1. Початки оригінального письменства

Ступінь збереженості літературних пам'яток.  До наших часів не дійшли пам'ятки нашого письменства з X ст. Тільки з XI ст. — близько 30 рукописів із ХІІ - близько 65 рукописів. Без сумніву — це тільки дрібна частина, те, що врятувалося на східно-слов’янському грунті з татарського погрому й пізнішого лихоліття української землі. Твори оригінальної давньої української літератури збереглися звичайно щойно в пізніших копіях.

Переписчики звичайно дописували нові твори в рукописах, де містилися вже інші твори, перед тим переписані. До свого збірника вибирав переписчик звичайно з кількох рукописів те, що його цікавило або найбільше відповідало його цілі. Рукопис,, що поставав через такий вибір, був оригіналом для інших копістів. До того ні переписчики, ні автори не вважали за відповідне назвати себе по імені. А коли який автор і зважився відкрити своє ім’я читачам, заслоняв його скромно всякими описовими висловами. Наслідком того вислідження автора, щоб дане писання поставити на твердий грунт під історично-літературним оглядом, вимагає тяжкої праці від дослідників і навіть не все можливе.

Письменство як засіб боротьби з поганством. З трьох освічених, або бодай грамотних шарів: княжої дружини, духовенства й купецтва — останнє приносило на Україну чужі впливи й теми, південно-слов’янські та грецькі рукописи, а творення власної літератури припало двом іншим шарам. Писання, що вийшли з-під пера духовенства, відбивали в собі його інтереси, завдання й ідеали. Вони одержували форму непереривного повчання.

Треба було насамперед висловити своє ставлення до давньої поганської релігії. Але хоч остання не була зорганізована, отже, й не могла виступити до систематичної боротьби з християнством, все ж духовенству нелегко було 'замінити давній світогляд новим, насадити нові християнські здсади й погляди на прерізні справи. Легка бо це була річ понищити ідолів, але тяжко було ви-корінити віру не в ідола, а в усю силу давніх релігійних вірувань. Отже, місіонери нової віри пояснювали простим людям, що їх давні боги злі, зрадливі, що вони є нащадками злого духа, що в поганство заманюють чорти. А далі проповідники християнства представляли поганство як боготворення сил природи. Вони голосили, що Бог сотворив усі сили природи, всі створіння на службу людині. Тому, що всі створіння підчиняються волі Творця, людина має думати про Творця й догоджувати йому, щоб їй на добро послужили всі сили природи. Ця теорія ось як висловлена в Слові святих отців про пости:

Як не боятися свого Господа й не дрижати перед його словами та не творити його волі. Та ж він сотворив небо і землю, і море, і все, що є в них, і взявши землі, сотворив нас, себто тіло, не тільки ,тіло, й душу вдихнув і живих нас сотворив. І сотворив усе, що бачимо, також сотворив анголів і архангелів, херувимів і серафимів і господські престоли, сонце й місяць, зорі, озера й ріки, джерела, всі гори й горбки, вітри та сніги, дощі, худобу та звірята, й пташки, й гадини, й усяке земне дерево-. І то все Бога боїться і дрожить перед ним і не ламає його приказу, але все те в своїм ладі стоїть, служачи людській істоті, не ламаючи її приказу: земля дає свої плоди для забезпечення людини, збіжжя і траву, дерева, квіти, плоди всякого земного овочу, нам на потребу й на поживу худобі, і звірятам, і пташкам, і гадинам, і всякій живій істоті на землі. А світила, що освічують землю, виповнюють божі прикази: сонце освічуючи та гріючи все від землі, сходячи й заходячи та служачи людям., все виповняє божі прикази й не переступає його заповідей; також місяць і зорі, сторожачи всю ніч, сходячи й заходячи та даючи світло людям, показують шлях усім тим, котрі подорожують по морі, по ріках, .по озерах... Також і море творить, і озера, і ріки, джерела, що служать людям: на кораблях вітри на божий приказ несуть людей з міста до міста, відбуваючи дороіу через море, несучи їх в байдаках, в човнах влітку, а взимі на возах; напоює нас водами, кормить всякими рибами, омиває нас; так служать нам, боячися свого Творця; також і огонь творить, слухаючи Господа, служачи людям; гріючи і варючи, печучи, пражачи, сушачи, все творить нам на потребу. Як Господь не велить робити чого, то все стоїть в своїм ладі, не сміючи нічого створити. Коли чому Господь повелить що створита, то створить, одначе на божий приказ і по його думці, а собі не сміє нічого створити ні земля, ні море, ні. озера, ні ріки, ні джерела, ні криниці, ні гори, ні пропасти, ні огонь, ні звіря, ні гадини, ні риби, ні морози, ні сніги, ні вітри, ні жадне створіння.

Скоморохи. Повчання, звернені проти поганства, містять досить довгий список заборонених ігор і забав, згрупованих коло скоморохів, акторів і акробатів, які бавили давніх українців концертами й театральними виставами. Це були вільні мандрівні артисти, що ходили по бенкетах і праз-никах. Скоморохи виконували своє ремесло більшими або меншими групами; всі члени групи, бодай більшість їх,

уміли грати на різних інструментах, деякі з них мали гарні голоси, всі або бодай більша частина були акторами та вміли грати різні театральні штучки, в більшості були майстерними танцюристами й акробатами. Крім того, водили з собою різних звірят, в першій мірі ведмедів, мавп й кіз.

Скоморохи не відзначалися скромністю. Поганська сво-бідність звичаїв з повним цинізмом лишилася в них і по прийнятті християнства. Та хоч духовенство називало всяку світську розмову, всякий інтерес до світської літератури й поезії „шляхами, що ведуть на погибель“, викорінити скоморохів, представників народної поезії, не удалося так швидко. Довгі віки цілими полками ходили вони по Україні та були носителями народної поезії і не рідко заразом її творцями.

Перша організована боротьба з поганством. Проповіді проти поганства й різних народних забобонів це найживіша частина великої маси повчань, переважно наслідувань візантійських проповідей. Ідучи за візантійськими зразками, давні українські проповідники не вносили живих елементів у свої повчання. Тільки талановитіші автори, менше залежні від своїх візантійських зразків, важилцся зачіпати живу дійсність. Тим і цінні ці писання звичайно невідомих авторів, хоч і вони губляться в загальній масі безбарвної проповіді.

Гостра боротьба з давнім поганством мала зорганізовані форми в середині XI ст. в часі від 1037 р., коли митрополія перенеслася з Переяслава до Києва й освятилася тут церква св. Софії, до смерті Ярослава Мудрого в 1054 р. По його смерті літературне життя зосереджувалося в Печерськім монастирі, давніше при церкві св. Софії. Для повчання священиків, що сходилися до церкви св. Софії, постали окремі проповіді на зразок Слова одного христолюбця і ревнителя по правій вірі. З діячів, що особливо відзначилися тоді в згаданій зорганізованій боротьбі з поганством, знаємо: преподобного Никона, редактора Найдавнішого Літопису, продовженого до 1073 р., Яна Вишатича, з уст якого літописець не одно записав, та Гліба Святославича. На той час припадає літературна діяльність митрополита Іларіона.