3. Ігумен Печерського монастиря Теодосій
Біографічні дані Візантійська риторика була на Україні безумовно штучною рослиною й мало відповідала вимогам і умовам українського життя. Невисокому освітньому рівневі давньої України відповідали більше проповідники в роді Теодосія Печерського. Вістки про цього знаменитого ігумена Печерського монастиря маємо з двох джерел: 1) з його Житія, написаного літописцем Нестором, яке дійшло до нас у списку XII ст. і 2) з Початкового Літопису. Родився правдоподібно між 1035 і 1038 рр. у Василеві, сьогоднішнім Василькові на Київщині. Дитинні й молоді літа провів у Курську на Чернігівщині, де його батько був великокняжим урядником (тіуном), відзначаючись з дитинства великими здібностями, швидко навчився грамоти під проводом „одного з учителів“ у Курську. На тринадцятому році життя помер його батько. Вчитавшися з дитинства в житія християнських подвижників, і сам приготовлявся до такої ролі. По кількох пробах утекти з дому вкінці йому вдалося дістатися до Києва слідом за одною купецькою валкою. Тоді було йому 18-20 літ. Прийнятий Антонієм до Печерського монастиря, він зробив тут швидко чернечу кар’єру й близько 1062 р. був уже єромонахом. Коли ж Ізяслав узяв Варлаама з Печерського монастиря на ігумена монастиря св. Димитрія, став Теодосій ігуменом Печерського монастиря.
Український, аскетизм. Ідеали аскетизму прийшли на Україну з Візантії разом з візантійською проповіддю. Одначе у Візантії змагання втікати в цустиню було наслідком того, що чисті серцем люди не могли винести зіпсуття звичаїв візантійського громадянства. Давній українець наслідував героїв візантійських житій, тонкого розуміння життя і душі людини в нього не було, тому й не було в українських монастирях того аскетизму, котрий бачимо тоді в афонському єгипетському чи якомусь іншому подібному монастирі.
Змагання Теодосія ішли в тому напрямку, щоб у Печерському монастирі завести той аскетизм, про котрий він начитався у візантійськім письменстві. Тому одержавши управу монастиря в свої руки, він завів строге чернече життя, великі пости й молитви з сльозами. Число братії зросло до ста. Йому вдалося знайти студійський устав в одного грецького монаха, що приїхав з Греції з митро-политом Юрієм, і на його підставі він установив, „як співати монастирські співи і як тримати 'поклін і шанувати читання та стояння в церкві й увесь церковний порядок і як сідати за столом і що в який день їсти“. Теодосій бажав здійснити також головне домагання сту-дійського уставу: усунути приватну власність і завести маєткову спільність для усієї братії. Всяку приватну власність, яку знаходив, кидав у вогонь. Незважаючи на всі зусилля, Теодосій з бідою вдержував братію на підготовчій формі аскетизму, до чого сам давав найкращий приклад у фізичній праці: рубанні й ношенні дров, ношенні води і т.д. Трудніший для братії був подвиг відмовляти собі в їжі та сні, тому для більшості братії сам Теодосій був приневолений завести замість нічного відпочинку денний. Але й цього не видержували монахи та нерідко втікали з монастиря.
Теодосій і Святослав. Коли Святослав прогнав старшого брата Ізяслава з Києва, Теодосій „почав пёреконувати його, що він поступив недобре й не по закону зайняв трон, прогнавши батька собі та старшого брата“. То писав посланія і посилав до нього, то перед вельможами картав його за безправне прогнання брата; Потім написав йому „дуже великий лист“, де так відзивався до нього: „голос крові твого брата кличе на тебе до Бога, як кров Авеля на Каїна“, приводячи на зразок і багатьох інших гонителів, убійників і братоненависників. Так указавши Святославу „все, що відносилося до нього, в притчах, Теодосій відослав це в посланії“. Жадне з цих посланій Теодосія до Святослава не збереглося до наших часів. Розгніваний Святослав покарав його засланням.
Налякана братія просила Теодосія змінити своє ставлення до Святослава, що він і зробив. По цій моральній поразці Теодосій отримав від Святослава землю під камінну монастирську церкву. Навіть бував у гостях у Святослава, котрий здержував у себе забаву, скільки разів
Теодосій наближався до його палаш. З свого боку Святослав ходив часто до монастиря і слухав радо його повчання, наскільки вони не зачіпали життєвих для нього питань. В 1074 р. Теодосій помер і строгість студійського уставу в Печерському монастирі відразу ослабла.
Теодосіїві повчання. З числа збережених повчань, приписуваних Теодосієві, однозгідно признають його авторство семи великопостних повчань: 1) у вівторок третього тижня великого посту, 2) в середу того ж тижня, 3) тоді ж на часах про терпіння і любов, 4) в четвер того ж тижня про терпіння, любов і піст, 5) тоді на часах про терпіння і милостиню, 6) в п’ятницю .того ж тижня про терпіння і покору й 7) тоді ж на часах про ходження до церкви. Як оповідає житіє Теодосія, написане Нестором, .Теодосій то сам виголошував свої повчання, то поручав їх читати Великому Никонові або Стефанові-доместикові, бо Теодосій в часі посту звичайно віддалявся від братії в печери до п’ятниці вербного тижня. Далі, без сумніву, належить Теодосієві не позбавлене, символізму Повчання келарові — при поставленні «його на службу в Печерському монастирі.
У своїх повчаннях. Теодосій заохочував братію з самопосвятою і діяльно любити Бога, терпеливо й відважно виповняти монаші подвиги, зненавидіти світ і все, що до нього належить, і т. д. Далі Теадосій.повчав про ходження до церкви і як там .треба поводитися, наприкінці дорікав монахам за недостачу покори, за лінивство і т.д. Повчання Теодосія відзначаються елементарною простотою, гарячим почуванням і задушевним тоном. Про себе говорить з покорою, 'а до слухачів ніжно й ласкаво. З огляду на те, що Теодосій, без сумніву, наслідував Теодора Студита в житті й письменській діяльності, можна припускати, що повчань Теодосія було далеко більше, бо в заповіті Теодора Студита є поручения виголошувати повчання не менше ніж три рази на тиждень.
Хоч під історично-літературним оглядом повчання Теодосія не представляють нічого замітного, все ж вони важні з огляду на історичне значення їх автора.