8. Проповіді невідомих авторів
Писання вищої школи. Справжнього красномовця в роді Кирила Турівського мало за автора „Похвальне слово с в. Климентов і“, виголошене з приводу відновлення невідомим князем і в невідомім році київської Десятинної церкви, в якій знаходилися мощі св. Климента Римського, привезені Володимиром Великим з Корсуня. Проповідь дуже гарна й дуже красномовна, з штучною будовою, пишними порівняннями, паралелізмом і діалогами. Слово натякає досить виразно на часи занепаду Києва, коли він жив дуже тривожним життям. Правдоподібно виславлений в цій проповіді Рюрик Ростиславич, що прийшов до Києва 1194 р. Про нього каже літописець, що відзначався він ненаситним замилуванням до будування. В такім разі приблизної дати цієї проповіді треба б глядіти на склоні XII ст. Автором був українець, бо називає Київ славнішим містом від інших.
Менше-більше з того часу, з 1199 р., походить "Похвала князеві Рюрикові" з нагоди вибудування ним стіни у Видубицькому монастирі. Цією похвалою закінчується Київський літопис. Від попереднього писання відрізняється „Похвала“ напушистим тоном.
Невідомому Кирилові приписується „Слово в першу неділю посту“. Ця дуже гарна проповідь складається з двох частин: у першій говориться про піст, а другу частину виповняє історія свята православія, що припадає на ту неділю. Інша проповідь „Слово на сиропустину суботу“, приписуване деким без доказів Кирилові Смолятичеві, по грецьких святих виславляє батька чернечого життя на Україні Антонія і засновник ка Києво-Печерської Лаври Теодосія та невинно вбитого киянами в- 1147 р. князя-ченця Ігоря Ольговича. Українські святі мученики Борис і Гліб і печерський ігумен Теодосій прославлені в „Слові на неділю всіх святих“, також без доказу приписуванім Климові Смолятичеві. Тут належить і згадуване вже „Повчання в день па м’ яті мучеників Бориса та Гліб а“, виголошене в Чернігові або в однім з міст Чернігівщини. Воно походить з другої половини XII ст. й гостро виступає проти княжих міжусобиць.
Писання нижчої школи. Своєю простотою останнє „Слово“ творить перехід до повчань на зразок Теодосієвих. Одну цілість творить 12 дуже коротких і простих проповідей на господські свята Вони належать правдоподібно всі одному авторові. Такими самими прикметами відзначаються 8проповідей на неділі П і с т н о ї Т р і о д и, від неділі митаря і фарисея до п’ятої неділі великого посту. Сюди належить і „Слово якогось христолюбця і ревнителя гю правій вірі“, звернене проти останків поганства, а далі повчання, приписувань Теодосієві з недоведеним його авторством: „Слово утішне до братії про душевну користь“ і друге про душевну користь, обидва з ім’ям Теодора Студита, й передовсім третє „Повчання про божі кари“, написане правдоподібно з приводу наїзду половців 1067 р.
За підставу проповіді послужив, без сумніву, грецький оригінал, але зміст її пристосований до українського життя. Вона виводить, що за гріхи Бог карає смертю, голодом і т.д. Згадує про те, як тодішні українці вертали назад, коли перейшли їм дорогу чернець або черниця, свиня, кінь чи лисиця. Говорить про віру в „зачихання“, буцімто від нього є користь здоров’ю, і про поширення „ворожбитства, чародійства, п’янства скоморохів, гуслів, сопілок і всяких ігор та безбожних діл“. Особливо гостро виступає тут автор проти пияцтва.
Був звичай пити на урочистих і празникових обідах чарки Спасителя, Божої Матері та святих з говорениям тропарів перед ними; бажаючи випити якнайбільше чарок, п’яниці говорили, що чим більше говориться тропарів, тим побожніше. Довгий час приписували Теодосієві південнослов’янське „Слово про тропарні чарки“, яке в згаданій справі установляло таку норму: „в часі бенкету говорити тільки три тропарі чарками — перед початком обіду славиться Христос Бог наш, перед закінченням прославляється Діва Марія, що породила Христа Бога, третя чарка князя, а більше не велимо; коли й співані в церкві при тверезім розумі тропарі не родять плачу, тропарі, виголошувані в часі пиття, не плач родять, а гріх і муку; говорити в часі бенкету багато тропарів установили не робітники Бога, а черева, котрі бажають багато пити“.