Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6. Історична доля і роль України

Заслуга України в розвитку європейської культури. Сумом переймає трагічна та кривава доля України, що лише розмірно короткі періоди свого довговікового історичного життя могла присвятити на таку будову власної культури, яку виробляли західно-європейські народи, захищені грудьми України від нападів азійських орд диких кочівників. Трагічній історії України присвячені початкові слова відомої пісні:

„Ой, біда, біда чайці небозі, 

що вивела дітки при битій дорозі".

Ледве видержала Україна рух мадярів IX ст. а вже в X ст. наперли печеніги, при кінці XI ст. почали ослаблювати Українську державу своїми нападами половці, а в XIII ст. залили українську землю монгольсько-татарські орди. Ще не прийшла до себе Україна по татарськім лихолітті, а вже при кінці XV ст. почала нищити її кримська орда. Безупинні бої з тими степовими ордами це є заслуга українського народу перед історією. західно-європейської культури. Україна захистила спокійний розвиток культури західної Європи, бо об груди її синів розбивалися широкі хвилі кочових племен.

Державне життя України. Цієї заслуги й досіль не зрозуміла західна Європа, а найближчі сусіди відразу кинулися на ослаблену безупинними боями Україну, щоб насититися її природними багатствами. Так поступила Суздальщина з Київською державою, приведеною до розцвіту за часів Володимира Великого, Ярослава Мудрого й Володимира Мономаха, так зробили поляки й мадяри з Галицько-Волинською державою, що організована Романом Великим, дійшла до найвищого розвитку за його сина Данила. Таким чином український народ жив власним державним життям розмірно тільки недовго в найдавнішій добі своєї історії, в XIV ст. він увійшов у склад чужих держав: Польщі й Литви.

Польського лихоліття нема що порівнювати з пануванням Литви над українськими землями, бо культурна вищість українців і білорусів, що входили в склад Литовської держави, й їх чисельна перевага робили з Литовської держави властиво Українсько-Білоруську державу з такою ж культурою і білоруською урядовою мовою. Одна й друга обставини піддали литовській династії гасло: „ми старовини не рухаємо, а новини не уводимо“. А тому в боротьбі Польщі з Литвою за Західну Україну український народ піддержував своїх зукраїнщених або збілорусілих литовських князів. Все ж змагання виділитися з-під литовської залежності повторялися до початку XVI ст., коли старання Глинських підняти Київщину не увінчалися успіхом і провідники змови утекли 1508 р. на московську територію. В Люблінській унії з 1569 р. також українські землі, що були під владою Литви, дісталися в польську неволю.

Провідна ідея української нації. На вітер говорив князь Костянтин Вишневецький, коли, зневолений до . присяги грозьбою конфіскати маєтку, сказав перед люблінським сеймом від імені українського народу: „Приєднуємося до Польщі яко вільний і свобідний народ, бо ми є такий чесний народ, що ніякому народові на світі не дамо першенства над собою“. Люблінська унія стала для української шляхти, котра до того часу була носителькою української державної думки, містком для переходу в ряди ворогів, що політично й економічно гнобили український народ. „Для панства великого, для лакімства нещасного“ українська шляхта виріклася свого народу та спольщилася.

Прапор української державності взяла в свої руки козаччина.. Вона пробувала втілити в життя провідну ідею українського народу, яка виявилася у вічовім принципі за княжих часів і в організації національної самооборони, головно церковних братств, за часів польської неволі. Ця ідея признавала та признає рівнб політичне право кожній особистості в суспільності без огляду на стан і народність. Але така висока ідея, як ідея рівності й широкого демократизму, потребує для свого здійснення високого культурного рівня даної суспільності, що вміла б принести великі особисті жертви для цієї ідеї й осягла б незламну внутрішню дисципліну. Цих двох передумов не вистачало козаччині й тому Українська Козацька Республіка, заснована в життя геніальним полководцем Богданом Хмельницьким, перетворилася у звичайну провінцію Російської держави, незважаючи на спроби її рятунку з боку знаменитих гетьманів — Петра Дорошенка при допомозі Туреччини й Івана Мазепи при допомозі Швеції.

Визвольний рух. Але як культурні придбання держави Володимира Великого, Ярослава Мудрого й , Володимира Мономаха, незважаючи на пізніше татарське та польське лихоліття, були .для українців другої половини XVI ст. тим вогником, з якого вони роздмухали перше могутнє відродження української нації, так і козацькі традиції відіграли таку саму роль у відношенні до XIX ст. На основі літературної традиції минулих століть виросла на козацькій Україні нова література* яка в Шевченкові та його наслідниках набрала визвольного характеру. Вихований на цій літературі й на перейнятих з Західної Європи ідеях ряд поколінь українського народу ставив щораз досягліші політичні домагання, які на початку XX ст. осягнули свій вершок у домаганні суверенності українського народу та з’єднаної самостійної й незалежної Української держави. Це гасло вклало меч в руки Українському Січовому Війську, воно породило різні політичні організації в часі всесвітньої війни. 1 не завелися українці в надіях, що їх тюрма — Росія повалиться. Прийшла революція в Росії і з нею надійшли випадки, що довели до створення самостійної Української Народної Республіки.

Україна й Західна Європа. Упродовж свого історичного життя Україна жила в близькій дотичності з Західною Європою. В добі формування Української Київської держави на Україну масово- напливав скандинавський елемент. У добі Ярослава Мудрого та за його синів і внуків Україна удержувала дуже широкі династичні зв’язки з німецькими князівствами й іншими західно-європейськими державами, з якими лучили Україну живі торговельні зносини. Галицько-Волинська держава і під політичним, і під культурним оглядом увійшла в круг західно-європейських інтересів. Проводили західні впливи на Україну західно-європейські колЬнп по містах Галицько-Волинської держави, стаючи таким чином живими посередниками з європейським Заходом.

Будучи в живій дотичності з Західною Європою і в часи литовської та польської влади, Україна разом з Західною Європою — Німеччиною, Італією і почасти Францією, перейшла з деяким опізненням добу італійсько-німецького відродження, німецької реформації та в зв’язку з нею католицької реакції, а переробляючи нові західні здобутки та впливи, вносила в них оригінальне українське забарвлення. Українська культура й українське мистецтво XVII й XVIII ст. аж до упадку автономного ладу України мають західний характер за німецькими, італійськими і французькими зразками. Пізніше зв’язки України з Західною Європою ослабли або порвалися внаслідок нівеляційної політики царської Росії супроти національної окремішності українського народу.