11. Вплив „Слова..." на пізнішу літературу
Вплив „Слова...“ на „Задонщину“. Хоч „СлФво про похід Ігоря“ збереглося до XIX ст. виключно в однім Збірнику, проте в своїм часі воно було популярне. На це вказує його вплив на інші пізніші літературні твори. Прикмети спільного стилю виказує і „Галицько-Волинський літопис“, зокрема оповідання про наїзд Батия. Літературні методи „Слова про похід Ігоря“ та його поетичне оброблення наслідують повісті про Мамаєве бойовище, себто група творів, що змальовують і оспівують Куликівську битву 1380 р.
Куликівська битва дала сюжет для кількох літературних творів. У Москві постала в короткім часі по битві літописна Повість, що в своїй первісній формі до нас не дійшла, й незалежно від неї нелітературна офіціальна реляція про похід великого князя Дмитра Івановича. Деінде, правдоподібно при дворі серпухівського князя Володимира Андрійовича, зродився твір, що мав на цілі прославити цього князя і споріднених з ним Ольгердовичів; у науці він має назву: „Слово про Мамаєве бойовище“. Воно було відгомоном дружинного епосу. Побіч релігійного елементу „Слово...“" перейняте було войовничим духом: поетично виславляло князів і воєводу Дмитра Волинця, описувало рухи полків і саму битву, малювало ту гармонію, котру поет бачив між своїм настроєм і природою, яка його оточувала *й неначе спочувала йому. Таким чином, воно містило риси, які споріднювали його з „Словом про похід Ігоря“.
На початку XV ст. на підставі „Слова про Мамаєве бойовище“ та „Слова про похід Ігоря“ постало Софонієве „Пов-Ьданіє“, або так звана „Задонщина“. Цим і треба пояснювати її невільничу залежність від „Слова про похід Ігоря“. У „Задонщині“ бачимо довгу низку наслідувань „Слова про похід Ігоря“; з них деякі позбавлені всякого сенсу. Такі нісенітниці вийшли наслідком того, що великорос не розумів українського твору, його духу й мови. Вислів „о русьская земле, уже за шеломянемь еси“ автор Задонщини перекрутив на „земля єси русская... за Соломо-номь“, віщий Боян з „Слова...“ перемінений в „Задонщині“ на „вЪщаный бояринь“ і т. д.
Літописна повість, „Слово про Мамаєве бойовище“ й „ПовЪдаше“ Софонія послужили підставою для так званого „Сказанія“, що лишило свій слід і в спільній українсько-білоруській літературі. Під кожним оглядом оригінальна українсько-білоруська переробка, що дійшла до нас в тексті початку XVII ст., має назву: „Книга о побоїщі Мамая, царя татарского, от князя владимерского і московского Димитрія“. Вона розпадається на 12 глав і творить коротке, гармонійне й ясне переповідження „Сказанія“. Зберігаючи змагання надати оповіданню поперед усього історичний характер, переробка користується і свіжими матеріалами, запозичуючи їх правдоподібно в польських хроністів.
„Слово о погибели русьския земли“. Деяке наслідування „Слова“ можна бачити також в „Слові о погибели русьския земли“, відкритім недавно в уривку, де малюється сумний стан Української держави напередодні другого татарського нападу. Уривок починається словами: „О світло світле44. На початку уривка автор згадує могутність Української київської держави: „Багатьома красотами та збагачена: озерами багатьома, ріками й криницями дорогоцінними, горами крутими, горбами високими, дібровами чистими, полями дивними, звірми різними, птахами незчисленними, містами великими, селами дивними, вертоградами манастирськими, домами церковними, князями грізними, боярами, чесними, вельможами численними44.
Зазначивши, що Українська держава була повна всього, що в ній поширилася православна християнська віра, й подавши її межі, автор малює враження від 'її могутності у сусідів. Її боялися половці, „Литва не сміла виходити на світ із своїх болот, а угри укріпляли камінні міста залізними воротами, щоб через них не в’їхав великий
Володимир (автор має на думці Мономаха, переносячи на нього риси Володимира Великого). А німці тішилися, що находяться далеко за синім морем. Буртаси, череміси, вяда й мордва приносили великому князеві Володимирові данину медом, а жюр-Мануїл (візантійський цісарь Ма-нуїл Комнен) царгородський боявся Володимира й посилав до нього великі дарунки, щоб великий князь Володимир не взяв у нього Царгорода". Далі автор переходить до розпаду Української держави на окремі уділи, зазначаючи, що наслідком того хвороба навістила християн. На цім кінчиться уривок; дальша частина з описом татарського нападу досі не віднайшлася.
„Слово про Лазереве воскресінняПодібність з поетичними зворотами „Слова про похід Ігоря44 слідна також в апокрифічнім „Слові про Лазереве воскресіння". Складається воно зі вступу й трьох сильно ушкоджених частин. Йде тут оповідання про праотців у пеклі. Вони довідуються про те, що померлий Лазар має воскреснути, й тому передають йому зворушливими словами свої муки в пеклі та прохання до Христа, щоб прийшов їх визволити. На стійність пам’ятрика складаються: ідея, сила фантазії й високопоетичного вислову, вкінці гарна й логічна будова „Слова..." Ось на доказ поетичності уривок з цього пам’ятника:
Ударив Давид у гуслі, кладучи свої пальці на живі струни й, сидячи в найнижчім аді, промовив: Заспіваймо весело, дружино, пісні сьогодні, а плач відложімо й утішімося. Це бо веселий час настав. Це прийшов час спасіння. Вже бо, чую, пастирі грають у вертепі й голос їх доходить до адових воріт і долітає до моїх ух. А вже чую тупіт перських коней, вже дарунки несуть маги від своїх царів небесному цареві, що сьогодні родився на землі...
У другій частині Адам висловлює свій жаль таким способом: „Не жаль мені, Господи> що я, живучи в грісі, переступив твою божу заповідь, але того, Господи, жаль, що ад насміхається і глузує з твого створіння44. Дивніше, чим провинилися Ной, Мойсей, Давид, Ісая, Данило й Соломон? Той самий пророк Данило, котрий носив на собі дерев’яне ярмо як прообраз того хреста, що його Ісус ніс на Голгофу.
Третя частина оповідає, як Лазар виповнив вложене на нього припоручення і як Ісус зійшов до пекла й випровадив звідти праведників. 1 тоді Господь розбив мідні ворота та зламав залізні кайдани і сказав Адамові: „Ця правиця сотворила тебе від віку, вона ж виведе тебе з погуби".
Наведені вище поетичні уривки з літописів і літературні пам’ятки, що стоять в зв’язку з „Словом про похід Ігоря44, показують, що воно не було єдиною у нас пам’яткою того роду, що була розвинена велика література, з якої, на жаль, дійшли до нас тільки дуже скупі останки як свідоцтва колишнього багатства.