Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13. „Києво-Печерський Патерик"

Автори. Приписуване без достаточних доказів Несторові „Оповідання (Сказаніе) про перших печерських чорноризців“ увійшло в основу цілого циклу агіографічної літератури, котрий утворив на початку XIII ст. велику та впливову пам’ятку давньої, української літератури, зв’язану з Печерським монастирем' як літературним осередком, — „Печерський Патерик“. Крім згаданого • „Оповідання“ творять в ядро „Печерського Патерика“: „Слово про будову печерської церкви“ — Симона, його ж „ Посланіє до Полікарпа" чорноризця Печерського монастйря й „Посланіє полікарпа до Акиндина" Про Симона знаємо, що він був пострижинцем Печерського монастиря, а пізніше ігуменом владимирського монастиря Різдва Богородиці, вкінці єпископом владимирським і суздальським. Написання Симоновою „Посланія до Полікарпа“ припадає на час вщ 8 вересня 1225 р. до 22 травня 1226 р., коли вмер автор „Посланія“. Що стосується Полікарпа, знаємо тільки те, що він був чорноризцем Печерського монастиря і сучасником Симона як адресат його „Посланія“.

Редакції. Ядро „Києво-Печерського Патерика“ — його основна редакція не дійшла до наших часів у самостійній формі, тільки з пізнішими додатками. До 1406 р., коли список „Києво-Печерського" Патерика“ виготовився в Пе-черському монастирі для тверського єпископа Арсенія, він був уже доповнений службою Теодосієві Печерському, „Житієм Теодосія“, уложеним за Нестором, і „Похвалою Теодосієві Печерському“. До цієї так званої Арсенівської редакції „Києво-Печерського Патерика“ прийшли в половині

XV ст. такі писання, запозичені з Києво-Печерського літопису, доведеного до кінця XII ст.: „Оповідання про початок Печерського монастиря“, „Слово про перенесення мощів преподобного Теодосія“, „Посланіє Теодосія великому князеві Ізяславові про віру, про Нифонта та про попа Василя“, деякі вістки про Антоніяг Печерського й таке інше. Ті доповнення увійшли в два списки, які в 1460 і 1462 рр. велів зробити уставник Печерського монастиря крилошанин Касіян; звідсіль доповнений „Києво-Печерський Патерик“ має назву Касія-нівської редакції, першої і другої. У XV ст. з „Софійського Временника“ увійшли до „Кйєво-Печерського . Патерика“ статті про перші часи української церкви, про перших найвизначніших українських князів і „Посланіє митрополита Фотія в Києво-Печерський монастир“.

Друга Касіянівська редакція „Печерського Патерика“ лягла в основу видання, - надрукованого польською мовою 1635 р., рукописної редакції Йосипа Тризни, рукописної редакції Калістрата Холошевського та вкінці друкованих церковно-слов’янських видань, починаючи від 1661 р. „Ра-Іегікоп“ Сильвестра Косова з 1635 р. мав на меті показати світові, обтріпавши порох з хартій, віками збережений в монастирських скарбницях „Патерик“, себто житія святих отців печерських, і збити безпідставні думки проти святості та православ’я цих отців. Таким чином .Косов хотів замкнути уста тим, хто вів боротьбу з українською православною церквою. Друковане церковно-слов’янське видання „Києво-Печерського Патерика“ це не той „Патерик“, чяк він зложився в період .часу від XIII по XV ст., а пізніша компіляція, уложена на основі давнього „Патерика“. Спільне між давнім і друкованим „Патериком“ те, що давній „Патерик“, хоч і із змінами, зовсім увійшов у склад друкованого „Патерика“.

Літературна форма. Літературна форма „Києво-Пе-черського Патерика“ дивна. Симонові оповідання, в числі чотирнадцяти, про печорських подвижників і чуда мають форму додатку до приватного листа, адресшашгог^сі печерськогомонаха Полікарпа. шо був або улюбленим учеішїйУМ"ЧІ!имон або правдоподібніше його

близьким свояком і належад~дсГ вічно невдоволених з себе людей., Полікарп приїхав з Печерського монастиря до Симона у Владимир, побув тдм якийсь час і знову вернувся. Він то змагав до влади, щоб могти більше користі приносити людям, два рази ставав ігуменом, то вертав назад до Печерського монастиря, бо волів бути підвладним. Але знову неуспокоївся, тільки представляв себе переслідуваним і зобиджуваним, вкінці своє невдоволення висловив у листі до Симона. У відповідь на цей лидт Сймон звернувся до Полікарпа з „Посланієм“ з гострими докорами й повчаннями. А щоб показати йому, яким вибраним і святим місцем є Печерський монастир, Симон додав ряд оповідань про печерських* чудотворців,.з яких два оповів як очевидець, два на підставі оповідань очевидців, а решту на основі^монастирських переказів.' ЩсПГдійсності не маємо тут справи з Справжнім посиланням посланія, а це тільки така вибрану літературна форма, це доказує те, що Симон написав про печерських подвижників і мучеників до печерського монаха Полікарпа, котрий чейже повинен був про це знати* й що між Посланієм до Полікарпа та доданими оповіданнями нема повної згідності. Ті оповідання в дійсності не потверджують змісту Посланія, а творять окрему самостійну цілість. Дев’ять із збірки Симонових оповідань оповідають про печерських чудотворців, а п’ять як окрема цілість займаються чудами, які діялися при будові головної печерської церкви. ^Симонову збірку доповнив новою збіркою Полікарп, що своє писання в формі посланиГ"заадресував до тодішнього архімандрита Печорського монастиря Акиндина.

Зразу йде вступ, де Полікарп виложт Акивдянові джерело своїх вісток і причину, чому не оповів їх усно. Після того йде одинадцять оповідань. Ужита Полікарпом літературна форма < посланія ще дивніша, ніж у Симона, бо це пише до свого архімандрита, заслбняючися буцімто ось чим: „Ти запитував мене й велів оповідати про діла тих чорноризців. Але ти знаєш мою грубість і дурний звичай, що про що ні була б мова, я все зо страхом розмовляю з тобою. Як же міг я ясно оповідати про сотворені ними чуда? Дещо з тих преславних чудес я оповів тобі, але далеко більше я забув зо страху й оповідав нерозумно, соромлячися твоєї святобливості“.

Літературний бік. Під літературним оглядом оповідання Симона й Полікарпа відзначаються простотою і свобідні від риторичних прикрас. Різні епізоди в цих оповіданнях ідентичні з епізодами візантіиських житіи святих. Звичайно це є наслідок літературних запозичень, хоч що торкається епізодів Т~ чудами; їх можна й інакше пояснити. Про святих ходило багато легендарних оповідань. Це* був* і своєрідний релігійний епос, який процвітав по монастирях, і з нього наші автори брали різні оповідання про чуда, прикладаючи їх до українських героїв.

Що торкається літературних джерел, у Симона крім Житія Антонія, монастирського пом’янника й монастирських переказів, бачимо користування „Паренезісом44 Єф-рема Сирина, „Ліствицею44 Івана Синайського, „Житіями отців*4 (Vitae patrum), „Духовним Лугом44, „Словами Ева-грія44. Рідше Полікарп користувався готовими літературними джерелами, а саме: „Прологом44, „Ліствйцею44 Івана Синайського й, може, „Розмовою44 папи Григорія. Крім того, обидва автори користувалися Печерським літописом, Ростовським літописом і. Нестеровим „Житієм Теодосія".

Тло „Патерика“ Перекази „Києво-Печерського Патерика44 малюють нам ту висоту духовного підйому, на котру були здатні тодішні українці. Боротьба з потребами природи: піст і неспання — уважалися високими подвигами духа. З цим

подвигом чорти часто вели боротьбу. Самому Теодосієві з’явився раз чорт в постаті чорної собаки. Звичайно перемагав подвижник, але не все. В однім оповіданні „Патерика“ читаємо, що один з монахів Матвій -глянув раз на братію в часі нічного стояння в церкві й побачив, що по церкві ходив чорт в постаті ляха та кидав квітки на ченців. До кого прилипла квітка, той під якоюсь причиною виходив з церкви до келії і засипляв. Нелегко вдалося Матвієві вистояти в церкві до утрені. Раз по утрені він вийшов з. церкви, але не міг дійти навіть до келії, дише сів по дорозі під дошкою, в яку дзвонили, й тут заснув. Потреби тіла представлятися .карами злих духів.« ТиповиКГ зразком боротьби потреб“натури з ідеалом печерських ченців — аскетизмом може послужити оповідання про Мойсея угрина:

Ось що довідалися лро цього блаженного Мойсея. Він був родом угрин, улюбленець св. Бориса і брата того Юрія, на котрого той князь почіпив золоту гривну й котрого вбили. з ним на Альті та відрубали голову із-за Золотої гривни. Той самий Мойсей один вирятувався тоді від гірко!- смерті та прийшов до Предислави, Ярославово! сестри. А що в той час не можна було нікуди вийти, — він, сильний душею, зостався тут і перебував на молитві до Бога., Потім побожний князь наш Ярослав з гарячої любові до братів мучеників іїрийшов на безбожного, гордого та клятого Святополка й побідив його. Але він утік до ляхів, прийшов знову з Болеславом і вигнав Ярослава, а сам сів у Києві. А Болеслав, повертаючи до ляцько! землі, захопив з собою обох Ярославових сестер і багатьох бояр його.

Між ними був і цей блаженний Мойсей. 1 вели його закованого по руках і по ногах в тяжкі заліза й сильно берегли його тому, що він був* міцний тілом і прегарний обличчям. 1 побачила його, прегарного й молодого, молода жінка. Була яС вона з великих тої землі, мала велике багатство та владу. 1 залягла їй в душу його краса, і зранилося серце її пристрасним бажанням. Щоб нахилити до того й преподобного, вона почала намовляти його підлесливими словами, говорячи: „Чому ти даремне переносиш * такі муки, коли маєш розум, який міг би визволити тебе від цих мук і терпінь?*4 А Мойсей сказав: „Так приємно Богу“. Вона ж сказала йому: „Як ти покоришсяі мені, я визволю тебе та зроблю великим у цілій ляцькій землі. І володітимеш ти мною самою і всією моєю землею44. Зрозумів блаженний а нечисте бажання і сказав Тй: „Але хто ж, узявши жінку й покорившися їй, зберіг закон? Покорився жінці найперше сотворений Адам і його вигнали з раю. Самсон усіх перейшов силою, поконував війська противників, а потім жінка віддала його чужинцям. ! Ірод відніс баг&то побід, а коли дістався в неволю жінки, убив Івана Предтечу. Тож як же я, вільний, маю сам себе зробити невільником жінки? Я не пізнав її від уродження44. А вона сказала: „Я тебе •викуплю, зроблю знатним, поставлю паном над усім моїм домом, і будеш ти моїм мужем. Тільки виповни мою волю, вдоволи пристрасному бажанню моє! душі, дай мені намилуватися твоєю красою. Для мене досить твоєї згоди. Не можу я терпіти, що гине даремне твоя краса. Хай же втихне сердешне полум’я, що спалює мене, й перестануть мучити мене помисли, й. успокоиться моя пристрасть. І ти нароскошуєшся моєю красою і будеш паном усього мого маєтку, наследником моєї влади, найстаршим між *боярами”. А блаженний Мойсей сказав їй: „Будь же переконана, що я не виповню твоєї волі. Я не хочу ні твоєї влади, ні багатства; для мене краща від усього того чистота душевра, а також і тілесна. Не змарную я труду п’яти літ* які Господь дозволив мені терпіти в цих кайданах. Я не заслужив на так! муки й тому надіюся, що за них визволюся від вічник мук”.

Коли ляшка побачила, що позбавлена такої краси, за намовою чорта прийшла до таксі думки: „Як я викуплю його, він по неволі покориться меи\ 1 послала вона до того, хто держав Мойсея, щоб він дат у неї грошей, скільки хоче, тільки щоб передав їй молодця. А він, бачачи пригідну пору прийти до багатства, узяв у неї коло тисячі й віддав їй Мойсея. 1 насильно без усякого сорому потягнула вона блаженного на неприємне Богу діло. Тепер та жінка одержала владу над ним, і ось вона велить йому побратися з нею. Вона визволяє його з кайданів, одягає в дорогоцЬмі одят, годує солодкими справами, обіймами та всякими любовними оманами спонукує на свої любощі А преподобний, бачачи її шал, помав ще пильніше молитися, ще сильніше піст тримати. Він бажав краще задля Бога їсти сухий хліб і пити воду з чистотою, ніж дорогі страви й вино з поганню. 1 не тільки одну сорочку, як Йосип, він усю одіж скинув з себе, оминаючи гріха й ні за що мав життя тутешнього світу. 1 в таку лютість попала ляшка, що хотіла голодом умориш його. Та Бог не лишає свсйЬс рабів, які сподіваються на нього. Він прихилив до нього одного з її слуг, і той таємне подайш Мойсееві їжу. А інші намовлялипреподобного, словами: „ Брате Мойсею! що стогть тобі на перешкоді женитися? Ти ще молодий, і вона вдова, що жила з мужем тільки один рік. І красою вона краща від інших жінок, і багатство має несчисленне й велику владу в ляцькій землі. Коли б вона захотіла вийти за якогось князя, і той не погидував би нею. А ти, полонений, не хочеш виповнити її волі. Коли ж скажеш: не можу зламати Христової заповіді, чи не говорить він в Євангелії: “Зоставить чоловік свого батька й матір, і прилипне до своєї жінки,'й будуть два одним тілом так, що вони не є вже двоє, а сдно тіло". А апостол говорить: Краще побратися, ніж розпалюватися. А вдовам велить^ друшй раз побиратися. Чому ти віддаєш себе на злі й гіркі муки, із-за чого терпиш, коли ти не є чернець, а вільний? Як тобі приведеться умерти в цій бщі, яка ж слава буде тобі? Та й хто ж взд перших людей і до сьогодні гидував жінками..., як Авраам, Ісаак, Яків?... Ніхто крім сьогоднішніх чорноризців. Йосип зразу победив, а потім і він оженився. І ти, коли тепер зостанешся живий, так само сам пошукаєш жінки. І хто не насміється з твого нерозуму. Краще вже тобі покоритися цій вдові', й будеш ти вільний і пан над усім". А він говорить їм: „Ей, браття і добрі мої приятелі! добре ви мені дораджуєте. Розумію я, що це краще вщ того, що нашептала дядина в раю Єві. Ви намовляєте мене покоритися цій жінці, але я ніяким робом не прийму вашої ради. Коли й прийдеться мені вмерти в цих кайданах і страшних муках, я зовсім переконаний, що прийму за це

любов від Бога. Хай буде, що всі праведники спаслися з жінками, я один грішник і не можу з, жінкою спастися. Та коли б Йосип покорився жінці Пентефрія, то не панував би був він опісля; а бачив Бог його терпіння і дав йому панування, і в роди пішла слава про нього як невинного, хоч він і дітей догодувався. Я ж не хочу панування та власті; не хочу бути великим між ляхами, шанованими цо всій українській землі: для вищого панування я всім цим знехтував. Коли я живий визволюся з рук цієї Кіпки, піду в монастир. А що говорить Христос в Євангелію? Хто полишить свого батька й матір, і жінку, і дітей, і дім, — той є мій ученик. Кого ж мені більше слухати, — Христа, чи вас? А апостол говорить: жонатий дбає про світські справи, як догодити жінці, а нежонатий дбає про божі річі, як догодити Господеві. Я запитаю вас: кому більше треба служити, — Христові або жінці? Невільники повинні слухати своїх панів на добре, а не на зле. Хай же буде відомо вам, котрі тримаєте мене, що ніколи не оманить мене краса цієї жінки, ніколи не відлучить від Христової любові“.

Почула це та вдова, й ось, з лукавим помислом в серці, всаджає преподобного на коня, велить возити його в товаристві великої сили слуг по містах і селах, що належали до неї, й говорити йому: „Тут усе, ідо тобі подобається, — твоє; роби з усім тим, що хочеш“. А людям говорила: „Ось ваш пан, а мій муж. Щоб усі при зустрічі його кланялися йому“. А на службі у не! була велика сила невільників і невільниць. Посміявся блаженний з дурноти цієї жінки і сказав їй: „Даремне трудишся; не можеш ти звабити мене марними річами цього світу, ні вкрасти в мене духовного багатства. Зрозумій це й не трудися даремне“. Вона ж сказала: „Або ти не знаєш, що ти мені проданий? Хто визволить тебе з моїх рук? Я ніяк не відпущу тебе живого, по багатьом мукам віддам тебе на смерть“. А він без страху відповів їй: „Не боюся я того, що ти говориш, але від того, котрий мене продав, ти маєш більший гріх. Відтепер я буду ченцем. Так подобається Богові.“. В той час прийшов із святої гори один чернець, щодо чину священик. На божий приказ він прийшов до блаженного й дав йому чернечий образ. Багато поучав він його про чистоту, про те, як би визволитися від то! погано! жінки, щоб не передати себе у владу ворога, а коли він відійшов, почали шукати його й ніде не найшли. Тфц ляшка, втративши всяку надію, попала в розпуку й піддала Мойсея тяжким карам; веліла розтягнути його й бити лісками так, що й земля накормилася кров'ю. А ті, котрі" били, говорили йому: „Покорися своїй пані й виповни її волю. Коли ти не послухаєш, ми на шматки роздробимо твоє тіло. Не думай, що втечеш від -цих мук; ні, в багатьох гірких муках вщдаш свою душу. Помилуй сам себе. Скинь іц дранки й одягни дорогоцінні одяги, визволи себе від терпінь, які чекають на тебе, доки ми ще не доторкнулися твого тіла“. 1 відповів Мойсей: „Браття, робіть негайно, що вам приказано. А я ніяким чином не можу відректися чернечого життя і божо! любові. Ніякі муки, ні огонь, ні меч, ні рани не можуть відлучити мене ВІД Бога й від великого янгольського образу. Та вже безсоромна й засліплена жінка явно показала свою безстидність; не тільки Бога не побоялася, але й людський сором знехтувала, без стиду приневолюючи мене до гріха й чужоложства. Не покорюся я їй, не виповню волі безбожниці!“ Сильно журилася вдова про те, як би ігімстити за свій сором. І ось посилає вона сказати князеві Болеславові: „Ти сам знаєш, що мій муж убитий в поході з тобою, і ти дав мені волю* виходити, за кого захочу. 1 полюбила я одного гарного молодця з твоїх полонених. Я, заплативши за нього багато золота, викупила його, взяла до себе в дім; і все, що було у мене, — золото, срібло та всю владу свою віддала я йому. А він все те мав за ніщо. Багато й ранами й голодом мучила я його, але йому й цього мало. П’ять літ він прожив у кайданах у того, хто взяв його "в полон, від котрого я викупила його; й ось шоспгі) рік зостається у мене й багато мук прийняв від мене за свій непослух, сам на себе стягнув це своєю твердосбрдностю. А тепер якийсь чернець постриг його. Що ж ти велиш 'мені робити з ним?“ Князь велів їй приїхати до себе та привезти з собою Мойсея. Вона прийшла до нього та привела Мойсея. Побачивши преподобного, Брлесл^р довго приневолював його взяти за себе ту вдову, але не, намовив його та сказав йому: „Чи можна бути таким без чуття, як ти! Таких великих дібр і такої честі позбавляєш себе й віддаєшся на гіркі муки. Хай від сьогодні буде тобі відомо: перед тобою стогть до вибору, — жиги, або вмерти; або виповнити волю своєї пані, від нас бути в честі й мати велику владу* або в разі непослуху по довгих муках смерть прийняти“. А їй сказав: „Хай ніхто з куплених тобою полонених гіе буде свобідний. Роби з ними,1 що хочеш, як пані з невільниками. 1 щоб ніхто не поважився не послухати своїх панів“. 1 сказав Мойсей: „А що говорить Бон яка користь людині, коли вона придбає увесь світ, а пошкодить своїй душі; або . який викуп дасть чоловік за свою душу? Що ти мені обіцяєш славу й честь? Сам ти швидко позбавишся II, і могила прийме тебе без нічого. А та безсоромна жінка буде вбита в злих муках“. Так і сталося, як передповів преподобний.

Тепер вдова та взяла над ним ще &льшу владу й безсоромно тяшула Його на іріх. Раз вона веліла насильно положити його з собою в посііль, цілувала й обіймала його; але з цією принадою не могла пригатуїи його на своє бажання. Святий говорив їй: „Даремний твій труд. Не думай, що я не розумний або. що не можу того зробити: я з божого страху годую тобою як нечистою**. Почувши це, ляшка веліла дати йому і*> сто ударів кожного дня, а потім обрізати* тайні члени, говорячи: „Не пощаджу його краси, щоб, не наситилися нею інші44. 1 лежав Мойсей як мертвий, і текла з нього кров, а він ледве дихав.

А Болеслав з пошани перед знатністю тої жінки та з давньої любові до неї потакував їй: він почрв дуже переслідувати чорноризців і всіх Ьс витав із своєї землі Але Бог скоро відомстив за своїх рабів. Одне* ночі Бодесдаа -наспо помер, і зробилося велике повстання по всій ляцькій землі: піднявся народ і побив своїх єпископів і бояр, як і в літописі оповідається,—Тоді_'_в5или й вдову. А преподобний Мойсей, вилічившися від ран, прийшов до Пресвет^Ткиородиці, в святий Печерський монастирі носячи~~на собі мученицькі рани £ вінок Ісповіданяя як пивдник Г хоробрий Христовий во4к. І дав йому ІЬсподь силу проти пристрастей. Один з братів, на котрого. напала нечиста пристрасть, прийшов до того преподобного та молив його помогти йому, говорячи: „даю обіцянку зберегти до смерті все, що ти велиш менГ. А блаженний сказав йому: „ніколи в житті ні з одною жінкою слова не говори4*. Брат приобіцяв виповнити раду преподобного з любов'ю. У святого ж в руці була 'ліска, без якої він не міг ходит від цих ран. Тою ліскою він ударив в груда брага, що прийшов до нього, й зараз омертвіли його члени й відтоді не було у нього спокуси.

То вписано в житіє святого отця нашого Антонія, бо за нього прийшов блаженний Мойсей. ' І вмер він в Боаі в добрім ісповіданні, проживши в монастирі десять літ. А в полоні він терпів п’ять літ в кайданах, цюстий рік за чистоту. Я згадував про витання ченців з ляцької землі за постриження преподобного, що віддався Боїу, якого полюбив. Це вписано в житіє святого отця нашого Теодосія. Коли святого отця Антонія прогнав князь Ізаслав за Варлаама й Єфрема, жінка князя, бувціа ляшка, утримувала його, говорячи: „І не думай робити того. То саме було раз в нашій землі: витали ченців з и&шої землі, і велике зло зробилося тоді в ній44. Це було за Мойсея, як ми написали перше, говорячи про Мойсея угрина й Івана затворника, — про те, що зробив через них Господь на свою славу, прославляючи їх за терпіння та збагачуючи дарами твориш чуда. Слава йому сьогодні Й завжди й на віки віків.

Історичне значення. Хоч у манері та змісті оповідань „Києво-Печерського Патерика“ є багато літературних запозичень, наслідком чого багато рис цих оповідань не відбивають української дійсності, все-таки Історичне значення нашого пам’ятника безсумнівне. В „Патерик“ продерлися живі рисидійсності та з них ми довідуємося, як жили ченці в монастирі, чим займалися, хто вступав у ченці як відносидася-~до монастиря княжа влада, вище духовенство й бояри й т.ін. 1 так ми довідуємося з „Патерика“, що основними чернечими чеснотами були незбагачування, послух і покора. Затворництво рішуче заборонялося. На чолі монастиря стояв ігумен, вибираний братієїр, яка в разі потреби або непорозумінь могла не тільки позбавити його влади, але й прогнати з монастиря. Над господарством в монастирських селах мали нагляд світські люди. До монастиря приймали людей всякого стану, але по відбутій пробі. До інших релігій відносилися українці з повною толеранцією. Хрестили 40 днів по народженні дитини. Вмерлого ховали в день смерті. З великої маси розсіяних подробиць тодішнього українського церковного, політичного й побутового життя можна згадати ще дещо, наприклад, як братія не спішилася похоронити затворника Атанасія тому, що він був бідний, як. Тит і Евагрій так ненавиділи один одного, що навіть перед смертю не хотіли помиритися. Продираються з „Патерика“ також вістки про скептицизм: ібоярин Василь не вірив у святі мощі й багато не хотіло вірити в правдивість чудес, які робив монах Теодор за Молитвами преподобних Антонія й Теодосія.