Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

9. Так звані литовські літописи

Вплив права Київської держави на право Литовської держави. Взагалі XIV., XV й перша половина XVI ст. це найменше досліджений час в історії української літератури й будучі пильні дослідники певно не пошкодують вложеної на такі досліди праці. Підбиваючи українські землі, Литва не чіпала їх ладу та правових норм. Давнє київське династичне право зберегло й за литовських часів свою силу хоч би вже тому, що Литва не мала власної кодифікації права. Через те литовська адміністрація і суди проводили в життя і практику право „Руської Правди“. Порівняння пам’яток литовського законодавства XV—XVI ст., уставних грамот, „Судебника“ великою князя Казимира й „Литовського Статуту“ першої редакції з 1529 р., вказує виразно на формальну подібність різних постанов з „Руською Правдою“. Головно „Судебник“ Казимира з 1468 р. дуже близько споріднений з нею. Звичаєве право, сперте на юридичну традицію, що одержала колись свій вислів у „Руській Правді“, стало основним джерелом „Литовського Статуту“. Крім того, бачимо тут уже впливи й польських кодифікацій XIV—XV ст. і окремих сучасних законів, також німецького магдебурзького права, за яким судили в міських судах. Слабкі в першій редакції „Литовського Статуту“, німецькі впливи далеко сильніше відбилися в його другій редакції

з 1566 р. Незважаючи на глибоку зміни, елемент староукраїнського державного права виступає ще яскраво навіть у третій редакції „Литовського Статуту“ з 1588 р., що того самого року вийшов друком у Вільні.

Походження так званих. литовських літописів. Зокрема, до будучих дослідів належить ствердити ступінь участі українців у так званих литовських літописах, себто літописах, розвинених на давній українській літописній тра-

дицй й витворених сгальною працею і на спільній літературній мові українців і білорусів, які увійшли в склад Великого Князівства Литовського, звідкц й походить невластива назва літописів.

Редакції так званих литовських літописів. Вони представляють собою чотири редакції. Найдавніша редакція літопису це збірка механічно злучених окремих творів, куди увійшли: оповідання про боротьбу Кейстута з Ягай-лом, оповідання про князювання Вітовта й покорення українських і білоруських князівств, оповідання про битву з Теміркутлуєм на Ворсклі, оповідання про Поділля, похвала князеві Вітовтові, оповідання про боротьбу Свид-ригайла з Жигмонтом і щорічні записки, роблені в Смоленську й на Україні. На те, що батьківщиною/ цієї найдавнішої редакції був Смоленськ, вказують не тільки смоленські записки, але й місцеве смоленське забарвлення літописного оповідання і смоленське джерело „Похвали князеві Вітовтові“. Цим джерелом є записка в збірнику проповідей Ісаака Сирина, з якої цілі уступи буквально подібні до літописного тексту похвали, а в інших змінена, щоправда, форма, але приходять ті самі вислови. Першим вказав на це М.Грушевський, що й звернув увагу на якісь сліди ритмічної чи краще циклічної будови в смоленській записці з 1428 р., котра стала джерелом для похвали князеві Вітовтові:

Тогда бяху крапко служаще єму велиціи князи... честь и дары подаваху єму

и також служаху єму и вьсточньїє великим цари татарьскии,

такоже и нЬмецькии великим князи служаху єму

со всЬми грады своими и землями,

єще же и иніи велиции' князи служать єму —

господарь молдавськои земли, також и басарабьскои земли.

Такоже и чеськоє королевство служаще єму.

Найдавніша редакція постала в середині XV ст.

Друга редакція додала до тексту першої редакції легендарну історію Великого Князівства Литовського давніших часів і продовжила оповідання першої редакції короткими записками до другої половини XVI ст. Третя редакція це ширша редакція, що доповнила вістки попередньої редакції масою мотивів, епізодів і оповідань як з усної, так і з літературної традиції й виповнила прогалини середньої редакції щодо подій від середини XV до початку XVI ст.

Повний звіт так званих литовських літописів появився не раніше половини XVI ст. Сюди увійшли народні оповідання й перекази про первісну історію Литви до князювання Міндовга, про зміну князів від Войшелга до Гедиміна, про заснування Вільни, про напад Ольгерда на Москву, про чудо від святого хреста, про ворожнечу Вітовта з Москвою, про старання Вітовта одержати корону, далі запозичення з українських літописів про Міндовга, Войшелга, вбійство Тов-тівіла й Тройнати та про Тройдена, вкінці поодинокі оповідання й щорічні записки. Крім тих оповідань, котрі уже увійшли в короткий звід, у ширший увійшли ще такі: про битву під Дубровною, про сварку Свидришйла з Ягайлом, про вбивство Жигмонта, про боротьбу Михайла Жигмонтови-ча з Казимиром і про боротьбу Казимира з тевтонами й Юрієм Подібрадом. Оповідання, цієї четвертої редакції наслідком багатства подробиць колоритніше й щодо свого викладу цікавіше, має повістевий характер і тим самим більшу літературну вартість.

У цих українсько-білоруських літописах видно вже новий стиль, ближчий до урядового стилю Литовської держави, ніж до стилю давніх українських літописів. Він зовсім світський, свобідний від церковної манери й візантійського риторства, зате зазнав впливу польської лексики та стилістики. Цими літописами користувалися польські хроністи Длугош, Бєльський і головно Стрийковський при писанні своїх хронік. У хроніці останнього є до 180 запозичень з цих літописів.

Так званий „Короткий київський літопис“. У протиставленні до цього нового світського стилю зовсім на грунті давніх літописів стоїть так званий „Короткий київський літопис“. В цім рукописі короткий витяг з давніших літописів продовжений новими записками волинськими або поліськими з кінця XV ст. Займаючись багато церковними справами, „Короткий київський літопис“ вказує на своє походження з церковних кругів.

Здається, пізніше додано до давніших записок цікаве оповідання про Литовсько-Московську війну та про перемогу князя Костянтина Острозького під Оршею над Москвою в 1515 р. Оповідання закінчується похвалою полководцеві литовських військ. Острозький порівняний між іншим з „великим царем індійським Пором“, з Авієм, сином Ровоама, „що воював з десятьма колінами ізраїлів і вбив з них сильних людей за один день п’ятсот тисяч“. Його діло наслідував Острозький, що побив москалів не за цілий денд>, але в трьох годинах вісімдесят тисяч і т.д. Похвала закінчується славою, яка нагадує нам ритмічну будову „Слова про похід Ігоря“ і дум:

великославному государю королю Жикгимонту Казимировичу буди честь і слава навіки —

победившему недруга своего великого князя Василія московського,

а гетману є го вдатному князю Константину Івановичу Острозскому

дай, Боже, здорове і щастє. вперед ліпшеє: 

как нині побил силу великую московскую, 

аби так побивал силную рать татарскую, 

проливаючи кров їх бессурменьскую.