Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

6. Вплив відродженої літератури південних слов’ян

Літературний рух відродження Сербії й Болгарії З кінцем XIV ст. оживився вплив південної слов’янщини на українську літературу». Стояло це в зв’язку з політичним розквітом і вершком культурного розвитку в сербів і болгарів. За Степана Уроша Дечанського й зокрема за його сина Душана Сербія осягнула найбільше значення. В Болгарії, що поділилася на кілька князівств, які ворогували між собою, в західній частині краю почав самостійно управляти князь Шишман, засновник нової тубільної династії Шишмановичів.

У Сербії сильний літературний рух бачимо в XIII— XIV ст. на далматинськім узбережжі, де перехрещувалися слов’янська, візантійська й романська культури. Тут між іншим перекладено в тім часі на сербську мову з грецької „Олександрію“ (звідсіль так звана сербська „Олександрія“), з латинських оригіналів повісті про зруйнування Трої (так звана Троянська притча) та про індійське царство, пізніше перекладено італійську поему як Повість про Бову королевича“. Знову ж Болгарії судилося мати в Івані Олександрі Шишмані наслідувача колишньої * діяльності царя Симеона. Іван Олександр Шишман радо замовляв для своєї бібліотеки переклади з грецької мови та збірки з цікавіших давніше перекладених статей. Деякі книжки були ілюстровані, наприклад Хроніка Манасії, куди попали й ілюстрації зі східнослов’янської історії.

Коли цар Іван Олександр поділив своє царство між двох синів, один з них вибрав на столицю Тирнов, а другий Відін. І саме особливо в Тирновськім царстві бачимо великий літературний рух, що почасти відродив літературні традиції доби першого Болгарського царства й рівночасно^ відбив у собі висліди пізнішого візантійського впливу XII—XIV ст. в часах залежності Болгарії від Візантії. На чолі того руху став типовий представник візантійської освіти XIII—XIV ст. на південно-слов’янсько-му грунті тирновський патріарх Євтимій. У нього бачимо пробу приспособите висліди візантійської освіти його часу до болгарського письменства й рівночасно переробити на новий лад староболгарський літературний матеріал. Здалека від змагань Євтимія ожили й народні елементи давньої болгарської літератури. Одначе не вони стали висловом відродження національної традиції, тільки спроба відродити давню церковно-слов’янську літературу. Тому в Тирнов-ськім царстві появилися переклади „Хронографа“ Івана Зонари з грецької мови східної повісті про Стефаніта й Іхнілата, „Маргарита“ Івана Золотоустого та ін.

На XIV ст. припадає і розквіт болгарських монастирів і чернецтва; тоді саме й виробилася ідеалістична теорія аскетизму. Монастирі були розсадниками не тільки духовної, але також світської освіти. Одначе наставники болгарської церкви переходили афонську школу. Там на Афоні вироблялися богословські системи для всього православного світу. Звідти сама Візантія одержувала патріархів, а південні та східні слов’яни — наставників своїх церков.

Київьский митрополит Кипріян. Афонську школу перейшов болгарин з походження київський митрополит Киц-ріян, родом з болгарської родини Цамблаків; був стриєм пізнішого київського митрополита Григорія Цамблака. Обидва вони перейшли афонську школу, здобуваючи собі широку освіту, обидва стояли в близьких зносинах з тиряовським патріархом Євтимієм. Цамблак був правдоподібно уродженцем Тирнова й вихованцем Євтимія. З писань, приписуваних Кипріянові, певно належить йому „Житіє митрополита Петра“, колишнього ченця Спаського монастиря в Двірцях коло Жовкви. „Житіє“ стрічається також в українських рукописах. Хоч осідок митрополита вже був перенесений з Києва на Московщину, Кипріян жив довший час в Києві, бо не міг погодитися з московським князем. Умер 1407 р.

Григорій Цамблак. Перед своєю смертю спровадив Кипріян до себе свого братанича Григорія, але вмер, коли Цаыблак був щойно в дорозі, на Литві. З’являючись в українських землях, Цамблак мав уже за собою славу богослова та проповідника, яку здобув собі в Молдаві, висланий туди в церковно-дипломатичній місії. Правдо-пвдр&ю Кипріян робив Цамблакові надію на митрополичий орестт. Аж по смерті Кияргяна став митрополитом Фотій, якого ж любили в Литовській державі. Вітовт жадав від Царшрода окремого митрополита для українських і білоруських земель, що входили в склад Литовської держави.

По відмові Царшрода Вітовт скликав собор єпископів і вищого духовенства, князів і бояр з українських і білоруських земель Литви й Польщі до Новгородка, де й вибрали митрополитом Григорія Цамблака. Цю посаду займав Цамблак усього кілька лгг і в 1418 р. щез з української землі; місцеві джерела говорять про його смерть, а молдавські кажуть, що прийняв схиму з ім’ям Гаврила, поселився в німецькім монастирі й зайнявся книжними працями.

Справа окремої митрополії для православних Литви й Польщі була наразі відложена, бо Вітовт погодився з Фотієм.


Останній лишив слід' у письменстві як автор численних, хоч з літературного боку слабких проповідей і повчань. Між іншим він переробив і давню проповідь про божі кари.

На український період життя Григорія Цамблака припадає шість проповідей: на вербну неділю, Вознесіння, Преображення, Успения, Воздвиження й на св. Дмитрія, „Ісповідання віри“, написане на день його посвячення й виголошене в часі рукоположения 15 листопада 1415 p., й чотири панегіричних писань. Хоч був одним з блискучих представників пізнього візантійського риторства, його писання були у нас мало популярні, а більше відомі в Молдові. З його панегіричних писань одно вихваляє Ки-пріяна, себто надмогильне слово, сказане в Києві восени 1409 p., друге вихваляє тирновського патріарха Євтимія, а два торкаються участі Григорія Цамблака в Констанцькім соборі в 1418 p., а саме привітня промова папі Мартинові V, виголошена в латинськім перекладі в Констанці 25 лютого 1418 p., й похвальне слово отцям, котрі зібралися на той же собор, виголошене в латинськім перекладі в останніх днях лютого того ж року.

Середиьо-болгарський вплив в українськім письменстві Не тільки південно-слов’янські духовники, але й монахи ширили вплив південно-слов’янської літератури на українську та взагалі східнослов’янську, наслідком чого остання значно змінила свій зміст і зовнішній вигляд. Появилися нові переклади, що різнилися від давніших перекладів, нові редакції поодиноких літературних пам’яток і навіть нові твори, досі зовсім тут невідомі. Цей новий вплив можна пізнати по нестертім таврі, яке лишив він на мові пам’яток тодішнього нашого письменства, пізнати його по середньо-болгарських язикових прикметах, отже, по заміні я через а (моленіа, добрьіа, добраа), по уживанні ь замість ь або е в середині слів і ь замість ь на кінці слів, у появі великого юса й т. ін.