15.2.1. Підготовка поверхні під фарбування

Якість і термін служби лакофарбових покрить значною мірою визначається якістю підготовки поверхні. Застосовуються механічні, термічні та хімічні способи підготовки поверхонь.

При механічному способі підготовки поверхні використовуються піскопроменева, дробопроменева, дробометальна та інші види обробки, а також ручне шліфування з використанням шліфшкурок та інших засобів.

Термічний спосіб полягає в нагріванні поверхні полум’ям газокисневого пальника, електричної дуги, відпалювання в печах, використання електричних фенів.

До хімічних способів підготовки поверхні належать знежирювання, травлення, фосфатування, пасивування та інші способи.

Для знежирювання використовують органічні розчинники, лужні водяні розчини і різні види емульсійних речовин.

Травлення призначене для усунення з поверхні металу окалини, іржі та інших окислів. Процес виконується в травильних розчинах кислот, кислих солей або луг. Травленню піддаються вироби, які очищені від механічних і жирових забруднень.

ФосФат\вання призначене для покращання захисних і адгезійних властивостей поверхонь. Фосфатування виконується холодним або гарячим способами в розчинах цинку (цинк-фосфатні покриття) і марганцю (марганець-залізофосфатні покриття) занурюванням або розпилюванням.

Пасивування використовується для підвищення корозійної стійкості фосфатних покрить, а також для міжопераційного захисту виробів від корозії. Пасивування виконується в розчинах пасиваторів (окислювачів) методами занурювання або розпилювання.

Ґрунтування - операція нанесення першого шару лакофарбового покриття. Ґрунтування здійснюють різними видами ґрунтовок, які вибирають залежно від матеріалу, на який наноситься покриття, покривного лакофарбового матеріалу та умов експлуатації Наносити ґрунтовки можна занурюванням, розпилюванням або пензлем.

Шпаклювання - нанесення пастоподібної маси (шпаклівки) на виріб з метою вирівнювання його поверхні. Шпаклювання виконується

вручну або напилюванням на поверхню, яка піддається обробці, одно-го-трьох шарів шпаклівки. Товщина покриття не повинна перевищувати 0,3 мм, оскільки шпаклівки мають невелику механічну міцність Після висушування нанесений шар шпаклівки піддається сухому або мокрому шліфуванню, яке виконується вручну або з використанням шліфувальних машин чи шліфувально-полірувальних верстатів.