8. Мова й форма „Слова про похід Ігоря

Мова. В тіснім зв’язку з такою сильною* течією народної поезії в „Слові про похід Ігоря“ стоїть його мова й форма. Природна живість мови цього пам’ятника доказує, що її головні елементи взяті з ^тодішньої української народної мови. Ще сьогодні, по стількох століттях, складня „Слова...“ народна. Автор звичайно уживає коротких, на народний лад збудованих речень, хоч є в ..Слові../⁴ також довші, зложені речення. Доказують вони, що в автора боролися з собою дві течії з огляду на мову, народна і книжна.

На карб літературної освіти поета треба віднести багатство форм двійного числа й самостійного третього відмінка. Якась частина церковно-слов’янізмів у „Слові“ відіграє ту саму роль, ~їцо всяіо~аще, паче й подібні вислови в думах: вони надають урочистого тону. Коли ж і черпав поет з скарбниці церковно-слов¹ янської мови, брав він слова, що або були близькі до народних, або служили за оТсраси мови.

Сумному^ настроєвг~шбвйання про "нещасливий похід на руїнників Української держави відповідають і такі ж слова. З цієї причини бачимо такий сильний _щдгомін—похоронних голосінь у плачі Ярославни. Як^єдашїй^г1^ЄрЄлом захоплення була творча душа^украТнського поета, так у зверхні рамки, запозичені з літературних зразків, вкладав він барви з багатих засобів народного поетичного вислову. Вічна свіжість і живість тих красок вказує на велику примішку діалекту околиці, де жив автор, бо тільки так можна пояснити незвичайне опанування мови в автора „Слова...“.

„Слово...“ з погляду пізнішої думи. Форма „Слова про похід Ігоря“ стоїть також в тіснім зв’язку з народними піснями. Є в нім місця, які дивують дослідників схожістю сйого складу з складом народних пісень. Зрештою, воно в цілості має виразний ритмічний характер, а тільки в кількох місцях прозовий. Ось зразок:

Тогда пущашеть десять соколовь на стадо лебедЪй; который доте чаше, та преди ггЬснь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зарЪза Редедю предъ пълкы касожьскьми, красному Романови Святьславличю.

Боянь же, братіє, не десять соколовь на стадо лебедЬй пущаше, нъ своя вЪщиа пръсты на живая струны вьскладаше, они же сами княземъ славу рокотаху.

Як бачимо, це є форма думи, метрика якої не знає стіп, бо кожен вірш без оглядуна число складів творить цілість з одним наголосом, шо надає думі ритмічності, наприклад:

Стали бідні невольниі^Гтп^-еобі кров-християнську зоба чати, стали землю турецьку, віру бусурманську клясти-проклинати: ти, земле турецька, віро бусурманська, ти, розлуко християнська!

.Не одного ти розлучила з отцем, з матір’ю, або брата з сестрою, або мужа з вірною жоною!

Таким чином в авторі „Слова про похід Ігоря“ можна бачити предтечу пізніших авторів дум, уложених в тім самім дусі, тоні й метрі, не різниться „Слово...“ і своїм закінченням від думи:

Страны ради, гради весели.

ПЪвше ггЬснь старымъ княземь, а потомъ молодымъ ггЬти:

Слава Игорю Святьславличу,

Буй-Туру Всеволоду.

Здрави князи и дружина!

Дума про Богдана Хмельницького кінчиться ось як:

А тільки його слава козацька-молодецька не вмре, не поляже: 

та буде вона славна міжду друзями-молодцями 

од нині й до віку.

Даруй, Боже, всьому миру живому і нам на здоров’я 

та на многії літа 

од нині й до віка!