4. Серапіон
Серапіон. Двоєвір’я торкнувся в своїх проповідях і Серапіон. За свідченням Воскресенського літопису • в 1274 р. прийшов з Києва митрополит Кирило та привів з собою архімандрита тамошнього Печерського монастиря. Цього архімандрита й висвятив на єпископа Владимира, Суздаля й Новгорода Нижнього. Той самий літопис записав рік його смерті 1275: „Вмер владимирський єпископ Серапіон, а був дуже вчений в Святому Письмі. Його поховали в' церкві св. Богородиці у Владимирі“.
Серапіонові проповіді Серапіонові приписують сім повчань, але з них певно належить йому тільки п’ять. Здається, це тільки мала частина того, що він написав, бодай виголосив, як здогадуватися з слів проповідника: „Я багато разів говорив вам, браття і діти“, „багато говорю вам“, „завжди сію на ниву ваших серць боже насіння“... На те, що сьогодні відомі нам тільки скупі останки письменської діяльності Серапіона, вказує і та обставина, що з його п’яти проповідей автор монографії про Серапіона Пєтухов, зрештою несправедливо, тільки одну кладе на київський час, а чотири на час побуту Серапіона у Владимирі, хоча цей побут не тривав і два роки.
Відгомін сучасних нещасть в проповідях Серапіона з часу побуту його на Україні Не можна навіть припустити, щоб Серапіон замовк на яких ЗО літ, бо перша проповідь походить з 40-х років XIII ст. На ній помітне сильне враження від землетрусу, який був у Києві в 1230 й 1236 рр. Це й доказ, що недовго після того часу ця проповідь написана. Ось уривок з першої проповіді Серапіона:
Чи чули ви, браття, що сам Господь Бог говорить в Євангелію, що в останніх часах будуть затміння сонця і місяця і звізд і землетруси і голод? Те, що тоді сказав Господь Бог, сьогодні здійснюється при останніх людях. Скільки разів бачили ми, як сонце пропадало й місяць затемнювався, і звізди змінялися у своїм світлі... А сьогодні бачили ми своїми очами й землетрус. Земля, що на божий приказ відразу ствердла та стала нерухомою, сьогодні порушується, хитається нашими гріхами, не може носити нашого беззаконня... Не говорить уже нам Господь своїми устами, але самим ділом наказує — трясе й хитає землею, хоче обтрясти з землі беззаконня і численні гріхи, як листя з дерева. Коли б хто сказав: „і давніше бували землетруси4*, — то я скажу: так, землетруси бували, але що по тім сталося у нас, чи не голод, чи не пошесті й чи не численні війни? А ми все-таки не каялися, поки з божого допусту не прийшов на нас немилосердний народ: і нашу землю спустошили, і наші городи полонили, зруйнували святі церкви, наших батьків і братів перебили, знущалися над нашими матерями й сестрами... В який час бачили ми такі наглі смерті? Одних, котрі не вспіли. розпорядитися щодо свого дому, нагло поривала смерть, другі, звечора здорові, йшли спати та вранці вже не вставали...
Коли згадка про татарську навалу не пізніша вставка, в такім разі цю проповідь виголосив Серапіон уже з приводу татарського лихоліття. Свого роду продовження цієї проповіді творить третя проповідь Серапіона, доказом чого хай послужить оцей уривок:
Тоді навів на нас Господь Бог народ немилосердний, народ лютий, народ, що не пощадить ні молодої краси, н» немочі стариків, ні молодості дітей. Рушили ми на себе гнів Бога нашого... Зруйновані божі церкви, зневажені свячені начиння, потоптані святині, святителі дісталися в поживу мечеві; тіла преподобних ченців кинено на жир птахам. Кров наших батьків і братів, як многа вода, напоїла землю. Щезла сила наших князів і воєвод; наші хоробрі, перейняті страхом утекли; багато наших братів і дітей відведено в полон, наші села запустіли й поросли хабаззям. Наша величність спокірніла, краса погибла; наше багатство дісталося їм у користь; наш труд одержали у спадщину невірнг, наша земля стала добром чужинців; і самі ми стали Знеславлені у всіх тих, котрі живуть у сусідстві нашої землі, посміховищем для наших ворогів, бо ми самі звели на себе, як дощ з неба, гнів божий...
Проповіді Серапіона з часу його єпископства. Не тідьки зміст першої і третьої проповіді вказує на їх київське походження, але й та обставина, що прЬповідник, промовляючи до своїх слухачів, уживає слова „браття“. Тимчасом три інші проповіді мають замість слова „браття“ слово „діти“. Друга проповідь на тему покути навіть зазначає, що отець поучає своїх дітей. Що її треба віднести на час єпископства Серапіона, вказує згадка в проповіді про те, що зближається 40 літ від того часу, коли з нападом татар прийшли тяжкі дні на східнослов’янські землі з голодом, пошестями й іншими бідами. Виступи проповідника проти чарів і забобонів у четвертій і п’ятій проповідях промовляють також за тим, що їх написав Серапіон на півночі; зрештою, в п’ятій проповіді є згадка про руїну Дурацца на східнім побережжі Ад-рійського моря в 1273 р., отже, проповідь походить з часу єпископства Серапіона.
Характеристика Серапіона. Одначе в усіх проповідях Серапіон є типовим письменником київської школи. Правда, не чужа була йому й штука риторики, але свої проповіді він призначав для широких мас, звідсіль і походить їх життєвий і популярний характер. Беручи тему до проповідей з сучасного свого окружения, малюючи життя і настрій своїх вірних у своїх писаннях, Серапіон зробив свої проповіді цінним історичним джерелом. Всі його проповіді відзначаються простотою, з усіх їх пробивається любов пастиря до свого стада. А коли до того додати, що його стиль відзначається пластичністю поетичних картин і вмілим підбором вислову, крім того, вмілістю під порядку вати подробиці основному планові проповіді, то й одержимо ті прикмети, котрі визначають проповідям Серапіона одно з чільних місць між проповідями давньої України.