Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Група українських племен. Розселення східних слов’ян відносять учені до УІІ-УІІІ ст., коли Україна була під владою хозарів. Цю владу чи не найтяжче відчули наші предки, бо могли далеко поширити свої оселі: захопили увесь басейн Дніпра, хіба за винятком найдалі на північ^ висунених його частин, скріпили свої оселі над Богом та Дністром і усадовилися „ в чорноморських степах і * на морськім побережжі. В склад тих племен, котрі, з’єднавшись, витворили українську націю, входили такі: ти-верці сиділи коло Чорногр моря, уличі між Дніпром і Богом, далі на північ були поляни, що на сході перейшли за Дніпро й зайняли оселі над Сулою, Пслом і Ворсклою; на північ від полян сиділи з західного боку волиняни, давніше ім’я котрих було дуліби, а. далі на схід від волинян в доріччях лівих допливів Прип’яті жили деревляни, сьогоднішні поліщуки. На північ від деревлян з лівого боку Дніпра над Десною і Сеймом оселилися сіверяни, найдалі на північ висунене українське плем’я.

Одначе тодішню північну українську межу треба посунути далеко на північ від Деревлянської й Сіверської землі, бо деревляни й сіверяни переходили на Прип’ять і Сож та врізувалися з землі неукраїнських племен — дреговичів і радимичів. Крім того, українська колонізація заволоділа Прикарпаттям і правдоподібно доріччями Прута й Серета.

Рівень цивілізації Культурний рівень тих давніх українських племен був досить високий. Вони займалися головно хліборобством, яке вповні розвинули; навіть в найменше культурних землях, напр. у деревлян, хліборобство було звичайним заняттям. Збирали сіно, плекали городництво й садівництво. Наслідком того добре розвинені лови, випас худоби й рибальство почали щораз більше відсуватися на другий план. Займалися годівлею домашніх птахів, а. в лісистій смузі велику ролю відігравало бджільництво. З меду робили широкий ужиток: пили його дуже багато, всі — від найбідніших до найбагатших і князів. Не диво, що київський книжник XI ст. вкладає в уста Володимира Великого таке крилате слово: „Руся є веселля пити, без цього не можемо жити“. Мед, віск, хутра й риба були головними предметами багатства й торговельного обміну українських земель. Що доторкається ремесел і промислу, обробляли шкіру й волокно, дерево, глину й метал, було відоме теслярство, гончарство й ковальство. Металічні вироби з заліза, міді, бронзи, срібла, навіть з золота, часто стрічаються в українських могилах з часів слов’янської колонізації.

Літописне оповідання про давні племена. Ось що оповідає наш найдавніший літопис про звичаї українських і інших східно-слов’янських племен:

Дуліби жили по Бугу, де сьогодні є волинці, а уличі і тиверці сиділи по Богу та Дніпру й прилягали до Дунаю. І була їх велика сила, бо сиділи по Богу й по Дніпру аж до моря. І їх городи існують і до сьогодні, а називали їх греки Великою Скитією. Мали бо вони свої обичаі і закони своїх батьків і перекази, і кожний мав свій звичай. Поляни бо мали звичай своїх батьків; а мали вони лагідний обичай і соромливість супроти своїх невісток і супроти сестер і супроти своїх матерів, і невістки супроти своїх свекрух і супроти братів мужа мали велику соромливість. ! мали весільні звичаї; не приходив жених сам по дівчину, але її приводили увечері, а на другий день приносили те, що давали за нею. А деревляни жили звірським робом, живучи по-худоблячому. І вбивали один другого, їли все нечисте, і весіль у них не було, але поривали дівчата у води. А радимичі й в'ятичі й сіверяни мали один обичай: жили в лісі, як усяке звір(я, їли все нечисте, і були в них розмови про сороміцькі речі перед батьками й перед невістками, і не було у них весіль, лиш ігрища поміж селами. І сходилися на забави, на танці та на всякі бісовські пісні й тут поривали собі жінок, як хто з якою порозумівся. Бо мали по дві й по три жінки. А коли хто вмер, справляли над ним тризну, потім розкладали великий костер, і клали на костер мерця, і спалювали його, а потім збирали кості та вкладали в малу посудину і ставили на стовпі при дорозі, як це сьогодні роблять в’ятичі. Такі обичаї мали й кривичі й інші погани, що не знали Божого закону, а самі творили собі закон.