Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

7. Письменський відгомін змагань до релігійної унії

Безуспішність заходів Цамблака коло релігійної унії. З побутом обох болгарів Кипріяна та Григорія Цамблака на українських і білоруських землях стоять в тісному зв’язку також перші серйозніші проби заведення тут церковної унії. На весну 1396 р. вибрався Кипріян в свої західні єпархії, був у Вітовта, на Білорусі, потім поїхав у Київ, звідти на Волинь і в Галичину. Восени того року з’їхався Ягайло з Кипріяном і відбув з ним конференцію в справі з’єднання східнослов’янської церкви з римською. Урадили вдатися до патріарха й подати йому проект, вислати своїх відпоручників на синод, що мав би зійтися десь на Україні або Білорусі й перевести злуку східної й західної церкви. .

І хоч з тих заходів нічого не вийшло, Ягайло не покидав своєї думки. Для її здійснення і наступив вибір окремого митрополита для українських і білоруських земель в особі Григорія Цамблака, що для цієї мети взяв участь у Констанцькім соборі. Там вітав папу Мартина V промовою, збереженою в латинськім перекладі в хроніці Райхенталя. Від володарів Литви й Польщі висловив тут Цамблак бажання, щоб унія увійшла в життя шляхом гідним, чесним і звичайним, а саме на вселенськім соборі, на якім делегати обох сторін вияснили б справи віри. Друге панегіричне писання з цього приводу задержалося в церковно-слов’янськім тексті: є це „Григорія архиепископа киевъского и всея Руси слово похвалное“. Тут запропонував членам Констанцького собору зійтися і вияснити гідним способом релігійні різниці, обертаючися в сумнівних випадках до книжок, які полишили по собі богомудрі мужі.

Одначе заходи Цамблака були так само безуспішні, як безуспішною лишилася участь митрополита Ісидора в Флорентійськім соборі в 1439 р. та приступлення його до унії. В цілорічних подорожах по українських і білоруських землях 1440—1441 рр. він переконався, що там не було ніякого спочування унії, і тому навіть не задержався в цих землях, коли мусів утікати з ворожої для унії Московщини.

Окремий київський митрополит. В часі неприсутності Ісидора вибрано нового митрополита Йону, якому спочатку підлягали також українські й білоруські єпархії. Але 10 літ пізніше, в 1458 p., папа прислав на митрополита українських і білоруських земель уніята Григорія Булгара й відтоді московські митрополити титулували себе митрополитами московськими та всієї Русі, а українці й білоруси по смерті Григорія почали вибирати своїх митрополитів, котрі титуловали себе митрополитами київськими та всієї Русі.

„Посланіє Місаїла“. По смерті Григорія православний собор, зложений з єпископів, княжат, панів і визначних мужів, правдоподібно хотячи обсадити митрополію, вислав на весні 1473 р. якесь посланіє до папи. Минуло три роки, папа не відповів нічого на посланіє і в' березні 1476 р. вислано до нього друге посланіє, підписане кандидатом на митрополію Місаїлом (з роду князів Псгруцьких, або Пстручів) з гуртком православних княжат і панів. Посланіє дає зразок . пізнього візантійського риторства, написане неясно й дуже многослівно, переповнене такими прибільшеними й незвичайними компліментами, які ще через часте їх повторювання викликають несмак у читача. Можливо, що така зверхня його форма, яка гарно свідчить про теологічну зручність ритора-автора, мала на цілі засипати папу компліментами, щоб якнайменше дати дійсних устулок. З причини свого убогого змісту, балакучості, розтягненості, напушистості й повторень одного •и того самого „Посланіє Місаїла“ це пам’ятник невисокої вартості, а літературного інтересу надає йому виключно та обставина, що українська література того часу бідна пам’ятниками.

Зміст. Досить довга перша частина „Посланія Місаїла“ це одна неперервна низка найбільше вишуканих похвал папі. Висипавшись з компліментами папі, автор чи автори зазначають, що нема різниці між греками й римлянами та „російськими слов’янами“, тимчасом вони довідалися, що східнослов’янську церкву представляють перед папою як невірну. Автори „Посланія“ порівнюють обвинувачів українського й білоруського народів з безводними хмарами, які проганяють вітри, з безплодними деревами, зо спіненими хвилями моря тощо. Подавши в другій частині вістки про самих себе й визнання своєї віри, аэтори „Посланія*4 наводять як свій погляд — погляд * католиків на папу як всенайсвятішого пастиря і старшину всіх святих отців і православних патріархів, що більше, вони навіть натягають на католицький спосіб свої православні догми та все-таки підкреслюють, що кожен має мати непорушеним обичай і устав своєї церкви. Від папи повинен кожен християнин учитися лагідності та смирності.

„Бо треба любовною премудрістю, лагідністю відзначатися, щоб зовсім не вимагати зброї лютості на поправу такої пастви. В наших бо землях бачимо багатьох з боку західної церкви таких по* імені пастирів, які держаться того звичаю, що думають лютістю побільшувати стадо й більше гублять з нього, віддають гідних судові, в’яжуть їх *і мучать, інших силою тягнуть “із благочестія во благочестіє", руйнуючи союз мира, любові зависним • гнівом. То бо незручний

пастир, перелякавши своїм криком, нагло та швидко знищив і викинув овечку з свого стада, то кинувши палицею, перестрашуючи ворогів, потрапить у голову й побачить перед собою трупа; то знову стративши голову в запалі, пхне ногою й поламає хребет або ребряні кости, які заслоняють нутро. А милосердний пастир свобідний і далекий від того всього; лагідно бо споглядаючи на своє стадо, тихо порушуючи устами або духовним криком накликаючи стадо, доводить до того, що воно держиться купи й не розбігається більше. Він навчає не лишати й кривого, але брати його на своє плече. Привикши бо до такого звичаю,

вівці біжать слідом за солодким голосом пастиря, а від чужого тікають, і так ступаючи перед ними радісними ногами, євангельським шляхом наставляє їх на апостольські таг пророчі поля, і часто обертаючися та бачачи їх добру віру, що вони йдуть, множаться і добре годуються, веселитися, бо сподівається прийняти від пана стада не тільки нагороду, але й заслужену пошану. А коли настає спека від сонячного палу й потрібно великого холоду, він виводить їх на

висоту євангельських гір і дозволяє їм мати усяку свободу, також відти посилає їх перед себе на небо”.

Такі й інші прикмети знаходять автори „Посланія“ у папи. Тому папа може довести до союзу й миру, хай тільки вишле на наші землі двох знаменитих добро-розумних мужів, котрі знали .6 добре закон і обичаї обох церков і котрі щиро придержувалися б постанов Флорентійського собору: з них одного віроісповідника східної церкви та другого західної. В другій частині викладений істотний зміст “Посланія”, бо в третій частині укладачі „Посланія“ просять від папи як верховного пастиря для себе різних духовних дібр і ласк, а кінцеву частину виповняє прохання о відповідь.

Віднайдення „ПосланіяВідшукав це „Посланіє“ і предложив віденському магістратові для потвердження та вписання в акти уніатський митрополит Іпатій Потій, який і видав його в 1605 р. в оригіналі й окремо по-польськи на доказ давнини унії українських і білоруських земель з Римом п. з. „Посельство до папежа римъского Сикста IV оть духовенства и оть княжать и пановъ рускихъ зъ Вилни року 1476" мЪсяца марта 14 дня черезъ пословъ въ томъже листе нижеименованныхъ“. Сучасні православні письменники проголосили це „Посланіє“ підробленим, але новіша критика признає його автентичним.