5. "Слово про похід Ігоря"
Відкриття „Слова... Найяскравішим висловом дружинного історичного епосу й єдиним пам'ятником того роду, що дійшов до нас в цілості, Лишилося „Слово (Пісня) про Похід Ігоря“ Слово”. о пълку ИгоревЪ, Игоря, сына Святьславля, внука Ольгова"). Відкриття рукопису з текстом цього пам’ятника завдячуємо оберпрокуророві Святого Синоду в Петербурзі гр. , Олексієві Мусіну-П ушкінові. У архімандрита монастиря Спаса в Ярославлі Йоіля закупив він разом з іншими рукописами збірник, де були: 1) „Хронограф“, 2) „Літопис“, 3) „Оповідання про багату Індію“, 4) „Оповідання про Акира Премудрого“, 5) „Слово про похід Ігоря“ і 6) „Девгеніїве діяння“.
Зараз по відкритті пам’ятника зробили з нього копію для цариці Катерини II. При участі учених Малиновського й Бантиш-Каменського Мусін-Пушкін зайнявся пильно вивченням пам’ятника, вислідом чого було перше видання „Слова про похід Ігоря“ в Москві 1800 р. В часі пожару»Москви 1812 р. згоріла бібліотека Мусіна-Пушкіна й рівночасно пропав рукописний збірник, що містив "Слово про похід Ігоря". Згоріла також велика частина першого видання. Останнє мало заступити тепер рукопис. Але для першого видання „Слова про похід Ігоря“ недокладно або й невірно відчитали його текст, — рукопис був нечіткий і текст „Слова...“ в нім був досить пізньою копією, не вчаснішою середини XV ст. й не пізнішою XVII ст. — Через те вийшли помилки при відчитанні чи скопіюванні тексту, або так звані темні місця, які й досі місцями зовсім затемнюють тут і там~ думку „Слова про похід Ігоря“ ~
Досліди над „СловомЦі темні місця пам’ятника, як і його винятковість, внесли голоси скептицизму в загальне захоплення, з яким зустріли цей твір по його опублікуванні: Каченовський і його школа відносили постання пам’ятника до пізнішого часу або просто уважали його фальсифікатом, написаним недовго перед його відкриттям. Найважнішим аргументом був той, що не могли припустити, щоб до напгіїх часів зберігся тільки один пам’ятник тої творчості, котру бачимо в „Слові про похід Ігоря“. Суперечки його оборонців і скептиків викликали велику літературу. Наслідком свого величезного значення і складності своїх прикмет „Слово...“ викликало таку силу студій про його цілість і поодинокі питання, як жоден інший пам’ятник української літератури давньої доби. Оборонці „Слова...“ доказали, що „Слово про похід Ігоря“ не є одинокий пам’ятник давньої літератури з тими високими літературними прикметами, котрими воно відзначається, й що воно вже в XV ст. мало наслідування.
З признанням оригінальності „Слова“ почався другий період студій над ним. На нього поглянули з становища тих теорій, котрі тоді панували в науці. Міфологічна школа пробувала студіювати „Слово“, виясняючи в ньому елементи народного світогляду, його міфічну течію. Студії, викликані цим напрямом дослідів, доказали, що „Слово про похід Ігоря“ тому так дуже відрізняється від усієї давньої української літератури з виразним характером її духовно-церковного походження, що воно не вийшло' з-поміж духовенства, а було твором світської людини. Одначе „Слово...“ не основане на пережитках поганських вірувань, тільки ці вірування служать тут поетичними образами „Слова...“, стають одним з засобів його поетичного боку. Учені з порівняльно-історичної школи розглядали „Слово...“ в зв’язку з пам’ятками своєї і чужої літератури, з народною поезією, з Гомеровими поемами, з піснею про Роланда, з повістю про Дігенеса Акрита.
Зведення докупи‘ добутих вислідів різнобічних дослідів „Слова...“ входить уже в третій період багатої наукової літератури про цей пам’ятник. Словом — праці учених вияснили не одно темне місце, поставили „Слово про похід Ігоря“ в історичну перспективу інших пам’ятників давньої літератури й народної поезії, дослідили мову та стиль цього пам’ятника.