Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

1. Погляд на дотеперішній розвиток літератури

Причини пізнього виступу України на історичну сцену. Український народ з’явився на виразній історичній сцені сливе на тисячу літ пізніше, ніж романські й германські народи на заході Європи. На жаль, оселившись на південно-східній частині східно-європейського низу, лишився він без безпосереднього впливу класичних культурних традицій, безперервному впливу яких західна Європа завдячує зародком своєї нової цивілізації.

На заході Європи швидко витворилася справжня школа, розсадниця. знання і на його підставі самостійної праці думки. Класична культура в злуці з місцевими традиціями та школа пособляли розвиткові поетичної творчості на Заході.

Що ж бачимо на Україні? В історичному житті українського народу вирішальне значення мали дві події: утворення Київської держави та прийняття християнства. В житті української нації створення першої Української держави має передовсім те значення, що воно докінчило об’єднання окремих українських племен в один український народ. Одначе утворена на відкритому низі з усіх боків перша Українська держава мусила витрачати безліч народної сили в боротьбі за своє існування з азійськими кочовиками й, роздроблена по смерті Ярослава Мудрого на кілька князівств, які вічно воювали з собою і далі дробилися, впала нарешті жертвою азійських диких орд.

Освічені верстви та їх літературна творчість. Обставини створення першої Української держави витворили також її правлячий — князівсько-дружинний клас. Був це той клас українського народу, котрий витворив дружинний епос, збережений в скупих останках в нашій усній словесності в формі колядок, і полишив по собі такі твори, як „Слово про похід Ігоря“. Воно представляє собою вершину літературної творчості в давній Україні та своєю виїм-ковістю завдячує тій обставині, що небуденний поетичний хист його автора змалював тему фарбами, запозиченими з багатої поетичної скарбниці української землі. З княжого середовища вийшло „Повчання Володимира Мономаха дітям, яке творить перехідне кільце від літературних творів чисто світського характеру до писань, які вийшли з-під пера духовенства, себто того стану, котрий принесло з собою перейняте з Болгарії візантійське християнство.

Воно зблизило наших предків до християнського Заходу Європи й дало основу моральної свідомості нашого народу. З появою християнства появилася на Україні й письменність. Християнство також не тільки принесло перекладне письменство на Україну, але й витиснуло своє нестерпне тавро на всіх родах української літератури найдавнішої доби за винятком „Слова про похід Ігоря“. Не принісши з собою школи на Україну, візантійське християнство завоювало тут тим більший простір для мотивів християнського навчання і християнської легенди, які з свого боку мали вплив на витворення моральних понять у нашого народу та на поетичну фантазію. До впливів, які справляло принесене перекладне письменство, прилучався вплив безпосередніх церковно-релігійних зносин з Візантією, в першій мірі паломництва. Таким чином, наступила повна перевага релігійного елементу в давній українській літературі.

ІІІирення християнської релігії і прищіплювання моральних понять серед новонаверненого на християнство українського народу викликали такі галузі нашого давнього письменства, як повчання, посланія і житія святих. Багате письменство повчань і проповідей в більшості безіменне; в нім різко зазначилися дві течії, дві школи, два напрями, один з характером простого повчання, представником якого являється Теодосій Печерський, і другий з характером риторичної, урочистої, панегіричної проповіді з представниками: митрополитом Іларіоном, Климом Смолятичем і Кирилом Турівським. Українська агіографія вийшла з київського Печерського монастиря і завершилася в давнім періоді нашої літератури „Києво-Печерським Патериком“. В тодішнім агіографічнім письменстві зайняв почесне місце своєю великою літературною індивідуальністю Нестор як автор двох житій. Релігійні потреби задовольняло також паломниче письменство, викликане паломництвом. Почин цьому письменству дав український ігумен Данило в своїм „Ходженні“, однім з найцінніших середньовічних описів святої землі.

Спільну творчість княжо-дружинного класу й духовенства бачимо в наших тодішніх літописах, замітних з того погляду, що вони найкраще й найвсесторонніше відбили в собі тодішнє життя української суспільності, її змагання й ідеали.

Ідеї давньої літератури. Як релігійний елемент має рішучу перевагу в давній українській літературі, так цьому відповідає і провідна ідея того часу: ширення християнства й поглиблення моральності серед української суспільності. Одначе християнські ідеї братолюбства, милосердя і справедливості набирають в повчаннях громадянського забарвлення: вони приспособлені до тодішніх суспільно-політичних* відносин. Які ідеали ворушилися в серцях кращих представників княжо-дружинного класу, бачимо з „Повчання Володимира Мономаха дітям“.

Хоча в порівнянні з провідною ідеєю всієї літератури давнього періоду — християнізацією і моралізацією української суспільності провідні суспільно-політичні ідеї немов сходять на другий план, все-таки вони сильно підкреслені в нашій давній літературі, головно в літописах і історичних оповіданнях. Любов до рідної землі, турбота про її добробут, радість з її щасливих хвиль, успіхів і побід, смуток задля її нещастя, невдач і поразок — це все пробивається і з давнього українського повчання і посланія, і з житія і Паломника, і з інших творів давньої української літератури, в першій мірі з „Слова про похід Ігоря“ та з літописів. Останні відбивають і ідеї з часу будови першої Української держави і з часу її розкладу та занепаду, коли саме чуються заклики до солідарності в інтересі цілості держави, коли бачимо виступи проти відокремлювання поодиноких земель від Київської держави, проти дроблення тої держави, котру збудували „діди й батьки великим трудом і хоробрістю“.

Давня література як відбиток національного характеру. Як усе тодішнє українське національне життя містило в собі зародки свобідного й сильного розвитку, було далеке від нетолерантності й замкнутості, які, наприклад, характеризували пізнішу Московщину, так і найдавніша українська література відзначається свобідною безпосередністю, виказує оригінальні зв’язки, зокрема щода поетичної творчості. „Як давній Святослав з його чубом і звичаями степового наїзника, — пише Пипін, — нагадає нам в потомстві не московського великороса, але скорше українського козака, так ліричний епос “Слова про похід Ігоря'' відізветься не в північній пісні, але швидше в українській думі, й сам факт утворення „Слова...“ міг бути дальшим ступенем епічного розвитку, перший ступінь котрого був вихідною точкою витвореної опісля в народній сфері билини“.

Оригінальність і самостійність української літератури того часу була відбитком українського національного характеру, залюбленого в героїчних подвигах, у боротьбі зі степовиками. Тодішнім кипучим національним життям треба завдячувати з’єднанню всіх українських племен для одної мети, об’єднанню вищих шарів української суспільності довкруги прапора української державності, яка саме була невичерпним джерелом і запорукою успіхів енергії й таланту української нації. Тому й українське письменство найдавнішої доби і тодішня наша культура — це витвір освічених класів: дружинників купців і духовенства.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+