій; таблетки алое, покриті оболонкою; лінімент алое; сік алое; біоссд.

Біостимулятори тваринного походження

До біостимуляторів тваринного походження відносяться такі препарати: склоподібне тіло, завись плаценти для ін’єкцій; екстракт плаценти для ін’єкцій; амніоцен; амніоцен для ін’єкцій; поліобіолін; хонсурид; румалон; плазмол, спленін; солкосерил; актовегін; апілак; прополіс; аерозольний препарат «Пропосол»; мазь «Пропоцеум», на­стойка прополісу; квітковий пилок та ін.

До препаратів з мулової лікувальної грязі (мінерального походжен­ня) відносяться: пелоїдин; гумізоль; Ф1БС для ін’єкцій; торфот.

Виробництво профілактичних і лікувальних напоїв

В останні роки в більшості країн спостерігається значне зрос­тання виробництва лікувальних і лікувально-профілактичних напо­їв при одночасному вдосконаленні технології їх виробництва й по­ліпшенні якості.

Особливу цінність мають напої, що випускаються з використан­ням натуральних плодоовочевих соків, вітамінізовані, а також збро- джені освіжаючі напої на основі зернових злаків, меду, молочних продуктів. Все більшу тенденцію у виробництві напоїв набуває го­тування соків на натуральній природній основі з використанням екс­трактів з рослинної сировини, що мають профілактичне, тонізуюче й лікувальне призначення.

Останнім часом у світовій практиці зріс інтерес до виробництва профілактичних і лікувальних напоїв з використанням рослинних біо­логічно активних речовин (БАР). Пояснюється це тим, що застосуван­ня синтетичних БАР викликало масове явище алергізації й збільшення частоти хронічних захворювань, у той час як рослинні БАР ис викли­кають негативних побічних явищ.

До складу тонізуючих напоїв входять спеціальні добавки у вигляді настойок і екстрактів з коріння, стебел, квіток, плодів і трави різних лікарських рослин.

Типова схема виробництва лікувально-профілактичних напоїв складається з:

- підготовки води;

- приготування купажного сиропу;

- дозування сиропу у флакони;

- заповнення флаконів водою, насиченою вуглекислотою. 

Лікувально-профілактичні напої використовуються для лікування і профілактики багатьох захворювань. До їх складу, як правило, входять натуральні овочеві, фруктові соки лікарських рослин.

Крім того, соки можуть використовуватися як самостійні напої і є найбільш фізіологічно повноцінною формою прийому рослинної їжі, у якій зберігається максимальна кількість нестійких, але необхідних для організму фізіологічно активних речовин у їх натуральному або незна­чно зміненому вигляді.

Технологія соків з лікарської рослинної сировини полягає в на­ступному. Свіжу рослинну сировину двічі пропускають через машини- вовчки або через вальці. Подрібнену мезгу загортають у полотняні сер­ветки, які поміщають у циліндр преса по 5-6 штук, накладаючи одну на одну й прокладаючи між ними перфоровані сітчасті пластинки з не­ржавіючої сталі, і потім пресують для одержання соку. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по масі 15 частин 95 % спирту етило­вого, у якому розчинений хлоретон (0,3 % від загальної маси рідини). Для швидкого нагрівання суміш поміщають у воду, попередньо нагріту до температури 80—85 °С, на 30 хвилин, а потім швидко охолоджують у проточній воді. Така зміна температур сприяє інактивації ферментів і коагуляції білкових речовин. Осадки, що випали, відокремлюють цен­трифугуванням. Одержують чистий, прозорий сік. Як консервант за­стосовують хлорбутанолгідрат або спирт етиловий.

Для повнішого виділення соку також можна використати вальцьо­вий слсктроплазмолізатор, шо збільшує вихід соку на 10-25 %. Для віджимання соку і овоч в і фруктів, крім прсса, можна використати центрифугу або відцентрову соковижималку. Причому соки, отримані на центрифузі або соковижималці, кращі, ніж соки, отримані за допо­могою преса. При центрифугуванні сік готується в 3-4 рази швидше, менше окислюється. Крім того, такий сік містить до 10 % м’якоті і є нектаром У нього переходить значно більше активних речовин, і, отже, він біологічно цінніший для організму.

Технологічна блок-схема одержання соку подорожника для фарма­цевтичних виробництв наведена в додатку № 1.

Для консервування плодово-ягідних і овочевих соків у промисло­вому виробництві використовують методи пастеризації й кип’ятіння з наступним розливом соку в гарячому вигляді. У деяких випадках до­дають консерванти й антиоксиданти. Останнім часом використовують спеціальне упакування типу «Тетрапак».

Соки свіжих рослин, плодів і овочів можуть бути натуральними й згущеними. Отримані соки з ряду рослин, використовуються у медич­ній практиці як лікарські препарати.

Нині багато закордонних фірм випускають сухі порошкоподібні соки, збагачені БАР і призначені для розчинення у воді, що сприяють профілактиці й лікуванню ряду захворювань.

Така форма препарату найбільш перспективна, тому що значно збільшується строк цого придатності.

Схема виробництва таких препаратів включає наступні стадії:

- приготування рослинних екстрактів;

- концентрування соків;

- агломерацію;

- купажування;

- розфасовку, маркування.

Звичайно для готування рослинних екстрактів у якості екстрагенту використовують водно-ферментний розчин.

Соки фільтрують, пастеризують і згущують у вакуум-випарних апаратах до концентрації 67—70 %.

Агломерацію здійснюють шляхом змішування цукрового піску із сумішшю рідких компонентів, а потім сушать на установці типу СПТ-100 у киплячому шарі при температурі 50 °С до вологості 2 %.

Отримані гранули багаторазово подрібнюють на дезінтеграторі до гранично однорідного за структурою порошку, після чого купажують у змішувачі із сухими компонентами й ароматизаторами.

В останні роки відзначається прагнення до заміни зборів з рос­линної лікарської сировини аналогічними сумарними препаратами, а саме — повністю й швидко розчинними лікувальними чаями. Техно­логія таких чаїв полягає в тому, що рослинну сировину екстрагують необхідним розчинником, потім точно розраховану кількість витягів з різної рослинної сировини змішують і подають у розпилювальну су­шарку. При цьому продукт зневоднюється при дотриманні техноло­гічних умов. Отриманий порошок дозують і упаковують в одноразові герметичні пакети з фольги або спеціальні види паперу.

Особливе місце займають напої на основі хлібних злаків і збро- джених фруктових і овочевих соків, а також натурального меду.

При зброджуванні утворюється невелика кількість кислоти молоч­ної й спирту етилового, котрий є консервантом. Зброджувані напої на основі хлібних злаків багаті вуглеводами, білками, рослинними жира­ми, вітамінами, ферментами й мінеральними солями, які обумовлюють поживну й біологічну цінність напоїв. Вони рекомендуються після тривалої хвороби, анемії, при захворюваннях нирок.

Із давніх часів у медичній практиці використовуються бальзами - це природні речовини, до складу яких входять масла, розчинені в них смоли, ароматичні сполуки й інші компоненти.

Так, на базі продуктів бджільництва створений ряд препаратів над­звичайно широкого спектра дії. Одним із засновників даного напрямку у фармації є проф. О. І. Тихонов.

Широко відомий також такий природний бальзам, як мумійо. Це речовина, що містить понад 25 мікро- і макроелементів (солі кальцію, магнію, фосфору, марганцю, міді, свинцю, олова, заліза, сірки, кобаль­ту), Крім того, мумійо містить смоли, камеді, білкові речовини, кисло­ту бензойну і ряд жирних кислот.

Лікарська форма «Мумійо-Вітас» (штучне мумійо) у вигляді таб­леток рекомендована як захисний засіб при радіаційних і хімічних впливах. Рекомендована в геріатричній практиці для зниження рівня холестерину, Р-ліпопротеїдів і тригліцеридів у крові. Показана як засіб, що підвищує імунітет, і при виразковій хворобі шлунка.