Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

„Стефаніт і Іхнілат“. Відомості про звірят давала давньому українському читачеві також повість „Стефаніт і Іхнілат". Найдавнішої основи цієї повісті треба шукати в індійській збірці, зложеній первісно з тринадцяти розділів. П’ять перших з них утворили збірник казок-байок „Па-нчатантра", себто П’ятикнижжя. Казки-байки „Панчатан-три" викликали вже в Індії ряд наслідувань і переробок, між ними знамениту Гітопадезу,’ в зй’язку з якою стоять байки Езопа. Чотири століття по уложенні „Панчатантри" завершився її переклад у VI ст. на пеглевійську мову під назвою „Каліла-ва-Дімна" й відсіль розпочалася прецікава її подорож в різних редакціях, перекладах і переробках по всіх літературах Сходу й Заходу. В XI ст. Симеон Сит переклав з арабської мови на грецьку книгу „Стефаніт і Іхнілат44, себто Увінчаний і Слідячий, а з грецької мови здійснив довершений південно-слов’янський переклад. Як звіриний епос „Стефаніт і Іхнілат44 відзначається тим, що епічний елемент уступає повчанням. Не тільки мудрець, запитаний індійським царем, як лукавий, муж розбив приязнь між близькими людьми й викликав між ними ворожнечу, вдається у своїм оповіданні до моралізування. Роблять це також звірята. Наслідком того розмова складається з моралізуючих сентенцій, порівнянь і приповідок, а байка служить тільки їх потвердженням.

Зміст. Мудрець оповідає притчу про багатого купця, що мав багато синів. Один з них заморив бика й лишив його на сіножаті. Бик отямився й почав ричати« Його рик дійшов до вух царя-Лева, що недалеко від сіножаті жив з багатьма левами, ведмедями, вовками, лисицями і т. д. Раз лев почув страшний рев і дуже засмутився», не знаючи, що робити. Перестрашений проводив час без виходу на однім місці. Двораки-шакали: щирий Стефаніт і лукавий Іхнілат замітили смуток лева. Розмовляючи про те, вони нагадують ряд казок-байок зі звіриного світу. Притчами про мавпу, верблюда й зайця, роздумуваннями про мудрість і недотепність, порівняннями й висловами про царських слуг, вояків і писарів шакали готуються вплинути на царя, до якого вибираються. Лев признається, що він боїться бика. ' Тому Іхнілат, закінчивши свою промову притчею про лисицю і бубон, іде до бика й намовляє його представитися цареві. Цар приймає ласкаво бика. Ласки царя для бика викликають заздрість в Іхнілата, що в формі казок-байок з приводу цього обмінюється своїми думками з Стефанітом. Іхнілат постановив убити ~1Гика. Він здійснює свій намір, незважаючи на • перестороги приятеля Стефаніта. За те опиняється в тюрмі, де Стефаніт відвідує його й радить йому признатися в усьому. ‘З причини непокірності Іхнілата справа закінчується для нього смертю. В другій частині повісті цар випитує мудреця про приятелів — щирих і приятелів — ворогів, про те, як може цар зберегти свою державу і т. д. Мудрець відповідає прикладами й оповіданнями, в яких головну роль відіграють звірята, щоб .висловити якесь життєве правило. Вкінці* подається причина, чому всі ті казки-байки наведені, а саме, щоб доказати, що мудрість сильніша від фізичної сили.

„Олександрія“. Одним з перших зразків книжної повісті, що прийшли до нас, був дуже поширений роман „Олександрія“. Це не так історичне, як більше розважальне оповідання про дії Олександра Македонського, помилкова приписуване крівнякові Арістсггеля — Калістенові, що вмер швидше від Олександра. Перша форма „Олександри“ увійшла в хроніку Малали. Це був переклад первісної „Олександрії“, доповнений оповіданням про вхід Олександра до Єрусалиму, взятим з перекладеної візантійської хроніки Гамартала. Вже з доповненням цей переклад увійшов у XIII ст. в хроніку Малали. Відзначаючись усіма прикметами принадного оповідання, зближеного до героїчного епосу, великим багатством фантастичних елементів, осмислених в дусі християнської легенди, перша редакція Олександрії“ зазнала на східно-слов’янському грунті великих змін і доповнень новими розважальними й апокрифічними подробицями. Наслідком цього й стала друга редакція „Олександрії“. Вона перероблялася доти, доки в XIV—XV ст. не почала поширюватися сербська „Олександрія“. Остання відтіснила давнішу болгарську через те, що містила більше романічного елементу. Взагалі вона збільшила елемент фантастики, була пересіяна великою силою афоризмів і, що головне, надала головному героєві Олександрові християнського забарвлення.

Зміст. Голосна історична роль Олександра Македонського зробила його героєм дуже популярного роману. Його походи до Мало! Азії, Персі! й ще далі на схід давали понуку до неправдоподібних оповідань про чуда далеких земель. Його слава, хоробрість і мудрість довершили того, що не було історичгіої особи, так широко по світу голосної, котра б викликувала подібне зацікавлення. Крім того, Олександрія ще й тим відповідала смакові давнього читача, що містила велику кількість моралізуючих висловів і мудрих постанов Олександра ,в роді Соломонових судів. До такого розуміння Олександра достроєні і його походження і його діла в романі. В Олександрі! він — син єгипетського царя і ворожбита Нектанеба, що втік до Македонії від ворогів, між якими був Дарій. Олександр веде бої з різними народами, з людьми на два лікті й на два сажні, з такими, які мають шість рук і шість ніг, собачі голови й не говорять, а гавкають, з величезними жінками, вкритими щетиною. Під час походу до Індії Олександр приходить до озера, купається з вояками в його воді й від цього всі стають сильні та здорові. Олександр перемагає велике військо індійського царя Пора й убиває його самого в поєдинку. Потім іде в землю амазонок, зустрічається з нечистими народами Гога й Магога та їх навіки заганяє в північні гори. Говорячі дерева віщують йому смерть у Вавілоні. Там і вмирає він, отруєний одним з військових начальників.

„ Троянська війна". Хроніка Малали принесла також найдавніший текст іцдюї повісті, а саме про Троянську війну,


приписуваної видуманим сучасникам Троянської війни Діктісові й Даретові.

Окрему троянську історію представляє слов’янська. „Притча про королів“, подана при слов’янськім перекладі візантійської хроніки Манасії після оповідання про Троянську

війну самого Манасії.

Зміст. Тут іде оповідання про причини, що викликали Троянську війну. Жінці троянського царя Пріама — Гекубі приснилося, що її син стане причиною загибелі Трої. Тому, коли Паріс приходить на світ, його викидають. Пастухи рятують і виховують його. Він вирішує спір між трьома богинями на користь Венери, яка обіцяє йому за це Олену. Він їде до Греції і забирає .її. Це стає причиною Троянської війни, яка описана в продовженні.

„Індійське царство". В тому самому збірнику, в котрому збереглося „Слово про похід Ігоря", було також

оповідання про індійське царство. Це є знамените в середніх віках Посланіє пресвітера Івана до грецького імператора Мануїла. В XII ст. на Сході й Заході була поширена думка, що в Азії панує могутній християнський цар-пресвітер Іван, що він переміг своїх противників — магометянських царів і іде на поміч хрестоносцям. Це ім’я увійшло в писання деяких подорожніх і в народні легенди. Розчитувалися в листах, які буцімто писав він до грецького імператора, до Фрідриха Барбаросси й інших про чуда свого царства. Тому, що оповідання про індійське царство й „Олександрія“ мають своєю темою Індію, обидва оповідання почали взаємно впливати одне на одного. Оповідання про індійське царство було дуже популярне на східно-слов’янському грунті й лишило глибокі сліди в письменстві й усній словесності.

Зміст. Коли грецький імператор Мануїл вислав до пресвітера Івана посольство з дарунками та запитав його про силу й чуда його держави, пресвітер Іван сказав послові: „Скажи свому цареві Мануїлові — коли хочеш довідатися про мою силу та всі чуда мого царства, продай усе своє царство та прийди до мене сам і послужи мені, й поставлю тебе слугою у себе другим або третім... Коли захочеш описати моє царство, й ти з усіма своїми книжниками не можеш списати мого царства до виходу своєї душі, і ні твого царства не стане, й тебе з харатією, на чім моє царство списати, бо не можна тобі описйти землі мого царства та всіх чудес. Я бо є до обіду патріарх, а по обіді цар, і я є цар над трьома тисячами шістьмастами царів, і оборонець я є православної віри Христової; а мого царства йти в один бік десять місяців, а в інший бік не знаю й сам, де небо й земля зійшлися“... В його царстві живуть дивовижні народи: люди дев’ять сажнів ростом, з собачими головами, з шістьма ногами, з очима й ротом на грудях, напів-люди, напів-птахи і т. д. Такі ж прерізні дивачні звірята й птахи. У стіп гори Олімпу в Індії є джерело; коли людина нап’ється з нього води, до глйбоко! старості лишається цвітучою і т. д. Індія багата золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Такому багатству відповідають його багаті палати й обставини життя. Нема в Індії жодних гадюк, навіть мух і комарів. Усі живуть щасливо й побожно. Нема ні бідних, ні скупих. Ніхто між ними не говорить і не може говорити неправди: бо як хто скаже неправду, той зараз умирає і разом з ним його пам’ять. „Усі ми йдемо стежками правди й любимо один одного“.

Премудрий Акир. Разом з оповіданням про індійське царство було в тому самому рукописі, що й „Слово про похід Ігоря“, оповідання про Синагріпа та його дорадника Акира або „Слово про премудрого Акира“. Ця повість східного походження відбилася на легендарній біографії Езопа й увійшла в арабський збірник казок „Тисяча і одна ніч“. Що оригінал повісті був грецький, на це вказує оповідання про чудо, якого довершив Миколай Чудотворець зі згаданим царем Синагріпом. Оповідання про премудрого Акира було дуже популярне на східно-слов’янському грунті. Його списки доходять до XVIII ст. Зокрема, подобалися нашим предкам повчання Акира Анаданові, які трапляються в давніх рукописах у формі окремих статей у збірнику „Поучення з святих книг про дітей“. На східно-слов’янському грунті оповідання про премудрого Акира зблизилося до тону місцевої казки та набрало місцевих подробиць.

Зміст. У Синагріпа, що панує над землею адорською (арабською або асурською) і наливською (ніневійською), є мудрий і дуже багатий, але бездітний дорадник Акир. Він усиновляє сина своє! сестри Анадана, вчить його всяко! мудрості та представляє його цареві як свого наслідника. Одначе злобний Анадан звинувачує Акира перед царем, що Акир зрадив його й хоче позбавити його трону. Вірний- слуга встиг урятувати Акира від смерті. Тим часом єгипетський цар, який довідався про мниму смерть Акира, зажадав від Синагріпа вислати йому такого будівничого, який буз би в силі збудувати для нього палату між небом і землею та відгадати загадки. Коли цар пришле такого будівничого, фараон чотири роки платитиме йому данину, а як ні, цар має платити фараонові. З цього прикрого становища визволив Синагріпа слуга, що відкрив живого Акира. Синагріп послав його під іншим ім’ям до Єгипту, де він навчив двох орлиць підлітати вгору з кліткою, в яку всадив хлопця. Орлиці піднеслися вгору, а хлопець кричав,, що будівничі готові, хай тільки здолу доставлять їм будівельного матеріалу. Щасливо також розв’язав цареві загадки. Після того вернув додому, де Синагріп обсипав Акира почестями, а Анадана покарав смертю.

Девгеній Акрит. Третьою і останньою повістю в збірнику, що зберіг нам „Слово про похід Ігоря44, було „Діяння і життя Девгенія Акрита44. Тому, що рукопис „Слово про похід Ігоря44 пропав, це оповідання уважалося довгий час за втрачене. Одначе в 1856 р. Пишнові вдалося відкрити текст цього оповідання з XVII—XVIII ст. в одному погодінському збірнику Публічної Бібліотеки в Петербурзі.

Оповідання про Девнегія Акрита це переробка візантійської поеми X ст. про Василя Дігениса Акрита, який одержав назву Дігениса тому, що був сином араба та грекині. Акрити — це військові начальники, що охороняли візантійські кордони від арабів. На східно-слов’янському грунті це оповідання було дуже поширене. Тут воно набрало' характеру казки. Її дія відбувається за тридцять земель в тридесятім царстві. Окремі епізоди зазнали сильний змін: боротьба греків з сарацинами перемінилася в боротьбу православних з поганами. Із змістом оповідання була в тіснім зв’язку Притча про витязя і смерть.

Зміст. У грецькій землі в одної вдови царського роду було три сини і красуня донька, яку полюбив сарацинський цар Амір і викрав її з Греції під час відсутності братів. Мати доньки посилає в погоню за ним трьох своїх синів, які перемагають Аміра, але коли він згодився прийняти християнську віру, віддають сестру за нього заміж. Амір покидає царство й відїжджає до Греції. Довідавшись про це, мати посилає туди трьох сарацинів за ним, але їх спіймали й охрестили. Від Аміра родився прегарний син Акрит, названий Девгенієм (двоєродним). Його труди змальовані в повісті. Він відзначався великою відвагою в боротьбі з дикими звірами, переміг сильного царя Філіпата й ще сильнішого Стратига й оженився з його донькою.

„Варлаам і Йоасаф“. Серед найдавніше занесених на Україну повістей окреме місце займає духовний роман про Варлаама та Йоасафа. Коли в інші повісті християнський елемент вдирався частинно, роман про Варлаама та Йоасафа це мистецька переробка на християнський лад біографії сина Капілавасту — Сідарти, більше відомого під ім’ям Будди. Слов’янський переклад здійснений з грецького оригіналу. Його ось як характеризує знаменитий історик візантійської літератури Крумбахер: „Естетична вартість цієї палкої апології християнської^ життя, де з переконуючою силою малюється боротьба проти світової марності, не підлягає ніякому сумніву. Композиція знаменита; протилежності настроїв осіб і життєвих умов змальовані прегарно. Тому книга мусила викликати найглибше враження на віруючі народи Європи."

Грецький переклад зроблено з грузинської мови, а з грецького тексту — довершений латинський переклад. Як від грецької версії пішли всі дальші православні переклади, так з латинського перекладу та його скорочень пішли всі католицькі переклади. Таким чином увесь х середньовічний християнський світ читав цей роман як житіє праведного християнина. Навіть більше —* героя роману Йоасафа включили католики при кінці XVI ст. в число святих, православні зробили це ще давніше.

За авторство й час постання роману були довгі спори, досі не завершені. Довго уважали автором роману Івана Дамаски-на. Тепер відмовилися од цієї думки. В усіх давніх рукописах Варлаама та Йоасафа є однозгідна вістка, що цей роман приніс з Індії до Єрусалиму монах монастиря св. Сави. Найдавніші східно-слов’янські списки похсщять з XIV—XV ст.

На безпосередню батьківщину нашого тексту вказує та обставина, що принагідні притчі роману стрічаються в рукописах і окремо з заміткою „з болгарських книг". У Кутеїні 1637 р. вийшов цей роман друком в перекладі на тодішню спільну українцям і білорусам книжну мову під назвою „Гісторія албо правдивоє виписане святого Йоанна Дамаскийа о житії святих преподобних отец Варлаама і Осафа і о наверненю індіян44. Перекладаючи твори Івана Дамаскина, московський вигнанець князь Курбський переложив також наново приписуваного Дамаскинові Варлаама та Йоасафа на церковно-слов’янську мову з невеличкою домішкою прикмет живої мови свого місця побуту на Волині. Правдоподібно переклад Курбського допоміг при виданні 1637 р. Мабуть, на підставі тексту „Золотої Легенди“ чернігівський митрополит Лазар Баранович дав віршовану переробку Вариіаама та Йоасафа в книжці „ТумоХу в^іусії“. Скорочена легенда увійшла в „Четьї-Минеї“ Дмитра Туп-таленка. Своєю широкою популярністю в середніх віках завдячував цей роман чудовим притчам, наприклад, притчі про однорога, між іншим так гарно перевіршованої Іваном Франком, що зайнявся і науковим дослідженням цього роману.

Зміст Індійський цар Авєнір переслідує християнство, проповідуване апостолом Фомою. В ту. пору у нього, досі бездітного, народжується син неописано? краси — Йойсаф. Звіздарі пророкують йому славу й багатство, але наймудріший з них додає, що його царство буде не на цім світі й що царевич стане правдоподібно визнавцем переслідувано! релігії. Щоб це пророкуванню не могло сповнитися, зажурений батько велить збудувати для йоасафа величну палату, забороняє допускати до неї когось чужого й оточує його молодими, гарними людьми. Вони не сміють оповідати Йоасафові про хвороби, смерть, нужду й терпіння. Та царевич приходить вкінці до зрозуміння того, що він живе в тюрмі, й скаржиться батькові, що більше не може стерпіти такого життя. Цар дозволяє йому виходити з палати, але велить, щоб на дорозі усували все, що тільки могло б засмутити його. Одначе царевичеві вдається стрінути двох людей, прокаженого та сліпого, потім підтоптаного віком старушка. Йоасаф бачигь, що на землі є терпіння і смерть. Він починає задумуватися над марністю життя і шукає, хто міг би просвітити його. На божий наказ пустинник Варлаам іде до Індії, щоб розігнати сумніви Йоасафа. Приходить яко продавець дорогого каміння. Його камінь мас силу просвітляти сліпих світлом правди, глухим вертати слух, німим давати мудрість, хворим здоров’я. Але бачити цей камінь може тільки той, хто чистий тілом і серцем. Царевич бажає бачити камінь, але Варлаам заяшіяє, що спочатку випробує його розум. Рядом притч почасти з Євангелія, почасти з східних оповідань Варлаам роз’яснює йому поступово християнську науку, а в кінці хрестить його. Сам віддаляється, лишивши Йоасафові на його прохання свою грубу одіж. Авєнір довідується про хрещення сина й посилає погоню за Варлаамом, щоб тортурами приневолити його зректися християнства перед Йоасафом і цим захитати його віру в правдивість християнської науки. Одначе погоня не догнала Варлаама. Тому цар закликає визнавця своєї віри Нахора, обличчям подібного до Варлаама. Нахор має удати, з себе Варлаама, увійти в спір з поганськими жерцями "й дати себе перемогти. Одначе в часі розмов з царевичем Нахор сам приймає християнство та втікає в пустиню. Вкінці цар закликає чарівника, за порадою якого Авєнір оточує Йоасафа красунями, думаючи, що Йоасаф спокуситься і відступить від християнства. Йоасаф постом і молитвою обороняє себе від спокуси й лишається непохитним, а сам чарівник навертається на християнство. Тоді за намовою вельмож Авєнір відділяє Йоасафові половину свого царства в тій думці, що державні клопоти відвернуть його від нової віри. Але Йоасаф, ставши царем, починає будувати церкви та проповідувати християнство. Його проповідь має величезний успіх, народ масово приймає нову віру й край, де він панує, стає зразком християнсько! держави. Тепер кається Авєнір і сам навертається до християнста. Його хрещення відбувається з великою урочистістю. Після того Авєнір передає усю державу Йоасафові й незабаром умирає. По його смерті Йоасаф править ще кілька літ своїм народом, потім призначає царем одного з вельмож і постановляє відійти в пустиню. Зажурений народ йде за ним. Йоасаф вертає, але другий раз потаємне відходить в пустиню в тій волосяниці, котру Варлаам колись залишив йому. Серед усяких невигод і придуманих чортом спокус він два роки тиняється в пустині, шукаючі свого учителя. Вкінці інший пустинник вказує йому шлях до Варлаама. Царевич живе в пустині ще тридцять п’ять літ і ховає свого учителя. Надходить година його смерті. Його ховає той пустинник, котрий вказав йому шлях до Варлаама. В сні один страшний муж «елить йому йти в індійське царство й повідомити про смерть царевича. Приходить цар з натовпом народу, знаходить тіла царевича й Варлаама нетлінними та пахучими й переносить їх до столиці.