5. Літописець Нестор

„Повість временних літШахматов здогадується, що уложений в 1093—1096 рр. „Початковий київський звід“ постав на розпорядок ігумена Івана. В 1112 р. Нестор, мфочи понад 60 літ, взявся за_удоження нового літописного зводу, названого „Повістю временних" літ“. В основу „Повісті“ Нестор поклав попередній звід,. але доповнив і переробив його на підставі численних^ усних г писемних джерел; розложений по роках свій ^клад довів до 1І12 р. Тому що попередній звід містив про початки України дуже скупі вістки, зачерпнені сливе виключно з народних переказів, Нестор переробив початкові листки літопису, доповнивши їх низкою нових матеріалів: систематичним вибором з Гамартола та його продовжувачів усіх вісток, що відносилися до східного слов’янства й Болгарії, запозиченнями з хронографа при географічнім огляді земель Української держави і при пробі зв’язати історію слов’ян з всесвітніми подіями, випискою з житія Василія Нового про напад українців на візантійські землі та вмілим використанням неслов’янського оповідання про винахід слов’янського письма. Далі Нестор включив чотири умови українських князів з греками, а саме: умови Олега з царями Левом і Олександром з 907 й 912 рр., умову Ігоря з царем , Романом і синами його Костянтином і Степаном з 945 р. та Святослава з Іваном Цимисхієм з 971 р.

Нестор не цурався і народних переказів і оживив ними і свій етнографічний вступ і своє оповідання про Олега, Ольгу й Володимира. Він справився гладко з викладом подій кінця ХІ й початку XII ст. З сильним піднесенням оповідає він про боротьбу Києва з степом і з повним драматизмом — про напад половців на Печерський монастир, розграбований і спалений ними. Він ясиво описав з’їзди князів у Витичеві та в Долобську. Вміючи погоджувати особисті враження, оповідання сучасників і письмові джерела, він покликається на Методія Патарського, Нестор вповні заслужено став творцем „Повісті временних літ“ і

положив підстави найдавнішої історії України. Тут був явно тендеційний. Його тенденційність виявилася на оповіданні про покликання варягів, де він, насилуючи сЬої джерела, проводив думку про ідентичність Русі й варягів та про варязьке походження династії Української держави.

Джерело сумнівів Несторового авторства. Всупереч віковій традиції, яка приписувала авторство чи уклад найстаршого українського літопису Несторові, довгий час в

XIX ст. учені відмовляли йому в цьому. Вказували, що оповідання про початок Печерського монастиря в „Повісті...“ під 1051 р. не є твором Нестора, бо воно істотно різниться з „Житієм Теодосія“, Несторове авторство якого зовсім певне. Можливо було б припустити, що Нестор з бігом часу на підставі нових вісток і нових легенд міг дещо інакше оповісти про початок Печерського монастиря, як в „Житії Теодосія“. Одначе цьому противляться зовсім інші, дані, які лишили обидва автори про себе в своїх писаннях. Автор „Житія Теодосія“ говорить, що він не бачив Теодосія, що до монастиря прийняв його наслідник Теодосія — ігумен Степан. Тим часом автор оповідання

про початок Печерського монастиря твердить про себе, що він у сімнадцятім році життя прийшов до Теодосія, котрий прийняв його до монастиря.

Так само оповідання про перенесення мощів Теодосія з похвалою йому, яке читаємо в „Повісті...“ під 1091 р. і яке за свідченням „Києво-Печерського Патерика“ Касі-янівської редакції належить авторству Нестора, не є твором Нестора, бо автор похвали називає себе рабом і учеником Теодосія, тим часом Нестор не міг назвати себе Теодосієвим учеником. Протирічності. між Несторовим „Житієм Теодосія“ і „Повістю...“ єсть, наприклад, в оповіданні про останні дні Теодосія і про вибір нового ігумена. Вони доказують, що статті в „Повісті...“, які оповідають про долю Печерського монастиря, не є писаннями Нестора, а походять від іншого автора-чорноризця чи інших авторів-чорноризців.

Але, з другого боку, вказані протирічності не дають ще права відмовляти Несторові й уложення „Повісті вре-менних літ“. Між свідченнями про авторство Нестора на першім місці стоїть монах' Печерського монастиря Полі-карп, один з авторів оповідань „Києво-Печерського Патерика“.

В Полікарповім оповіданні про затворника Микиту в числі інших- монахів, що своїми молитвами прогнали бісів, які опанували Микиту, згадується: „Нестор, що написав літопис“. В побожних роздумуваннях Полікарпа наприкінці оповідання про безкорисного лікаря Агапіта є також згадка про Нестора як автора літопису. Полікарп був письменником першої половини XIII ст. й, очевидно, мав якісь причини признати Нестора укладачем „Повісті временних літ“.

Один з редакторів „Києво-Печерського Патерика“ вніс у нього кілька статей з „Повісті...“ та приписав їх Нестерову бо його уважав автором „Повісті...“. В першій Касіянівській редакції стаття про початок Печерського монастиря має заголовок: „Нестора монаха Печерського монастиря оповідання, чому назвався Печерський монастир“. В другій Касіянівській редакції „Києво-Печерського Патерика“ крім цієї статті має ім’я Нестора в заголовку також стаття про перенесення мощів Теодосія: „Слово

Нестора монаха Печерського монастиря, про перенесення мощів св. преподобного отця нашого Теодосія Печерського 14 серпня“.

Ще далі пішов Касіян. Він вставив ім’я Нестора в сам текст статей, де їх автор говорив про себе в першій особі.

Такі далекі висновки поробив правдоподібно не тільки тому, одо йшов слідом за авторитетом Полікарпа, але й мав під руками давній текст „Повісті...“ з означенням авторства Нестора. В XV ст. такі списки могли, без сумніву, існувати, бо до нас дійшли подібні списки з XVI—XVII ст., як Хлібниківський список і ті, котрі від нього походять, як Толстівський, Єрмолаївський, Краківський списки й ін. Хлібниківський список має заголовок: „Повісті временних літ Нестора чорноризця Теодосіївського монастиря Печерського“.

Так бачимо, що є свідоцтва, які не дозволяють від мовляти Несторові уложення „Повісті временних літ“, як з другого боку „Повість временних літ“ з означенням Нестерового авторства в її заголовку не давала права* Касія-нові приписати Несторові написання всіх статей, що увійшли в склад „Повісті...“, бо ж вона є вислідом колективної- творчості. Протирічності можна пояснити й тодішніми літературними методами # літературним характером „Повісті...“