Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

Проложне житіє. Зовсім свобідно користувався символами сучасник Клима — Кирило Турівський, що по-мистець-ки опанував методи візантійської богословської думки. Про життя Кирила Турівського зберегло деякі вістки тільки коротке оповідання Пролога під 28 квітня. Наводимо його як з уваги на життєпис Кирила, так і щоб дати зразок проложного житія:

Блаженний Кирило родився і виховався в місті Турові. Хоч був сином багатих батьків, не любив багатства й марно! слави цього світу» але всім серцем віддався науці божественних книг і придбав велике знання з Св. Письма. По якімсь часі вступив до монастиря, став монахом, тут більше від усіх своїх братів служив Богу, мучачи своє тіло постом і неспанням. Він зробив себе мешканням св. Духа й багатьом приносив користь, бо постійно поучав монахів бути покірними й послушними ігуменові, почитати його яко Бога, в усім слухати його. Бо чернець, котрий не має послуху для ігумена, згідно з приреченням, не може спастися. Потім.він увійшов у стовп, замкнувся в нім і тут жив час в пості й молитвах, віддаючися особливим трудам; багато божих писань виложив він і-славним зробився * усій тій землі. На прохання князя і мешканців тою міста він був піднесений на єпископський престол і посвячений київським митрополитом на єпископа міста Турова, що лежить близько Києва. І добре трудився для божо! церкви; і збив Св. Письмом єресь Теодорця, якого так називали йому в докір, і прокляв його. Андрієві Боголюбському написав багато посланій; написав проповіді на підставі євангельських і пророцьких оповідань, які приложив до господських свят, і інші корисні для душі проповіді, молитви й похвали багатьом святим. (В іншім списку стоїть, що він. „зложив великий канон до Господа про покуту по главах азбуки"). Написавши всі ті дуже численні твори, він передав їх церкві, де вони й до' сьогодні зберігаються віруючими українськими людьми, просвічаючи їх і заохочуючи. Далі йде похвала Кирилові, що називається тут: нашим учителем, другим Золотоустом і т.д.

Фактичні дани 3 фактичних даних усього два-три історичні факти подає проложне житіє Кирила Турівського. Коли їх доповнити тими вістками, котрі можемо зачерпнути з писань Кирила, можна ось що сказати про його життя. Родився близько 1130—1134 рр. в Турові, Мозирського' повіту, одному з осередків культурного життя на Україні в XII ст. внаслідок зв’язків з Києвом і близькості Володимира на Волині. Буй .сином багатих батьків. А що в Турові жила грецька царівна, яка вийшла заміж за українського князя, правдоподібно з своїм двором, Кирилові легко було познайомитися не тільки з перекладним візантійсько-болгарським' письменством, але й може вивчитися грецької мови. Вже в молодості вступив до монастиря, правдоподібно Бориса та Гліба в Турові, де не задовольнився практикованими на Україні формами аскетизму, але спробував стовшпщтва, себто заперся в камінній вежі й там віддася постові й. молитві. Освіта й аскетизм звернули на нього увагу мешканців Турова й на їх бажання виорано його турівським єпископом в часі між 1157 і 1169 рр. В пролоіЖнім житії Кирила згадується епізод з Теодорцем, віднесений літописцем до 1169— 1172 рр. Коли він помер, не знаємо, тільки під 1182 р. літопис 'називає турівським єпискодом якогось Лаврентія.

Писання. Кирило Турівський написав правдоподібно ,проповіді на всі господські свята, але з них дійшли до нас чртири повчання: на провідну неділю, на неділю мироносиць, розслабленого та на неділю про сліпого, # чотири повчання на подвижні .свята: на- квітну неділю, Великдень, Вознесіння’ і на неділю св. отців. З чернечих повчань дійшло до нас три: Оповідання про чин чорноризців з старого завіту й нового та два повчання ігуменові Василеві, києвопечерському архімандритові з 1182 р. Далі дійшли ще Кирилові молитви на кожен день тижня і молебний канон.

Крім того, ще багато інших проповідей і молитов приписуються Кирилові; невідомо тільки, котрому вони належать, бо годі було багато авторів з ім’ям Кирило: греків, південних* слов’ян, українців і інших східних слов’ян. З інших писань, приписуваних Кирилові , Турівському, треба згадати „Притчу про людську душу та про тіло й про зламання божих заповідей, і про воскресіння людських тіл, і про будучий суд і муку“.

У ній розповідається про одного чоловіка з доброго роду, що посадив виноград і бажаючи, щоб його не обікрали, сторожами взяв сліпця і кульгавого, бо один бачив, але не міг ходити, а другий ходив, але не міг бачити. Та вони обидва злучили разом свої спроможності ходити й бачити так, що кульгавий сів на . сліпця, і задумали його обікрасти. За те власник винограду кинув їх до тюрми. В цій притчі чоловік доброго роду означає Бога Отця, сліпець і кульгавий душу й тіло людини, обкрадення виноградника — гріховний упадок чоловіка і т.д. *

Проповідь на провідну неділю. Щоб дати зразок проповідування Кирила, наведу уривок з його проповіді на провідну неділю:

Сьогодні сонце пишається, підіймається на високості й радісно огріває землю; встало бо нам з могили праведне сонце Христос і спасає всіх віруючих йому. Сьогодні місяць, зійшовши з вищого ступеня, віддає честь більшому світилу: вже старий закон з суботами та пророками, як свідчить Св. Письмо, скінчився і віддає честь Христовому Законові з неділею. Сьогодні гріховна зима скінчилася через каяття і лід невіри розтаявся через пізнання Бога: зима бо погансько? служби кумирам скінчилася апостольською наукою і Христовою вірою і лід темної невіри розтаявся через показання Христових ребер. Сьогодні весна пишається і оживляє земну істоту; бурхливі вітри тихим подувом помножують плоди й земля живить насіння та родить зелену траву. Весною бо є гарна Христова віра, що хрещенням відроджує людську істоту; а бурхливі вітри це помисли гріхів, що через каяття перетворилися на чесноту й помножують корисні для душі плоди; а земля нашої істоти, прийнявши, немов насіння, боже слово й перейнята все його страхом, родить дух спасіння. Сьогодні молоді ягнята й бички швидко біжать дорогою, скачуть і, вернувши скоро до матерів, тішаться, та й пастухи славлять Христа веселою грою на сопілці. Під ягнятами розумію лагідних з поганців людей, а під бичками слуг бовванів з невірних земель; вони наслідком учоловічення Христа й апостольської науки та чудес, скоро прийнявши закон і вернувшися до св. церкви, ссуть молоко, науку, та й учителі Христового стада за всіх моляться і славлять Христа Бога, що зібрав усіх вовків і ягнят в одно стадо.. Сьогодні дерева випускають парості та процвітають пахучі квіти, і вже сади видають солодкі пахощі й робітники працюють з надією та призивають плододавця Христа. Перше, бо ми були немов дубровними деревами, котрі не мають плоду, а сьогодні віра засадилася на нашій невірі та вже, держачися Йосійового коріння, випускаємо чесноти немов квіти й дожидаємо райського відродження о Христі, та й святителі, що трудяться коло церкви, вижидають нагороди від Христа. Сьогодні орачі слова, які приводять словесних бичків до духовного ярма, погружають хрестне рало в мисленнях борознах, виорюють борозну каяття і всипають духовне зерно, тішаться надіями на будуче добро. Сьогодні старе закінчилося і настало вже нове задля воскресіння. Сьогодні апостольські ріки наводнюються і поганські риби видають плід, а рибалки, збагнувши глибину божого учоловічення, добувають повну церковну сітку вловів; ріками бо, як каже пророк, розсядеться земля, прозрять і розболіються безбожні люди. Сьогодні трудящі бджоли монашого чину показують свою мудрість і задивляють всіх; вони бо проживляються в пустинях власним кормом, задивляють янголів і людей, а бджола злітає на квіти та творить кришки меду, щоб дати людям солодощі й церкві те, що потрібне. Сьогодні всяка співуча пташка церковних хорів звиває гніздечко й тішиться; бо й пташка, як сказав пророк, знайшла собі зніздо, твої престоли, й кожна, співаючи свою пісню, хвалить Бога незмовкаючими голосами.

Джерела писань. Найпоетичніша з частин року весна все була невичерпним джерелом порівнянь, описів і символічних малюнків. Загальним відродженням природи на весні нераз користувалася християнська релігія для проповіді духовного відродження людини. Символічний малюнок відродження навесні природи, яка оживає під променями весняного сонця, як душа людини відроджується під впливом євангельської науки, знаходимо в одного з найкращих представників візантійської літератури — Григорія Богослова, що в проповіді на провідну неділю між іншим сказав:

Сьогодні небо прозоре; сьогодні сонце вище й ясніше; сьогодні коло місяця ясніше та збір звізд чистіший. Сьогодні примиряються хвилі з берегами, хмари з сонцем, вітри з повітрям, земля з рослинами і т.д. Вже хлібороб устромляє в землю плуг, підносячи очі вгору, й закликає на поміч роздавця плодів; уже веде він під ярмо орного вола, нарізує пишну борозну й тішиться надіями. Вже пастухи овець і волів настроюють сопілки, вигравають пастушу пісню та стрічають весну під деревами й на верхах...

Одначе Кирило Турівський уміло користувався своїм джерелом: він опускав такі риси оригіналу, які не відповідали турівській чи київській природі, він не згадав ні про корабель, ні про дельфіна й таке інше, що приходило у візантійськім джерелі.

В Івана Золотоустого Кирило Турівський перейняв користування євангельським оповіданням, ліричні місця при зображенні дійових осіб і перші фрази проповідей афористичного характеру. Зрештою проповіді Кирила Ту-рівського більше подібні до проповідей наслідувачів Івана Золотоустого, ніж його самого. Велика подібність є між писаннями Кирила та царгородського архієпископа Прокла (наприклад, в проповіді на квітну неділю), кіпрського єпископа Епіфанія (в проповіді на неділю мироносиць), Кирила й Евлогія Олександрійських (в проповідях на Великдень і неділю мироносиць). Ця подібність помітна в манері протиставити собі минулі й сучасні події.

Є у Кирила Турівського запозичення також з письменства питань і відповідей, з повісті про Варлаама та Йоасафа й з церковних співів. До користування чужими писаннями признається зрештою сам наш автор, коли в Оповіданні про чин чорноризців говорить про себе, що він поучає не від себе, а з книг, що він тільки „збирач колосків". І дійсно, своєї думки про те, яка має бути чернеча служба, зачерпнув він з писань Савви Ісаії, Нила Синайського, Івана ЛіСтвичника, Максима Ісповідника, Теодора Студита та ін. Таким чином, бачимо у Кирила Турівського велике начитання в Святому Письмі та його викладах, в проповідничій і риторичній візантійській літературі, яка любувалася в притчах і символах, а зокрема велике начитання в аскетичній літературі.

Характер проповідей. Від джерел писань Кирила Турівського залежний і характер його проповідей. Його проповідь звичайно викладає й пояснює події свята; виклад супроводжує вилив почувань, викликаних подробицями події. Він не вдовольняється переповідженням євангельського тексту, а драматизує його, прикрашує паралелізмом і антитезою, уосібленням уявних понять, барвистими порівняннями, символами, поетичними картинами, й пересипає його притчами, приповідками та загадками. Щодо того проповіді Кирила Турівського це блискучі писання у візантійському дусі зо шкодою для без сумнівного й дуже великого його ораторського таланту.

У Кирила Турівського є багато теплих, дійсно поетичних місць. В проповіді на неділю мироносиць Кирило Турівський приводить популярний в релігійній поезії на Сході й Заході плач Богородиці та виливає в нім поезію чисто людних почувань. Йосип з Ариматеї приходить до хреста Спасителя і застає під ним Богородицю з євангелістом Іваном. Він стоїть здалека та слухає її болючий плач:

„Плач БогородиціСтворіння боліють разом зо мною, сину, бачачи твою незаслужену смерть. Горе мені, моя дитино, світло й творче створінь. Що оплачу сьогодні, поличник або удар по щоці й биття по плечах, кайдани й оплювання святого твого обличчя, що ти прийняв від беззаконників за довершені їм добрі діла? Горе мені, невинно висміяній, він на хресті закуштував смерті. Як вінчали тебе терном, і напували жовчю з оцтом, і ще пробивали списом твої пречисті ребра. Злякалося небо й земля дрижить, не зносячи жидівської зухвалості: сонце потемніло й каміння розпалося, засвідчуючи жидівську закаменілість. Бачу тебе, мила дитино, як висиш на хресті, неживий, невидющий, без зору, без доброти, й гірко раню свою душу: я хотіла би з тобою умерти. Не хочу бо бачити тебе неживого; відтепер ніяк не торкнеться мене радість, бо моє світло й надія і життя, Син і Бог, погас на дереві. Де ж є, дитино, добра вістка, яку давно сказав мені Гаврило: „Радуйся, улюблена, Господь з тобою“, називаючи тебе царем і сином Вишнього, Спасителем світу й животворцем усього, тим, котрий стер гріхи. А сьогодні бачу тебе як злодія, між двома розбійниками, й мерця, пробитого списом в ребра, й задля цього гірко знемагаю, не хочу бо жити, але випередити тебе на тім світі. Сьогодні живу дожиданням, а радості й веселості, Сина й Бога, позбавили мене. Горе мені, я не боліла так з приводу твого дивного народження, як я сьогодні тремчу цілою істотою, бачачи твоє тіло, пригвожджене до дерева. Твоє було преславне народження, Ісусе,й сьогодні страшна смерть: один вийшов з незаплідненої утроби, зберіг цілі печаті мого дівоцтва, й показав мене матір’ю свого втілення, і знову зберіг дівою. Знаю, що ти потерпів за Адама, але ридаю, перейнята душевним болем, дивуючися глибині твого таїнства. Слухайте, небеса й море з землею, учуйте ридання моїх сліз: це* бо ваш творець прийняв смерть від священиків, убили єдиного праведника за грішників і беззаконників. Сьогодні, Симеоне, сповнилося надо мною пророцтво: спис пройшов мою душу сьогодні, бачачи насміхання з тебе з боку вояків. Горе мені, кого прикличу до плачу, або з ким виллю сльози моїх сліз? Усі бо покинули тебе, свояки та приятелі, твоїми, Христе, налюбувавшися чудесами. Де є сьогодні збір сімдесяти учеників, де є верховні апостоли? Один бо підступом продав тебе фарисеям, а другий зо страху перед архіреями відрікся тебе як незнайомої собі людини. Я одна, Боже мій, твоя рабиня з плачем стою перед тобою з хоронителем твоїх слів і з твоїм улюбленцем. Горе мені, Ісусе, дороге ім’я! Як стоїть земля, що ти на ній висиш на хресті, ти, що оснував її на водах на початку; ти, що просвітив багатьох сліпців і словом воскресив мерців, волею твоїх) божества. Прийдіть, побачте таїнство божої розсудливості, як того, що оживляє, все, проклята смерть усмертила.

Часто пориває Кирила Турівського захоплення предметом, яке доводить до справжньої поезії, але рівночасно промовець, пірваний красою форми, відсуває на другий план властиву ціль свого повчання, словом — Кирило Турівський стає швидше промовцем, ніж проповідником. Найзамітніша недостача його проповідей це неуміння знайти природний перехід від одної думки до другої. Менше ораторства та штучності виказують його три поучення ченцям, спокійніші тоном; тому й їх вартість більша.

Щодо сили та прикмет літературного таланту — ставлять його на рівні з митрополитом Іларіоном, в порівнянні з котрим відзначається живішою та плодовитішою уявою але уступає йому щодо природності оживлення викладу.

Молитви. Та найвище з писань Кирила Турівського ціняться молитви. Вони, зовсім противно, як інші його писання, відзначаються простотою і безпосередністю у вислові думок і почувань. Відповідаючи істоті й характерові церковної молитви, вони в своїм викладі й вислові творять зразки живої, сердешної, глибоко відчутої розмови. В молитвах виявив Кирило поетичний талант, здатний передавати сильне та глибоке почування в живих і пластичних висловах, став поетом-гімнологом.

Пізніша доля проповідей. В XIII ст. проповіді Кирила Турівського стали відомі в південній Слов’янщині (Сербії). На Україні й серед інших східних слов’ян прочитувалися за богослужінням народові поруч з святоо-тецькими установленими читаннями у відповідні дні. Найдавніший рукопис з проповідями Кирила Турівського це Кормча Книга з 1282 р. Його проповіді вносилися в такі збірники, як „Златоуст“, „Ізмарагд“, й були, джерелом нових творів. Переробки відомі з рукописів XVI ст. В XVII ст. користувався ними Кирило Транк-віліон Ставровецький. Петро Могила скаржився* в “Лі-тосі" (1644), що до того, часу не було друкованих проповідей Кипріяна, Григорія Цамблака й Кирила Турівського. З зазначенням авторства монаха Кирила увійшло кілька його повчань в московський „Соборникь“ з 1647 р. і в супрасльський „Златоуст“ з 1797 р. Молитви Турівського були друковані вже в XVI ст.: у Ві-

ленському молитовнику 1596 р. й Острозькій Псалтирі 1598 р.