Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Істота двоєвір'я. Такі й подібні дані зустрічаємо в сучасній українській усній словесності. Виступає тут в- повній силі закон культурних пережитків. Він стверджує, що здобутки культури не щезають без сліду, а живуть далі, хоч і з’являються нові чинники, під впливом яких вони змінюються і після того або далі розвиваються в такій зміненій формі або стають матеріалом для утворення нового культурного чинника. Так повелося, зокрема, на Україні при зустрічі нового християнською світогляду з давнім, поганським, народним. Приймаючи християнство, наші прапрадіди присвоїли собі тільки зовнішню форму його обряду, а не дух й істоту християнської релігії. Християнство почало витісняти народний світогляд з свідомості українського народу й таким чином увійшло в довговікову та завзяту боротьбу з ним, яка в глухих закутках нашої землі не скінчена й досі.

Тільки мала частина міського населення відчула вищість християнської релігії над нерозвиненим слов’янським поганством. Для широких мас українського народу потрібно було сотень літ, щоб присвоїти собі християнські засади. І незважаючи на такий тривалий час, присвоїли собі дуже часто зверхні форми, в які вложили чисто поганський зміст. І так, наприклад, правдоподібно риси Велеса перейшли на св. Юрія, що спускає на землю росу, від якої починають рости трави. На св. Юрія починаються весняні роботи; декуди того дня відправляють молебні на

ріллі, а вранці качаються по росі, щоб бути сильними, як Юріїва роса. Здається, риси громовика — Перуна перейшли на св. Іллю, що в часі бурі їде по небі на колісниці. В день пророка Іллі не можна косити, щоб він не розгнівався і не спалив скош&ноію сіна. Риси поганських богів перейшли й на інших християнських святих, на св. Миколая, на Василія Кесарійського, на Петра й Павла й т.д., а на християнські свята перенеслися давні поганські обряди в честь поганських богів, наприклад, обряди на

Різдво Христове, Зелені Свята, ев. Івана, танці на Великдень і т.д.

Поганський і християнський елемент злився так сильно, що, наприклад, в українських колядках з’являється сам Бог з напівпоганськими рисами. В одній колядці приходить Бог з усіма святими та приятелями до хати селянина. Бог сідає в кінці столу, святі п’ють за столом вино й пиво та рахують, чи є всі вкупі. Виявляється, що нема Іллі. Посилають Петра знайти Іллю. Він іде, вже „замочившись, заросившись“, бо ходив по паді й ростив збіжжя, ходив по хлівах і робив худобу здоровою, ходив по пасіках і плодив бджіл.

Таке змішання християнського елементу з поганським, християнських поглядів з поганськими називаємо двоєвір’ям. Воно з’явилося як наслідок неповної перемоги християнства над поганством у природній боротьбі християнських елементів з поганськими, де йшлося про переміну одного релігійного світогляду на інший, менше культурного на культурніший, поганського на християнський. Звичайно, перемагав культурніший і глибший елемент, християнський. Але нєраз доходимо до компромісу між давнім і новим світоглядом. В деякій мірі бачимо це й досі у житті українського народу, в його християнських віруваннях і усній словесності.

Боротьба духовенства з двоєвір9ям. Духовенство на Україні, спочатку болгарське та грецьке, потім і своє,

боролося довгі віки з цим двоєвір’ям. Духовенство гостро осуджувало тих, хто мав дві жінки, закидало, що жінок брали серед танців, музики й оплесків, кривилося, що християни приносили жертви вогневі, болотам, криниці, коли просили дощу, називали ріку богинею, а звір’я, яке жило в ній, богом І Т.Д.

Такі нарікання вставлялися в готові переклади писань духовного змісту, які прийшли на Україну з Болгарії, їх було повно і в оригінальних творах від початку письменства на Україні до XVIII ст. включно. Ще на схилі XVI ст. ось які громи вергав Іван Вишенський на народні звичаї, що вели свій початок від непам’ятної старовини: „Коляди з міст і сіл наукою виженіть: не хоче бо Христос, щрб при його різдві мали місце диявольські коляди, але хай чорт "занесе собі їх в свою пропасть. Щедрий вечір з міст, з сіл виженіть в болота, — хай сидить з чортом і не насміхається з християн. Волочильне, по Великодні з міст і сіл виволікши, втопіть, не хоче бо Христос при своїм славнім воскресінні того сміху й наруги диявольської мати. Знищте на Юрія мученика диявольське свято тих, котрі,

вийшовши на поле, чинять жертву сатані танцями та скоками: гнівається бо на вашу землю Юрій мученик, що нема православного християнина, який міг би очистити й вигнати це диявольське насміхання. Усуньте надмогильні пироги та яйця в Острозі й де б це ще було, щоб не находився цей поганий квас в християнстві. Купала втопіть на Хрестителя й відсічіть скакання через огонь: гнівається бо Хреститель на вашу землю, що в день його пам’яті дозволяєте чортові насміхатися з вас самих. Петро й Павло молять вас, якщо хочете від них ласку мати, щоб ви понищили та попалили колики й шибениці, які робите на день їх по Волині й Поділлі та де б це не було: погана бо річ їм на землю з неба глядіти на це диявольське видовище, куди збираються християнські люди“.

Взаємний вплив письменства й усної словесності. Забагато забрало б місця наводити довжелезний ряд свідоцтв боротьби духовенства з двоєвір’ям, тісно зв’язаним з народною усною словесністю. Та хоч письменство від початку свого існування до XVIII ст. боролося з усною словесністю, все ж від приходу християнства на Україну й від часу перенесення сюди болгарської літератури відбувався то більший, то менший їх взаємний вплив. Це внесло в принесене письменство рису національності, якої воно не мало на своїй первісній батьківщині. Літературні оповідання, повісті й апокріфи полишили глибокі сліди в нашій усній словесності. Навідворгґ, найкращої й найціннішої пам’ятки .давньої української літератури — „Слова про похід Ігоря“ не можна було б і уявити без усної словесності. Воно так тісно в’яже з собою письменство й усну словесність, що дослідники „Слова“ доти не зрозуміли його добре, поки попри письменні пам’ятки не звернулися за поясненням його також до усної словесності. При писанні свого „Мо-ленія“ користувався Данило Заточник не тільки

перекладеними збірками золотих висловів, але й народними приповідками, які ще й сьогодні передаються з уст до уст. Вплив усної словесності відбився і на літописах і взагалі, чим живіший був письменник, чим ближче торкалося народу якесь писання, тим сильніша течія впливу усної словесності продиралася в нього.

Пережитки поганського народного світогляду як поетичний матеріал І в доісторичних часах усна словесність була тісно пов’язана з поганськими релігійними віруваннями та народним світоглядом. З прийняттям християнства цей зв’язок ослаб і вкінці прорвався так, що останки давніх релігійних вірувань перетворилися в поетичний матеріал. Цей поетичний матеріал у формі пережитків поганської старовини зберігся і почасти досі зберігається для літературних цілей, хоч його первісний матеріал давно вже забувся. Коли в „Слові про похід Ігоря“ Ярославна звертається з своїми жалями-проханнями до сонця, місяця, вітру й уособлює їх, маємо тут справу тільки з поетичною манерою. Так само згадки про Дажбога, Стрибога й Велеса, фантастичне оповідання .про Всеслава Полоцького в тім же Слові — це не елементи вірування, а тільки поетичний матеріал. Таку роль, яку відіграє поетичний матеріал в літературнім творі, перейняв у щоденнім житті забобон, одна з форм поезії, що перейшла в життя і з ним злилася.