4. Болгарська література

Учні Мефодія в Болгарії. Приневолені опустити Па-нонію і Моравію, найближчі учні Мефодія перенесли свою діяльність до Болгарії, де радо прийняв їх цар Борис. Болгари — кочовий народ тюркського походження; завоювавши тубільне слов’янське населення, вони самі зслов’янщилися і створили свою державу ще в другій половині VII ст. Близько 865 р. прийняли вони за царя Бориса християнську віру з Візантії з грецьким духовенством і богослужінням. Побоюючися слідом за культурною перевагою Візантії і політичної, болгарський цар пробував зв’язати болгарську' церкву з західною, але його зусилля були марними.

З тим більшою радістю прийняв Борис моравських вигнанців: Горазда, Климента, Саву, Науйа й Ангеларія, Вони принесли туди слов’янське богослужіння на противагу грецьким впливам на болгарів. Завдяки їх праці запанувало в Болгарії слов’янське письменство. їх писання завершили вироблення офіційної форми церковно-слов’янської мови й письма.

Золотий вік Симеона. Учні Мефодія взялися з такою прихильністю до праці, що вже за Борисового наслідника Симеона (893-927) наступила золота доба болгарської літератури. Симеон жив у молодості як закладник при візантійськім дворі. Там одержав добру освіту, вивчив грецьку мову й риторику. А коли вступив на трон, доклав усіх зусиль, щоб під культурним оглядом зрівняти болгарів з греками. Тому щиро опікувався літературою і сам брав участь у ній, заснував бібліотеку й зібрав коло себе гурток перекладачів, правдоподібно під проводом Івана Ексарха. Тут перекладалися з грецької мови на болгарську писання візантійської літератури. Звідусіль виходили доручення в справі перекладів намічених писань до тих учнів Мефодія, котрі жили далі від столиці або й поза межами Болгарії. Симеон винагороджував перекладачів за їх працю і здобував для них найвправніші списки.

Перекладне письменство. Не всі перекладачі знали однаково добре мову, на яку перекладали, себто болгарську, та з якої перекладали, себто • грецьку. Крім того, вони жили в різних місцевостях Болгарії і навіть поза її межами. Звідсіль походить різниця в їх перекладах. Найбільше число перекладів довершив гурток при Симеоні. Число перекладених творів на церковно-слов’янську мову було наприкінці X ст. дуже велике. В кращім або новім перекладі появилося Святе Письмо. Для ліпшого зрозуміння його перекладено ряд тлумачень. З церковних співів і молитв перекладено всі ті, котрі були в ужитку візантійської церкви, а крім того й деякі їх тлумачення. В дуже великім числі перекладено тексти церковних проповідей та християнських повчань. Зокрема, перекладено оригінальні, перероблені й наслідовані слова Івана Золотоустого, що їх частина містилася в збірниках: „Учительне Євангеліє⁴⁴, „Златоструй⁴⁴ й „Андріятіс⁴⁴, — далі проповіді й повчання Григорія Богослова з одним їх тлумаченням проповіді Василія Великого, Івана Дамаски-на, Епіфанія Кіпрського (деякі по два рази), Кирила Єрусалимського, погані в збірнику, дуже популярнім на Україні („Паренезіс⁴⁴, або „Паренетікон⁴⁴), Єфрема Си-рина, Антіоха (Пандекти) й інших. Іван Ексарх переклав у скороченні Богословіє Івана Дам^скина. Появилися переклади: Ліствиці Івана Ліствичника — про мЬнаше життя, Номоканона в чотирнадцятьох розділах — зі збірки церковних закЬнів, більшої частини з житій святих, всіх дванадцяти книг Четій-Мияей, багатьох апокрифічних творів, щонайменше трьох патериків: Си-найського, Скитського й Римського, хроніки Гамартола й Малали — з хронографів, відомої у нас під назвою „Збірника Святослава⁴⁴ хрестоматії, всяких пророцтв про кінець світу і т.д.

Оригінальна література. Крім перекладів, одержала тоді болгарська література також оригінальні твори. Великим літературним талантом для молодої болгарської літератури був Іван Ексарх Болгарський. Назву Болгарського одержав від , того, що як намісник грецького архієпископа управляв церковними справами в східній частині Балканського півострова, де жив болгарський цар. Збереглося найменше шість його слів, написаних не для народу, а для ца'ря, вельмож і взагалі свічених людей. Цілий ряд віків тішилися його проповіді пошаною православного світу, а болгарська церква зачислила його до святих. Менш талановитим, зате більш плодовитим був найвизначніший з Мефодіївих учнів слов’янин Климент, що жив у західній Болгарії в Охриді, далеко від осідку болгарських царів. Там заснував він монастир, де лежать його моїці* Свої проповіді писав для простого народу, а коли зближався до способу писання Івана Ексарха, ставав менш самостійним. Доля була ласкава до його писакь. Його проповіді дійшли до нас у величезнім числі списків, що називають його звичайно єпископом, або єпископом словенський. Як Климента, так \ третього письменника золотої доби болгарської літератури Костянтина Болгарського зачислила болгарська церква між святих. Це був учень Кирила й Мефодія; зразу став священиком", потім єпископом на полудні в Македонії. Переклав у 898 р. „Учительне Євангеліє⁴! Золотоустого, де пододавав свої вступи й закінчення, наслідком чого цей переклад довго уважали його оригінальним твором. В 906 р. довершив перекладу слів Атанасія Олександрійського на аріян. Учені догадуються, що він писав і проповіді, які не дійшли до наших часів.

Характер болгарської літератури. І перекладне письменство й оригінальне надають болгарській літературі X ст. переважно духовний характер. Такі твори класичної грецької літератури, як твори Гомера, Софокла, Платона, Арістотеля і т.д., не були тоді відомі болгарам. Тільки невеличкі уривки класичної літератури перейшли тоді до південних слов’ян. Переклад “Бого-словія“ Івана Дамаскина знайомив болгар з філософією, переклад „Шестиднева“ Івана Ексарха з класичною астрономією й іншими науками. Оригінальне письменство було далеке від самостійності. Багата скарбниця болгарської народної поезії, пісень, казок і легенд не встигла навіть залишити слідів у болгарському письменстві. Тут не згадується ні словом про поганський світогляд болгар і немає жодних оригінальних історичних творів, повістей, житій тощо.

Зате за прикладом греків перші болгарські письменники писали вірші. З них найбільше поширений був 12-складовий політичний вірш, оснований не на чергуванні довгих і коротких складів або на чергуванні наголошених і ненаголошених звуків, а тільки на числі складів. Римування не було, зате широко уживався акростих і подібні зовнішні прикраси.

Занепад болгарської літератури. Відомі були у нас два болгарські письменники з найближчого часу рісля віку Си-меона: Петро Чорноризець і Козма Пресвітер. Першому не можна відмовити в таланті. Полишив по собі кілька проповідей: про піст і молитву, про спасіння душі, про дочасне життя. їх пильно читали на Україні й поза нею в різних збірниках у переробках і скороченнях. Другий — Козма Пресвітер написав „Слово на еретиковъ и поученіе оть божесгвенныхъ книгь“, звернене проти єретиків • богу-милів і проти сумних явищ церковного життя тодішньої Болгарії. Воно також находило собі читачів у нас, і витяги з нього увійшли в збірники: „Пролог⁴⁴ і „Ізмарагд⁴⁴. Одначе розквіт болгарської літератури не тривав довго. Вже за Симеонового наслідника Петра візантійський вплив узяв гору в Болгарії, а з початку XI ст. підпала Болгарія під владу Візантії також під політичним оглядом — болгарська церква втратила свою незалежність.

Болгарська література як підстава української. Політичну самостійність Болгарії підірвали походи Святослава на грецькі міста на Дунаї й на придунайську Болгарію, коли він зайняв столицю болгарських царів Переяславець. Святослав переміг болгар збройною силою, а Болгарія Україну культурною.  Ще заки Україна офіційно прийняла християнство, навернені на християнство групи на Україні користувалися правдоподібно - церковно-слов'янсъкими богослужебными текстами та при їх допомозі відправляли у себе богослужіння. По прийнятті християнства з Болгарії, болгарське перекладне й оригінальне письменство попливло широкой хвилею на Україну. Можна з певністю сказати, що більшість усього того, що написали солунські брати і їх учні церковно-слов’янською мовою в Моравії, Чехії й Болгарії, більшість того, що дала золота доба болгарської літератури в найближчий час по пануванні Симеона, прийшла на Україну й тут стала підставою української літератури. На українському і взагалі східно-слов’янському грунті церковно-слов’янська література стала своєю, рідною. В ній українці шукали зразків для своїх творів. Це було тим природніше, що мало хто знав грецьку мову, наслідком чого грецькі твори не мали вільного доступу на Україну.