1. Вступні уваги

Розуміння перекладу в давнині. Відразу треба зазначити, що в давнині інакше ставилися до перекладу й переробки чужого літературного твору, ніж сьогодні. Навіть переробка, а не те що переклад, не може в наші часи злити чужого твору з своєю літературою так, щоб його прийняли за своє, за оригінальне писання. Навпаки, в давнині невибагливий читач приймав і переклад, і переробку, й оригінальний твір за свої. Він звертав увагу тільки на зміст, задля якого оригінальний твір приписував не раз чужому письменникові, наприклад проповіді Кирила Турівського Іванові Золотоусто-му. Таким чином різниця між перекладом і оригінальним твором зовсім стиралася у давнього українського читача.

Щоб зробити свій переклад якогось твору зрозумілішим і доступнішим для українського читача, перекладач, не змінюючи основної думки твору, заміняв чужі національні риси в нім рисами, взятими з життя своєї нації. Літературні пам’ятки ширилися в рукописних книгах і вони, навіть без бажання переробляти текст даного твору, легко підпадали впливові інтерполяції. Читач робив на маргінесі рукопису різні замітки для себе, глоси й синоніми. Тим часом переписувач, копіюючи твір, вносив ці замітки, глоси й синоніми у сам текст, інший пропускав текст і зберігав тільки самі пояснення, ще інший поширював текст. В результаті текст псувався і мимовільно ставав переробкою. Таким чином перекладені пам’ятки українщилися і входили в життя нарівні з українськими оригінальними літературними творами, що також зазнавали інтерполяції, змін і обробки, деколи з дуже виразною, згори наміченою ціллю. Цим способом давній український книжник вносив у переклад і одробину своєї творчості.

Поширення перекладного письменства. Перекладне письменство або приводило готове на Україну з південної Слов’янщини, або створювалося на Україні, де потрібні твори візантійської літератури перекладалися з грецької мови на церковно-слов’янську. Хоч літературний інтерес українця зближався з інтересом південного слов’янина, одначе він тут і там інакше задовольнявся. Південному слов’янинові візантійська література була доступніша, ніж своя. І тому, коли яке писання візантійської літератури притягало південного слов’янина своїм змістом, в різних місцевостях і в різнім часі перекладалося воно кілька разів незалежно від готових уже перекладів. Українцеві була тяжко доступна візантійська література по-грецьки й він, зацікавлений змістом якогось твору, піддавав його своїй переробці відповідно до свого смаку й намірів. З таким виявом зацікавлення перекладним письменством тісно пов’язане було його поширення в давній Україні.

Значення перекладного письменства. Як скрізь, де появляється нова література, так і в давній Україні перекладне письменство мало вирішальну перевагу над оригінальною літературою. Розвиток цієї останньої йде звичайно в кожній новій літературі такими етапами, що наперед постають наслідування зразків літератури того народу, під чию вищу культуру підпадає нація. Щойно пізніше на грунті наслідувань розвивається своя самостійна література.

Уже в перших віках української літератури на Україну прийшли сливе всі ті південно-слов’янські переклади візантійської літератури ІХ-Х ст., списки котрих дійшли до наших часів. Перекладені літературні твори послужили зразками для оригінальних, читалися далеко більше, ніж оригінальні, й мали сильніший вплив на народну фантазію, ніж оригінальна українська література. Що ми не взяли б з народної поетичної творчості, переказ, легенду, казку чи пісню, скрізь помітимо сліди впливу давнішої перекладної літератури. Переклад літературного твору мав уже тому далеко більше значення для давньої України, що тодішні читачі не знали чужих мов і читали тільки на літературній церковно-слов’янській мові. З огляду на таке значення перекладного письменства в давній Україні не дивно, що переклади поодиноких творів розпочинали також окремі літературні фази.

Свої переклади. Що стосується перекладів візантійських літературних творів, зроблених з грецької мови на Україні, в „Початковім Літописі“ читаємо, що Ярослав Мудрий зібрав багато писарів і з ними перекладав книжки з грецької мови на церковно-слов’янську. Ця вістка дає можливість припускати, що переклади візантійської літератури з грецької мови на церковно-слов’янську робилися також пізніше. Спираючись на мову, фразеологію й лексику, учені відкрили досі кількадесят перекладів візантій ської літератури, здійснених на українському і взагалі східно-слов’янському грунті з грецької мови на церковнослов’янську до XV ст. включно. З цього числа на дота-тарські часи припадають такі переклади: „Житіє Андрія Юродивого“, „Пандекти Нікона Чорногорця“, „Християнська Топографія Козми Індикоплова“, „Історія жидівської війни Йосипа Флавія“, „Пчела“, „Чуда Миколи Чудотворця“, „Студійський устав“, „Повість про Девгенія“. Не треба й додавати, що цей ряд далеко не повний.