9. Походження й ідея твору
Автор. Автор „Слова про похід Ігоря“ був, без сумніву, сучасником^ цієї події, але не учасником нещасливого походу, бо така участь відбилась би якимось способом у „Слові“. Тим часом „Слово“ дуже скупо оповідає факти з історії походу Ігоря, властиво тільки натякає на них. Коли б не було літописних оповідань про цю подію, багатьох натяків не можна було б і зрозуміти. Коли б автор „Слова“ належав до Ігоревої дружини, зрадився б з своїм спочуванням для Ігоря, а цього нема в „Слові“.
Цікава річ, що автор присвячує багато місця великому київському князеві Святославові, викладає його сон і золоте слово, згадує про нього при всякій нагоді, протиставляє його славу Ігоревій поразці тощо. Таке ставлення поета до великого київського князя й гаряча любов до цілості Української держави промовляє за авторством киянина, в кождім разі українця, людини, якій доропГ~була "цілість і єдність Української держави з столицею Києвом.
Таким характером автора легко пояснити його виступ проти княжих міжусобиць і проти всяких починань без порозуміння з Великим князем київським. Останній єдиний має право покликати всіх князів, що княжили на території Української держави, вирушити проти ворога, напади якого ослабили її та зробили нездатною видержати татарську навалу.
Час писання. „Слово...“ написане 1187 р. В нім з’являється Ігор у^г після повернення з полону, тобто також ДіатяіГгаповорот Ігоревого сина Володимира з полону з Кончаківною, що сталося також 1187 p.; бодай в закінченні „Слова...“ поет проголосив славу також Володимирові. "Крім того, в „Слові...“ згадуються як живі — князі Ярослав Осмомисл і Володимир Глібович, що померли 1187 р. Очевидно, що „Слово...“ написане перед їх смертю або вістка про їх смерть ще не надійшла до Києва.
Ідея твору. Поет хоче почати „Слово...“ від старого Володимира, бо його не можна було прикувати до київських гір тому, що Володимир Великий пильнував цілості Української держави. П і л і с тъУ к р аінс ь к~о ї д е р ж аПвіг творить ідею „Слова про похід Ігоря".
У другій половині All ст. Київська^лержава знаходилась в повному розкладі, бо з неї; витворився цілий , ряд політичних організацій з окремими економічними, політичними, а у великоросів і національними цілями. Боячись один одного, завидуючи один одному, суперничаючи один з одним; кожен князь старався ослабити свого противника та зосередити якнайбільше влади в своїх руках. Страшні наслідки таких княжих міжусобиць для Української держави та її широких- хліборобських мас малює нам саме автор „Слова...“, доказуючи на прикладі Ігоря, які страшні наслідки для української землі потягла за собою незгода й колотнеча удільних князів. Сумуючи з причини княжих міжусобиць, поет висуває князям перед очі спільного ворога — половців і проти нього рад би з’єднати всіх князів, що одержали свої уділи з території Української держави.
Гарячий патріотизм б’є з цілого,,твору автора та його окремих частин Він спочуває горю народних мас від воєнного лйхоліття, тішиться побідою українських військ і їх добичею в золоті, сріблі й дорогоцінних матеріях Греції та Сходу й сумує з причини їх поразки. Поет рад би побачити один фронт супроти зовнішнього ворога тя плаче, що того одноцільного фронту з часів Володимира Ьсликого й Ярослава Мудрого вже нема. Таким чином, „Слово про похід Ігоря“ це лебедина пісня найдавнішої Української держави, плач Єремії з приводу її неминучого упадку.
„Слово“ в новітніх перекладах. Живі поетичні елементи „Слова про похід Ігоря“ захоплювали поетів XIX ст., українських, великоруських й інших. Багато українських поетів переспівували частинно або в цілості „Слово“, як, наприклад^—Михайло Максимович, Тарас Шевченко, Юрг Федькович. Степан—Суданський,—Панас Мирций^Василь Щурат, Бощан Лепкий і інші менше замітні; крім цього є кілька прозових перекладів, з нйх найкращий Омеляна Огоновського.