11. Поділ історії української літератури на доби
Стара й нова література. Історію української літератури ділимо на три доби: давню, середню і нову. Одначе нову добу, розпочату невмирущим Іваном Котляревським, з народною мовою як літературною, з новими родами літератури й формами її, з прилученням її до європейського літературного розвитку, можна протиставити тільки давній і середній добі як одній цілості, з їх книжною мовою як літературною, з їх духом і змістом, з причислюванням до історії літератури таких творів, яких не бере до уваги історик нової доби% української літератури.
Розмежування давньої і середньої доби. Українську літературу до Котляревського розмежовує кінець XV ст. на дві нерівні доби. Перша з них обіймає шість віків, від X до кінця XV ст., а друга три століття, від початку XVI до кінця XVIII ст. У зв’язку з переважаючими ^впливами на українську літературу — візантійськими впливами в давній добі, а західно-європейськими в середній добі — стоїть і українська книжна літературна мова: церковно-слов’янська в давній добі й вироблена на церковно-слов’янській ^основі з домішками живих говорів і елементами польщини сло-в’янсько-українська мова в середній добі.
Середня доба має всі прикмети перехідної доби: і в мові тодішніх літературних творів боротьбу живої мови з книжною, і в зв’язку з цим в змісті творів, коли більшості друкованих творів письменства протиставити такі збережені в рукописах літературні твори, як інтермедії, вірші, пісні й писання Некрашевича. На переломі XV й XVI ст. шукаємо тому розмежування давньої і середньої доби, що на той час припадає багато фактів політичного й культурно-літературного характеру, які мали вирішальний вплив на розвиток українського літературного життя. З невдалою змовою Глинського щойно з початку XVI ст. закінчилися спроби завадити політичній незалежності України. Розшма-тування її живого тіла між Литвою й Польщею припинилося. Зносини України з Західною Європою стали дуже близькі. На Україну був відкритий шлях для європейських впливів узагалі та зокрема для того розумового й релігійного руху, котрий хвилював тоді всю .Європу. Цій близькості України до Західної Європи й завдячуємо кириличними першодруками церковно-слов’янських книг з друкарні Швайпольта Фіоля в Кракові з 1491 р. Правда, друкар по кількох виданнях мусив утікати в Угорщину перед гнівом ревних польських католиків, але дорога була показана й наслідувачі по двох десятках літ знайшлися. На переломі XV ст. й на порозі XVI ст. бачимо сильніший приплив живої української мови в церковно-слов’янські рукописи і навіть переклади Святого Письма на буцімто народну або зближену до народної мову (псалтирі, учительні євангелія, „Пісня пісень“). Під кінець XV ст. ясно зазначилося окреме літературне обличчя українських і білоруських земель з одного боку й Московщини з другого, хоч усі ті землі розвивали своє дальше літературне життя на літературних традиціях Київської держави. Зв’язок українських і білоруських земель з Західною Європою з одного боку й замкненість в собі Московщини та національний, чисто московський характер її літератури з другого зробили останню українцеві далекою і чужою духом, настроєм і ідеями. Нарешті, ще одна річ велить шукати межі двох періодів української літератури на переломі XV ст., а саме повстання козаччини при кінці XV ст. й рівночасне народження козацького епосу — думи.
Розмежування середньої і нової доби. Коли історики літератури неоднаково розмежовують середній період української літератури від давнього періоду, то щодо розмежування нової і середньої доби панує між ними од-нозгідність. На порозі нової доби ставиться видання перших трьох пісень перелицьованої Вергілієвої „Енеїди“ Івана Котляревського. Таким чином рік 1798 починає третю добу української літератури в живій українській мові.
І хоч щодо матеріалу, тону, мотивів і .способу оброблювання матеріалу Котляревський мав грунт підготовлений попереднім розвитком української літератури, проте він виявив у своїй „Енеїді“ такий великий літературний талант, таке знання української мови, таке знання душі українського народу та його побуту, він влив у свою перелицьовану „Енеїду“ стільки любові до свого народу, що при читанні „Енеїди“ відразу відчуваємо сильний свіжий подув, новий напрям, новий шлях літератури, нову її добу.
Невмируще діло Івана Котляревського та могутні наслідки живих творів у ріднім слові для української нації поетично змалював Михайло Старицький у вірші „На спомин Котляревського“:
Повстав ратай слова, наш славний співець,
дав струни нові тій бандурі, —
і пісня по краю з кінця у кінець
знялась серед посвисту бурі,
збудила другі голоси гуртом
зложився величний псалом
Як сонце у надрах і моря й землі
пробуджує твори живущі,
так ріднеє слово у рідній землі
викликує сили немрущі;
скриляє воно і єднає братів, —
і падають скови рабів.