Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

1. На порозі нового літературного руху

Початок другої доби української літератури у зв'язку з національним пробудженням. Друга доба української літератури починається її відродженням у змісті, формах і ідеях. Це відродження літератури тісно пов’язане з загальним пробудженням українського національного життя в XVI а, що в повній силі проявилося щойно в останній четверті того століття. А що ця віднова українського національного життя підготовлялася довгі десятиліття, тому й нема різкого розмежування між давньою і середньою добою української літератури. Тим тяжче було проявитися різкій межі між одною і другою добою, що татарський погром і руїна державного українського життя спричинили занепад літературного життя України упродовж звиіп двох віків і на яловім українськім культурнім грунті нелегко прийшлося новим літературним течіям здобути право громадянства. Як на віднову українського національного життя склалися різні чинники загальноєвропейського, взагалі зовнішнього, й місцевого характеру, так перше сильніше згущення на схилі XV ст. тих чинників, котрі заповідали літературне відродження України, визначає межу між давньою і середньою добою української літератури.

Єресь зжидоватілих. Історія давньої української літератури — це у великій мірі історія розумових настроїв: має на меті пояснити переміни цих настроїв і виказати, яким чином висловилися ті переміни в літературних пам’ятках. Сліди важних перемін в розумових настроях українців і білорусів Литовської держави бачимо вже в другій половині XV ст. Один з доказів дає поява єресі так званих зжидоватілих. Її в’яжуть звичайно з приїздом Михайла Олельковича в 1471 р. до Новгорода Литовського. З Олельковичем приїхало кілька жидів, між ними вчений жид на ім’я Схарія. Останнього уважають батьком згаданої єресі, бо був ученою людиною. Саме тоді з’явилася серед жидів реформаційна течія, що відкидала талмуд і вертала до старого завіту. Ця течія зближалася з християнами й була в силі впливати на них. Таким жидом-реформатором уважають Схарію, ученість якого справила сильне враження на найосвіченіших великоросів з боярів і духовенства; між ними й знайшов Схарія своїх учнів.

Вплив єресі зжидоватілих на письменство. Зжидоватілі відкидали догму про св. Трійцю, тайни, почитания ікон, хрестів, мощів, відкидали церкву, пости й чернецтво, говорили, що месія ще не прийшов, що Христос був звичайною людиною і вмер, що жидівська віра походить від Бога, а християнство від чоловіка, що Діва Марія не* була Богородицею, що треба держатися Мойсейового закону. Зжидоватілі займалися наукою: астрономією й математикою, а крім того астрологією, себто вмінням відгадувати за зорями, і іншими подібними забобонами, що в середніх віках прибрали на Заході форму „науки“. Провідники й теоретики єресі писали книжки, в яких викладали свою науку, але ці книжки знищено, коли собор осудив секту й її членів почали переслідувати. Під впливом цієї єресі з’явилися переклади Мойсейового „П’ятикнижжя“, книги „Естирь“, „Псалтирі“, логіки, метафізики, космографії, повісті про сімох мудреців, деяких астрономічних і ворожбитських книжок. Ці переклади мають виразні сліди свого українського чи білоруського походження. Прикмети посланія Теодора жидовина, виданого з рукопису XVI ст., вказують швидше на Київ, ніж на Білорусь; той самий Теодор переклав Псалтир з жидівської мови в 1464—Д 473 рр. Соболевський дослідив з погляду на мову загадковий рукопис Синодальної Бібліотеки ъ Москві серед середини XVI ст., який містить метафізику на українській мові. Видно, це був відгомін загального настрою, загальної потреби мати текст Святого Письма не в сумнівнім традиційнім тексті, але вірогіднішім, коли бачимо, що, як Теодор, так і віленські братчики, дбали про переклад старозавітніх книг з жидівських оригіналів, що їх уважали єдино справжніми.

Уступки народній мові в Святому Письмі. Вже в перші церковно-слов’янські видання на Україні та взагалі на східнослов’янських землях потрапляли прикмети живої мови. Це був відгомін перекладів Святого Письма на живу мову. Виготовлялися такі переклади не для церковного ужитку, бо церква не потребувала перекладів Святого Письма на живу мову; вона й далі зберігала церковнослов’янську мову, що єдина мала в очах церкви характер потрібної святості. З другого боку, не треба розуміти дослівно, що мова цих перекладів була дійсно жива, народна мова. Все-таки давала вона можливість розуміти зміст Святого Письма тим людям, котрі не розуміли церковно-слов’янської мови.

Українська й білоруська спільність. Щоб дальший виклад не зустрівся з помилковими пояснюваннями, треба зробити одне застереження. Ходить саме про те, що як за часів Литовської держави, так особливо по Люблінській унії в XVI і XVII ст. єднали Україну й Білорусь дуже тісні культурні й політичні зв’язки. В українському і білоруському культурному, зокрема літературному житті було багато спільного, витвореного спільними силами українського й білоруського народів. Тому інколи годі дослідити національність перекладача чи автора якогось твору, бо ж це був час, коли й українець і білорус називали себе одним терміном „русин“ і коли часто українець і білорус писали одною і тою самою мовою, зложеною" з книжних і народних елементів.

Народна мова в Святому Письмі на переломі XV спи Зокрема, досі не маємо докладного розмежування, що саме з рукописів кінця XV та з XVI ст. належить з повною певністю до української чи білоруської літератури. Саме наприкінці XV ст. бачимо в них сильніший приплив течо живої народної мови. Списана в Кам’янці „Четья“ з 1489 р. має деякі прикмети української мови. Ізмаїл Срезневський бачив у часі своєї подорожі рукопис XV—XVI ст., писаний українським карпатським говором з домішкою церковнослов’янських і польських слів із пізнішим записом 1558 р. З нього навів він такі слова, як: воунь, вувця, хвусть, барзо, вшитко й ін. Перестаріла проба Владимирова систематизувати українські і білоруські рукописи з прикметами живої мови від XI до XVII ст. виказує які три десятки таких українських і білоруських рукописів за XV ст. Був звичай на полях церковно-слов’янських рукописів давати пояснення деяких незрозумілих слів живими словами та вводити такі слова в щораз більшім числі в свіжі переклада й поправлюваїшя біблійних книг. З хитання між церковно-слов ’ янською мовою давніх оригіналів і формами живої мови виросла поволі

Справа заміни церковно-слов’янської мови доступнішою для широких мас зближеною до народної або народною мовою.

До рукописів, поширених на українських і білоруських землях, належать переклади „Псалтирі“ на народну мову, відомі на Україні далеко від етнографічної українсько-білоруської межі. З інших перекладів на. білоруську мову варто згадати один рукописний збірник XV ст., що зберіг замітні переклади або й переробки Страстей Христових, повісті про трьох магів і легенду про святого Олексія.,

Краківські церковно-слов'янські видання. Живим зв’язкам з Заходом завдячуємо також застосування друкарського мистецтва до богослужебних книг для українських і білоруських земель. Веснівки церковно-слов’янських друків не появилися, правда, на українській землі, эле на польській, в Кракові, де жило багато православний українців і білорусів, і вони мали свою православну церкву, все-таки ці видання були призначені для України й Білорусі, на що вказують окремі їх прикмети. Були це: Осмогласнйк і Часословець з указаниям часу появи 1491 р. і місця видання Кракова, дві Тріоді постна й квітна, без означення року, та Псалтир з „возслідованєм“, відома тільки з свідоцтва архієпископа Пітіріма. Згадані книжки вийшли з друкарні Швайпольта Фіоля. Обвинувачений в єресі, він став перед судом 1492 р. й був приневолений тікати з своєю друкарнею з Кракова, а велику частину примірників його видань сконфіскували домінікани. На

її призначення цих книжок для ужитку в українських і білоруських церквах, отже, в Польській і Литовській державах, вказують прикмети мови та згадки про окремих східнослов’янських православних святих. В руках українських помічників Фіоля були рукописи українські, московські й південнослов’янські.

Чеські впливи. Переклад Естирі й поправки в П’ятик-нижжі Мойсея з 1514 р., зроблені за жидівським текстом Біблії, з одного боку ведуть до перекладів сектантів з-поміж зжидоватілих, з другого — до друків Франца Скорини. Він розпочав свою видавничу діяльність в Празі, де від 1397 р. при університеті була литовська колегія, яку заснувала королева Ядвіга. Чеська мова й література були від XIV ст. дуже поширені в Польщі й тих українських і білоруських землях, котрі підбила Польща й Литва. Що більше, знання чеської мови було тоді в Польщі ознакою освіченої людини, а перше видання польської Біблії з 1561 р. здійснене на основі перекладу початку XVI ст. з чеської Біблії. Окрім Святого Письма перекладено з чеської мови на польську легенди, повісті, лічничі книжки й інші. Оборот чеських книжок в Польщі й послідовно в західних українських і білоруських землях зріс під впливом гуситів.

Франциск Скорина. При Помочі чеської Біблії завершив і Франциск Скорина переклад великої частини Біблії на „руську мову“. Родився близько 1490 р., якщо взяти до уваги, що в 1504 р., коли записався до Краківського університету, мусив мати найменше 14 літ; таким чином, в 1517 р., коли видав першу книжку в Празі, мав не менше ніж 27 літ і в такому віці а бо трохи старшим він зображений на портреті з 1517 р. У 1512 р. одержав у Падуї ступінь доктора медицини. Останню вістку про нього маємо з 1535 р. Походив „із славного города Полоцька“; сам писав про себе, що народився „ в руській мові“ та й розвинув свою діяльність в тій мові тому, що його „милосердний Бог з тої мови на світ пустив“. Належав до багатої купецької родини, своїми інтересами зв’язаної тісно з Вільно, де близько 1525 р. оселився постійно й мав друкарню „ в домі4 шановного мужа Якова Бабича, найстаршого бурмістра славного й великого міста ві-ленського“. Між 1525 і 1529 рр. оженився з однією вдовою. Крім Якова Бабича, ще другий багатий віденський міщанин Богдан Онков, „син радника міста віденського“, зв’язаний з видавничою і друкарською діяльністю Скорини«

Релігійне завдання медицини. Краківський університет повністю перебував у руках католицького духовенства. Навіть медицина мала головно на увазі релігійні цілі; прикликаний до хворого лікар повинен був передусім дбати про спасіння . й лікування душі, а щойно потім лікувати тіло. Такий погляд на завдання лікаря висловлює і Скорина в передмові до книги Суддів:

„Коли каємося своїх гріхів, Господь Бог посилає нам душпастирів і лікарів, а вони вчать нас противитися бісівським спокусам“. В цім релігійнім напрямі медицини треба шукати одної з спонук літературної і видавничої діяльності Франциска Скорини.


Псалтир Скорини.

Першою книжкою, що її видав Скорина, була Псалтир з 1517 р. Передмова до неї знайомить нас з призначенням книжки та з методами видання. Хоча передмова Скорини являє собою „Бесіду Василія Великого на першу частину псалма“, все-таки з неї узяв він тільки деякі вислови й загальні думки. .3 власних доповнень Скорини цікава вказівка на призначення Псалтирі: „дітям малим початок усякої доброї науки“. В передмові до всієї Біблії Скорина пору чає Псалтир тому, хто хоче к вміти граматику або „по руськи говорячи, грамоту“. Як дуже поширену й улюблену книжку в давній Україні Псалтир читали, виголошували з пам’яті псалми або їх співали; це стверджує також передмова Скорини в словах: „абы мы Псалтырю поючи, чтучи и говорячи“. З огляду на таку поширеність книжки Скорина видав Псалтир на церковнослов’янській мові, ділячи її на катихизми та слави. Одначе в церковнослов’янський текст уводив Скорина „руські слова“, заявляючи, що поруч церковно-слов’янських слів у тексті подав по боках деякі слова „для людей простыхъ рускимь языкомъ, что которое слово знаменуеть“. Крім наукової методи пояснення Святого Письма через вказівки на паралельні місця з інших книг запозичив Скорина з Псалтирей інших мов також поділ усіх. псалмів „на стихи“. В основу свого видання взяв Скорина текст Псалтирі зі східнослов’янськими списками XV—XVI ст. Велика частина пояснень Скорини по боках має свої аналогії в чеських висловах. .


Інші празькі видання Скорини. На противагу Псалтирі, надрукованій церковно-слов’янською мовою,, всі інші біблійні празькі книга Скорини „зуполъне выложены на руській языкъ доктором Франциском Скориною с Полоцька, града славного, Богу ко чти и людем посполитим к науце“. Друкувалися вони в такім хронологічнім порядку: Йов, Притчі, Премудрість Сираха 1517 р., Екклезіаст, Пісня пісень. Премудрість Соломона, Чотирі книги Царств, Ісус Навин 1518 р., Юдита, Книга Суддів, П’ятикнижжя Мойсея, Рут, Естир, Плач Єремеї й Данило 1519 р. На початку кожної книжки є передмова й додатки, що дають дещо для характеристики Скорини як перекладача, так і автора. Свій переклад здійснив Скорина на підставі двох головних джерел: чеської Біблії 1506 р. й церковно-слов’янських текстів деяких книг старого завіту. Маючи на меті дати читачам повну та зрозумілу Біблію, Скорина свобідно доповняв взаємно чеський і церковно-слов ’енський тексти без уваги на жидівський, грецький і латинський тексти.

Мета видань Скорини. Його видання мали потрійне завдання: щд моральним оглядом за правом моральності й поширення добрих звичаїв, під релігійним оглядом подбати про лектуру для спасіння душі й під освітнім оглядом навчання мудрості, науку. Для історії освіти в українських і білоруських землях на початку XVI ст. особливо цікава передмова Скорини „во всю библию рускаго языка“.Ті готував він не тільки для спасіння, але й для „научения седми наукъ вызволеныхъ“. Про граматику була вже згадка при Псалтирі. Для „логики, онаже учить з доводом розознати правду от кривды“ Скорина радив читати Йова й Посланія апостола Павла, для риторики, музики, арифметики, геометрії й астрономії поручдв інші книжки Святого Письма. На думку Скорини, по Біблії могли читачів вчити не тільки семи свобідних наук, але й закону й права, якими люди мають управлятися на землі. Біблією хотів заступити Скорина поширені в українських і білоруських землях наприкінці XV ст. та з початком XVI ст. чеські й польські переклади повістей: Олександрії та про Трою. Він писав: „Якщо маєш замилування до знання воєнних і лицарських діл, читай книги Суддів або книги Маккавеїв. Більше та справедливіше найдеш в них ніж в Олександрії та Трої. А що бажаєш коротко довідатися з літопису, скільки тисяч літ, читай книги Параліпомена“.

Віленські видання Скорини. З двох віленських видань Скорини тільки Апостол має дату 1525 р., а „Мала подорожна книжка“ вийшла або того самого року або рік пізніше. Своєю церковно-слов’янською основою Апостол зближений до Пеалтирі, а передмовами при поодиноких частинах його — до інших празьких біблійних книжок Скорини. В „Малу подоржну книжку“ входять такі речі: Псалтир, - Часослов, акафісти з канонами Господній могилі, Михайлові, Іванові Предтечі, Богородиці, апостолам Петрові й Павлові та всім дванадцятьом, Миколі, Господньому хрестові й імені Ісуса Христа, короткий шестедне-вець, святки (календар) і досі невіднайдена пасхалія.

Патріотизм Скорини. Не можна не спинитися на патріотизмі Скорини. В передмові до Юдити говорить, що тому, що, з природи звірі, які ходять в пустині, знають свої ями, пташки, які літають по повітрі, знають свої гнізда, бджоли й їм подібні боронять свої улії, також і люди до того місця, де народилися і виховалися, мають велику ласку. Заразом подав Юдиту як зразок для мужів, щоб вони „всякого тружания и скарбовъ для посполитого доброго и для отчины своея не лютовали“. Дуже добре зазначив він у передмові до Естирі, що „ не тільки для самих себе ми народилися на світ, але ще більше на службу Богові та для загального добра“. Це й було мотивом його праці, бо, як говорить у передмові до книги Левіт, „мы братия не можемъ ли во великих послужити посполитому люду рускаго языка, сие малые книжку праци нашее приносимо имъ“.

Наслідування видань Скорини. Видання Скорини виділялися своєю красою з-поміж церковно-слов’янських видань так дуже, що викликали наслідування не тільки в українських і білоруських землях, але і в Німеччині, в Тібінгені. Споріднене з друками Скорини письмо виказують несвізький Катихизм з 1562 р., Євангеліє Тяпинсько-го, віденські й острозькі видання.

Українські списки видань Скорини. Але будучи набутком білоруської нації, видання Скорини тісно в’яжуться і з історією українського письменства, бо були поширені так само по українських, як по білоруських землях, і тим самим тут і там однаково виповняли свої моральні, релігійні й освітні цілі. Зрештою, маємо українські списки з видань Скорини, наприклад, копію Скорининої Псалтирі з українськими елементами з 1543 р., яку зробив якийсь Партен з кобринського й пінського старосте. Далі тут належить список Василя Жугаєва з Ярослава в Галичині з 1568 р.; він містить книгу Йова, Притчі, Екклезіаст і Премудрість та замітний тим, що в усіх заголовках, передмовах і закінченнях ім’я Скорини замінене іменем Жугаєва: Є і тернопільський список Біблії з 1569 р. В оглаві рукопису перечислені всі книги старого й нового завітів, починаючи від П’ятикнижжя до Ісуса Сираха включно. Наприкінці П’ятикнижжя вміщена замітка з наслідуванням Скорини: „Божею помощью, повелЬніемь же и пильностію худаго человъка на имя Луки въ неславнемъ градЬ Тернополі“. ! щодо правопису й щодо тексту біблійні книги Луки з Тернополя з 1569 р. вповні подібні до біблійних книг з 1573—1576 р. „писарчика“ Дмитра з Зінькова та священика Івана „з неславного града Маначина“. Під Зіньковом треба правдоподібно розуміти містечко цієї назви в Летичевськім повіті над рікою Ушкою. Список Дмитра з Зінькова з 1575 р. містить П’ятикнижжя, книги Навина, Суддів, Рут, чотири книги Царств, дві книш Параліпомена й початок молитви Манасп. Маначинський рукопис доповнює зіньківський: він містить продовження молитви Манасії й решту старозавітних книг за винятком Псалтирі й кінця Маккавейських книг. Так обидва ці рукописи доповняються і творять замітний список усіх старозавітних книг, що випередив знамениту Острозьку Біблію, на яку й також помітний вплив видання Скорини.

Один з українських списків книг Скорини переховується в московському Румянцівському Музеї; він походить з Під-монастиря Бобрецького повіту в Галичині. Петрушевич згадує про копію П’ятикнижжя з своєї збірки, а бібліотека Черемиської уніатської капітули має три списки Скори-ниного Апостола”.